Можна зробити важливі висновки з ідеї про "(не)можливість комунікації", оскільки цей не-есенціалістський стосунок між суб'єктивністю та комунікацією являє собою дуже відмінний спосіб наближення до комунікаційних студій. Джон Стюарт (1991) дійшов висновку, що постмодерністське мислення ставить під сумнів чотири головні постулати традиційних комунікаційних моделей. Символічний постулат (гіпотеза про те, що комунікація включає в себе передачу й прийняття символів) ставиться під сумнів, тому що вчені-постмодерністи дивляться на мову, як на "соціальну подію, в якій співрозмовники домовляються про спільно створені світи" (1991: 364). Постулат кодування (гіпотеза про те, що індивід здатний перевести знання в код, за допомогою якого його можна передавати іншим) також ставиться під сумнів, тому що "в перспективі постмодерніста погляд постулату кодування на суб єкт віддзеркалює наївну відданість притаманній Просвітництву вірі в автономне cogito (мислю)" (1991: 366). Постулат взаємодії (гіпотеза про те, що комунікація "трансакційна") не дуже впевнено підтримується постмодерністським мисленням доти, доки значення терміна "трансакційний" передбачає, що в процесі комунікації значення утворюється, а не просто передається від одного до іншого. І нарешті, постулат відповідності (гіпотеза про те, що комунікацію можна розглядати в термінах "співвідношення" комунікацій відправника й одержувача) ставиться під сумнів із кількох причин. По-перше, аналіз комунікацій показує, що цілі комунікації можуть бути неясними або оманливими і можуть неодноразово змінюватися, так що будь-яке "припасування" завжди стає предметом постійних переговорів у процесі комунікації. По-друге, претензії на істинність та механізми надійності завжди залежать від контекстуально специфічних критеріїв, які також складаються узгоджено. Дж. Стюарт із притаманною йому проникливістю розглядає постмодерністський підхід як опрацювання інтерактивного підходу до комунікацій, що пропонується в опублікованій 1967 р. праці Вацлавіка, Бівін і Джексона "Прагматика людської комунікації: вивчення інтерактивних структур, патологій і парадоксів". Ближча за часом теорія Стюарта про "ар-тикульований контакт" розвинула ці ідеї, опрацювавши їх із більшою детальністю (див. Stewart, 1996). Постмодернізм пропонує цікаве зміщення фокусу від уявлення про те, що комунікація існує для самовираження, до ідеї, що комунікація творить саму себе. Вміщення нескінченного се-міозису на самий край суб'єктивності дозволяє вченим розглядати комунікацію як таку, що включає в себе мотиваційний потяг до ідентичності. Це інтуїтивне припущення залишається 214 викличним і пропонує новий шлях, що ним учені можуть добутися до інтерактивної природи комунікації. Постмодернізм пропонує попередні пояснення для такого комунікаційного феномена, як гомофілія (йдеться про те, що з плином часу комунікатори притягуються до людей, які поділяють їхні позиції, напрям думок та цінності). Постмодернізм також намагається подолати невимовно складні труднощі, з якими зіткнулися психологи, що намагалися емпірично обґрунтувати існування крос-ситуативного "я". Після всього сказаного ми повторюємо, що постмодернізм залишається не досить визначеним підходом до комунікацій. Вчені, що працюють у галузі комунікацій, можуть, наприклад, дослідити, чи рефлективність може бути пояснена рівнем згоди в інтерпретаційній спільноті даного індивіда, або спробувати з'ясувати, які існують диспозиційні чи ситуативні обмеження для рефлективності. Ці скромні намагання визначити різні аспекти дискурсивного обмеження для доступних тестуванню емпіричних висловлювань розглядаються деякими вченими як такі, що підривають цінність постмодернізму для комунікацій. На думку інших, це єдиний спосіб, у який постмодернізм може бути корисний для цієї дисципліни. Тому ще не зовсім ясно, чи будуть реально здійснені постмодерні комунікаційні студії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інша перспектива» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
