Визначення культурних студій наштовхується на складність визначення їхнього очевидного об'єкта — культури. Але додаткові проблеми виникають, коли ми намагаємося визначити "культурні студії" як концептуальну галузь і як академічну дисципліну, що недавно виникла. Культурні студії — це радше назва підходу до дослідження, аніж просто вивчення всього, що пов'язане з культурою, хоча досі ясно не встановлено, що саме складає адекватну дослідницьку практику культурних студій. Натомість культурні студії нерідко визначають за їхньою інтердисциплінарністю, сукупністю різних підходів до дослідження. Проблема дефініції в культурних студіях визначає процеси їхнього формування, встановлення їхніх цілей та методів, а також оцінку їхніх головних досягнень та суперечностей. Саме це, очевидно, й робить культурні студії постмодерністською дисципліною та точкою фокусування в дискусіях про вплив постмодернізму на академічну, видавничу та комунікаційну царини. По-справжньому історія культурних студій починається з Центру сучасних культурних студій (ЦСКС) у Бірмінгемі, Англія, заснованого 1964 р. під керівництвом Ричарда Гоґар-та. Центр зайнявся вивченням зв'язків "між культурою і суспільством", зосередивши свою увагу, наприклад, на тому, як молодіжні субку-льтури виражали особистість у стосунку до панівних суспільних структур. Ця робота зазнала 223 сильного впливу Реймонда Вільямса (1921— 1988) та британського марксизму взагалі, бувши пов'язана з розвитком європейського марксизму, включаючи опрацьовану Луї Альтюсе-ром концепцію "ідеології" та поняття гегемонії в тому вигляді, як його розумів Антоніо Ґрам-ші. ЦСКС звів докупи різні дослідницькі та аналітичні методології, запозичивши їх переважно з соціології, антропології, історії та літературних студій. Важливим для подальшого розвитку культурних студій було те, що Бірмі-нґемська школа перебувала також під впливом семіотичного аналізу, прикладом якого можуть бути праці Ролана Барта, який "читав" широкий діапазон культурних форм, виходячи з їхніх формальних характеристик, метод, що поєднував структуралістську літературну критику з певною формою постструктуралістської антропології. Визначення культурних студій, яке їм дав ЦСКС, аж ніяк не було однорідним, воно включало в себе нові й навіть конфліктні методології. Більше того, його дослідження вже знайшли своє віддзеркалення в історії культурних студій і постійно прилучалися до нових критичних перспектив. Спершу зосередивши свою головну увагу на нації та класі, Бірмінґем-ські студії згодом привели до розуміння, що багато попередніх соціологічних аналізів були більш культурно специфічними, аніж раніше вважалося, і в пізніші часи історії Центру деякі з його публікацій містили критику інших за нехтування важливості факторів, що не визначаються національними чи класовими факторами. Феміністські критики марґіналізації жінок та дівчат у ранніх Бірмінґемських студіях, наприклад, висували в дискусіях на перший план нову феміністську думку про ґендер як про культурну формацію. Поширення праць цієї школи справляло такий великий вплив на розвиток культурних студій, можливо, тому, що вони об'єднали набагато більше методів та інтересів, аніж інші, більш усталені традиції, які черпали свою наснагу з культурних студій. Але північноамериканські культурні студії формувалися також під впливом поширення технології та комунікаційних студій через праці таких авторів, як Джеймс Кері, та завдяки культурній антропології таких авторів, як Кліфорд Гірц, чиє поняття "ущільненого опису" — підходу до культурного аналізу, який включив у себе багато методів літературних студій — утворило метафору для деяких видів практики культурних студій. Культурні студії поширилися в міжнародному масштабі в 1980-х pp., попри ясно виражене небажання багатьох ключових представників цього напрямку розглядати їх як окрему дисципліну. Існує думка, що стверджувати або захищати цю дисциплінарну галузь означає виступати проти будь-якої спроби дати чітку характеристику культурним студіям, уявлення про які, як уже згадувалося, мають бути такими самими мінливими й суперечливими, як і розуміння самої "культури". У 1990-х pp. культурні студії й далі вибірково розвивалися в рамках інших дисциплін, відповідні програми були реалізовані в різних відділеннях низки навчальних закладів. Межі культурних студій досить важко визначити ще й тому, що робота в галузі культурних студій здійснюється й поза академічними установами, як, наприклад, коментарі на теми культури в засобах масової комунікації, і чимало праць, які можна було б назвати культурними студіями відповідно до тих або тих їхніх критеріїв, виконується під зовсім різними назвами. За окрему дисципліну культурні студії визнають головним чином у Сполучених Штатах, і чимало з їхніх критиків та прихильників, які працюють там, не звертають уваги на поступ у культурних студіях деінде, попри ті відмінності, з якими вони реалізуються. Хоч існують деякі специфічні відмінності в цьому плані між Великою Британією та Сполученими Штатами, — у Британії досі домінує марксистська соціологія, при широкому застосуванні семіотичного та комунікаційного аналізу в Сполучених Штатах, — обидва ці напрямки аж ніяк не ексклюзивні. Інші відмінності існують у різних контекстах, де помітний локальний переважний інтерес до культурного аналізу, — тут можна назвати Нижчу школу в Індії або "Азіатські студії" в Азії, — або там, де академічна історія розвивалася інакше, як, наприклад, в Австралії, де робився особливий наголос на постструк-туралістській теорії. І хоч було б спрощенням розглядати ці відмінності як національні або ре- 224 гіональні варіації, культурні студії як нова дисципліна і надалі перебувають під сильним впливом своїх контекстів. Це може також бути віддзеркаленням специфічності, притаманної всякій культурі, і ми маємо всі підстави не погоджуватись з тим, що культурні студії завжди мають локальні особливості. Наприклад, історія марксистських культурних студій розвивалася незалежно від цих локальних особливостей; започаткована такими авторами, як Теодор Адорно, і тими, що входили до Франкфуртської школи, вона далі розвивалася в працях Бірмінгемської школи та відповідних американських дослідників, у культурному аналізі Сла-воя Жижека, опертому на теорію Лакана, або Ернесто Лаклау, хоча багато хто з них не вважали, що займаються культурними студіями, а декотрі навіть висловлювали гострі критичні зауваження на адресу панівних методів у культурних студіях. Визначення культури як галузі безперервного і різноманітного мовного спілкування є одним зі спадків Бірмінгемської школи. Таке розуміння культурних студій є очевидним у написаному Джоном Фроу та Міґеном Морісом вступі до "Австралійських культурних студій" (1993), де автори твердять, що "культурні студії беруть за об'єкт свого вивчення пересічну культуру" свого суспільства (1993: 21). Нерідко з цієї "пересічної культури' обирають як стрижень головного інтересу культурних студій популярну культуру. Культурні студії найчастіше зосереджені на стосунках між структурами влади та культурними формами або практикою, і до цих стосунків має доступ через популярну культуру широке коло суб'єктів. Працюючи з популярною культурою, культурні студії також були очевидною реакцією на цілковиту відсутність критики, що пояснювала б значення та форми втіхи, які продукує популярна культура. Такі студії не обов'язково вважають пріоритетною "насолоду" в цьому продукуванні значення, хоч вони здебільшого ґрунтуються на переконанні, що споживання не є пасивним, а також витворює культурні зони, ідентичності та способи опору, так само як і пристосування. Іноді проводять різницю між популярною культурою, як усіма культурними формами, що не оцінені високою культурою, і масовою культу- рою, як продуктом широкомасштабного культурного виробництва. Але культурні студії дедалі наполегливіше доводять, що масове культурне споживання може здійснюватися критично або іронічно, — визнання, яке, по-перше, уможливлює зосередження на споживанні високої культури, а по-друге, дає змогу дійти до пов'язаного з цим уявлення, що виробництво культури є також формою споживання. Проте поняття "пересічної культури" покриває широкий діапазон дискурсів та практик, які не обмежуються популярною культурою. Часто під заголовком "повсякденне життя" культурні студії звертаються також до рутинного формування та взаємодії особистостей і культурних зон, включаючи сімейні, робочі моделі та моделі "стилю життя', заповнення суспільного простору та застосування мови. Цей аналіз "повсякденності" істотною мірою завдячує свої успіхи працям Анрі Лефевра і Мішеля де Серто. Повсякденність обтинає і популярну, і високу культуру і формує культурну практику, наприклад, умирання або спосіб поведінки, які не обов язково визначаються в рамках економічного виробництва. Таким чином, культурні студії не можуть ототожнюватися з жодним конкретним об'єктом і завжди включають у себе істотний теоретичний компонент, що уможливлює дослідження, які взагалі не мають жодного осібного об'єкта. А проте культурні студії обов'язково потребують суспільно-історичного контексту для свого аналізу. Утворена дискурсами та практикою модернізації, що включають у себе нові технології та масову культуру, а також і процеси урбанізації та індустріалізації, практика культурних студій зосереджується навколо інтересу до виробництва культури та наслідків культурних змін і пов'язана з мінливими способами виробництва культури та культурних суб'єктів. У своєму зосередженні на "суб'єктах" культурні студії також багато чим прямо завдячують психоаналітичній практиці. Соціологія та антропологія зазнали на собі впливу психоаналізу у своїх способах інтерпретації участі людей та їхньої реакції на культуру, але культурні студії включають психоаналіз на рівні дослідження, як саме виробляється культура. Виробництво значення, виходячи з культури, або уникан- 225 ня культурних побудов не вимагають усвідомлення цих видів діяльності, і культурні студії часто позначають відмінність між свідомим і несвідомим виробництвом та споживанням. До того ж психоаналіз дає модель для культурного аналізу — засіб пошуку голосів, текстів та дискурсів залежно від того чи іншого ступеня їхньої культурної значущості. Культурні студії залишаються схильними до методологічного еклектизму. їхня методологія характеризується як "самодіяльність", і редактори важливого тому "Культурні студії" (1992) твердять, що "вибір дослідницької практики залежить від запитань, які ставляться, а запитання залежать від їхнього контексту ' (Grossberg et al., 1992: 2). Чимала частка критики на адресу такої стратегії привласнювання приходить іззовні, але інші дискусії стосовно методології постійно примножуються всередині дисципліни. Так, наприклад, досі триває суперечка між практикою культурних студій, які віддають перевагу етнографічній праці, і тими, чия праця більше зумовлена "текстуальним аналізом". Соціальні, науково орієнтовані версії культурних студій мають тенденцію виявляти схильність до етнографії, яка досліджує поведінку людей у конкретному суспільстві через прямі спостереження. Це почасти досягається через належність дослідника до культури, яка вивчається, або через етнографічні інтерв'ю, хоч споріднені етно-методологічні практики, такі як опитування або занотовані свідчення, часто включаються як допоміжні категорії. Застосовуючи етнографічні методи, культурні студії тим самим унаочнили вплив постмодернізму на їхні передумови, розуміючи описи і транскрипції етнографічних голосів як авторизовані тексти, а не як нейтральні записи. В рамках культурних студій це визнання часто мало своїм наслідком текстуальний аналіз етнографічних матеріалів або белетризацію етнографічної праці. Хоч етнографія й текстуальний аналіз розділені певною практикою культурних студій, ця дисципліна загалом потребує більш ніж уважного прочитання культурних форм. Чимало практиків наполягають на тому, що риторичний або семіотичний аналіз не можна вважати культурними студіями, якщо вони не пов'язані з широким культурним контекстом об'єкта ви- вчення і, можливо, або в першу чергу, з політичними наслідками його виробництва. Текстуальний аналіз, вважають його критики, включає в себе виокремлення конкретного об'єкта, так ніби він може репрезентувати культуру, і концентрацію уваги радше на образному, аніж матеріальному впливі культурного об'єкта. Ця думка, що культурні студії мають тенденцію виокремлювати й оцінювати культурні об'єкти, які без цього видаються незначущими, часто висловлювалася тими, хто критикує або навіть висміює культурні студії. У цьому контексті "текст" часто замінюється "дискурсом" — обидва вважаються способом вираження і засобом пізнання світу, — це визначення вимагає, щоб культурні об'єкти були прив'язані до суспільно-історичних контекстів, які наділяють їх значенням. "Дискурсивний аналіз", таким чином, зводить до одного знаменника дискусії про об'єкти та методи, як і ширше зацікавлення політичною ефективністю в культурних студіях. Існує традиція політичної заанґажованості в культурних студіях, що черпає наснагу і зі свого марксистського родоводу, і з визнання відмінності, що його вимагає специфіка культури. Будучи аналізом культури як стосунків із владою, культурні студії часто зосереджують увагу на тому, що Міґен Моріс описує у своєму есе "Питання культурних студій" у книжці "Назад до реальності?" (McRobbie, 1997), як "тиск, що обмежує вибір, стримує семіозис і формує досвід — стримування й тиск, які продукуються людськими інституціями і які можна, а іноді й треба змінити" (1997: 50). Ця заанґажова-ність сприяла тому, що культурні студії були втягнуті в суперечку про те, чи гуманітарні та суспільні науки присвятили себе розкриттю "політичного" (що дорівнює в певних публічних дискурсах "політично коректному") значення в культурних формах або практиці. Найбільш видимою версією культурних студій залишається аналіз популярної культури та її споживання, — ця видимість позначена відносною новизною вивчення популярних культурних форм без обов'язкового їх протиставлення "ціннішим" галузям культури. Культурні студії стали концепцією, нарівні з багатьма іншими, стали теорією, що описує відхід від "традиційної" тематики або навчальних планів 226 у гуманітарних та суспільних науках, і чимало дискусій щодо помічених змін в академічній та інтелектуальній практиці 1980-х та 1990-х pp. називали зразковими практику та цілі, які ми можемо ототожнити з культурними студіями. Критики культурних студій, що брали участь у цих дебатах, часто твердили, що їм бракує правильного розуміння, що є справді цінним у даному суспільстві. Хоч постмодернізм також пов'язаний із цим відходом від усталених ієрархій культурних цінностей, він, проте, не обмежений політичним імперативом, який визначає велику частку праці в галузі культурних студій, і таким чином критика культурних студій за "політичну коректність" та "втрату цінності" наявна навіть тоді, коли ця критика має назву постмодернізму. Це заперечування та пародіювання культурних студій спирається на вибіркове прочитання їхніх здобутків. їхня зосередженість на поп-культурі за рахунок інших культурних форм та практик або на популярній культурі, відокремленій від своїх контекстів, критикується в самому середовищі культурних студій на підставі кількох різних міркувань. Чи не найвпливові-шою є та критика, яка часто містить думку, що аналіз поп-культури поза марксистською аналітичною рамкою, застосовуваною в багатьох ранніх культурних студіях, змальовує надто оптимістичну картину можливостей спротиву, що їх надає індустрія культури. Інтерес культурних студій до поп-культури іноді прирівнюють до нібито стирання постмодернізмом відмінностей між високою культурою і поп-культурою. Але, як і постмодернізм, культурні студії, які включають у себе популярні культурні розваги, часто вказують на цю відмінність, і загалом культурні студії здійснюються на досить значній відстані від поп-культури, так само як і її аналізи повсякденності далекі від самої повсякденності. Те, що культурні студії мають чимало точок перетину і з культурною теорією, і з вивченням поп-культури, має якнайбільше значення для постмодернізму. Еклектичні культурні студії наближаються до культурних об'єктів, і академічний метод подається як приклад занепаду компетентності та приниження ролі "культури" та "академії" у підтриманні суспільних стандартів у естетичній та політичній галузях. Таким чином, культурні студії сфокусували й висвітлили чимало дискусій, у яких обговорюється втручання постмодернізму в академічну діяльність, і дебати про методи й об'єкти культурних студій стали синонімічними з дискусіями про постмодернізм.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Культурні студії» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
