Безперечно, значення змінюються для різних людей, які входять до різних інтерпретативних спільнот, але існує й більш суперечлива ідея, яка стоїть за думкою, що "комунікація (неможлива". Так, Чанґ (1996) формулює її такими словами: "Існують лише контексти, безліч контекстів без будь-якого центру абсолютного за-якорення" (1996: 200). Чанґ наполягає на тому, що жоден дискурс не має привілейованого доступу до Істини і що нескінченний семіозис завжди має місце в процесі комунікації. Хоча постмодерністи й можуть спромогтися на те, щоб розглянути припущення, які лежать в основі конкретного дискурсу, їхні власні підходи можуть бути не вільні від деяких фундаментальних припущень. Саме цей антиесенціаліст-ський підхід до комунікацій багато вчених цієї галузі вважають неприйнятним. Постмодерністи, безперечно, відкидають таку реакцію, як оперту на бажання врятувати деякі епістеміоло-гічні категорії, витягши їх із трясовини альтернативних інтерпретацій. Справді, критично настроєні вчені не приховують свого ставлення до цієї проблеми, картаючи постмодернізм за те, що йому бракує політичної енергії, та за його рефлективну замкненість на собі, яка позбавляє сили. Якщо нема інтерпретацій, яким слід віддавати перевагу, то навіщо шукати хоч якоїсь інтерпретації? — запитують критично настроєні вчені. Відповідаючи на таку критику, Мам-бі твердить, що постмодернізм не скочується до повного релятивізму, а зберігає здатність здійснювати політику, що може описувати "складні виражені системи дискурсу, в яких люди завжди розташовані" (1997: 21). Мамбі гадає, що постмодерністська комунікація "промовляє до соціальної та політичної нерівності та до становища тих, кого позбавлено виборчих прав, водночас опрацьовуючи витончені й тонко нюансовані комунікаційні концепції зв'язків між значенням, особистістю та владою" (1997: 3). Постмодернізм запитує, "на догоду (чи всупереч) яким інтересам віддається перевага одним побудовам над іншими?" (1997: 22). Рос (1988) виступив зі схожою думкою, твердячи, що, хоч жодна політика не може бути вільна від узагальнених припущень, вона, проте, може "визнавати, що моменти особистості є історично чинними" (1988: 253). В такому теоретичному контексті на есенціалістські категорії, такі, як раса, Тендер або клас, слід дивитись як на корисні політичні реальності, але було б помилкою, і то небезпечною, вважати, що такі категорії — це щось більше, ніж даності, витворені в дискурсивних взаємодіях. Такі аргументи також рішуче заперечуються в комунікаційних студіях. Дехто вважає внутрішньо суперечливим відкидати метанаративи 213 для інших і водночас конструювати нові політичні метанаративи для себе. Відповідаючи на такі заяви про політику в рамках постмодерні-стської теорії, Мамбі говорить, що ця теорія, певно, полягає в тому, що на постмодернізм слід дивитись як на "дискурс вразливості" (1997: 14), який перестав "гратися з правом на владу", віддавши перевагу постійно самокритичному методу. Ця ідея, безперечно, має позитивний аспект, оскільки есенціалістські дискурси часто приводять до різних форм цензури та насильства. Проте деякі вчені висловлюють сумнів щодо того, чи справді постмодернізм є таким "вразливим", як твердить Мамбі, бо його розглядають як жанр теоретичної літератури, недоступний для інтелектуальної критики. Крім того, ці вчені вказують на те, що методи емпіричного дослідження окреслено вже з "вразливістю" на думці. Наприклад, оприлюднюючи дослідницькі методи та відкриття в такий спосіб, що результати можна відкинути, а гіпотези вчених спростувати, — це, запевняють вони, найліпший спосіб "покинути гратися з правом на владу". Більше того, якщо вчені приймають ідею про незалежну від розуму реальність, яка може рішуче спростувати теорію, то це не примушує їх приймати есенціалістську теорію реальності, але надає міжсуб'єктний механізм для розв'язання протилежних претензій на істинність. Без такого механізму різні форми насильства є єдиними знаряддями, які лишаються інтерпретаційним спільнотам, щоб залагоджувати дискусії, які виникають між ними. Ці дискусії тривають, але необхідна подальша конкретизація, якщо постмодернізм хоче успішно відповідати на ці численні критичні випади.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Безсуб'єктна комунікація» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
