Кант, Імануїл (Kant, Immanuel) Нар. 1724 p., Кенігсберг, Німеччина; пом. 1804 p., Кенігсберг, Німеччина Філософ Імануїл Кант був визначним ученим-метафізи-ком, який у 1781 р. глибоко одмінив історію філософії, опублікувавши свою "Критику чистого розуму". Ця книжка завершила "Коперніко-ву революцію" в галузі філософської думки, бо Кант дійшов висновку, що в процесі нашого пізнання радше об'єкти підпорядковуються законам людського розуміння, аніж навпаки. Кант звів людське об'єктивне знання до знання феноменів і водночас говорив про обмежений характер пізнання речей, якими вони є в собі, або ноуменів. Його "Критика" розглядається як парадигматична теоретична праця сучасного Заходу, і не було філософів, які не зазнали б на собі її впливу. Хоч Кант був водночас представником Просвітництва і сучасності, він також справив неабиякий вплив і на філософів-пост-модерністів, таких, як Жан-Франсуа Ліотар, Жак Дерида та Жиль Дельоз. Більшість із цих мислителів ставлять під сумнів висновки Канта, але в ширшому розумінні вони залишаються в рамках структури кантівських теорій. Одним із центральних концептів "Критики чистого розуму" є трансцендентна уява, яку Кант розглядає в короткому, але дуже важливому розділі, де йдеться про схематизм чистих концептів розуміння. Трансцендентна уява — це діяльність, яка витворює об'єктивне судження, але цей процес не може бути визначальним. У своїй відомій книжці, що справила великий вплив, "Кант і проблема метафізики", Мартін Гайдеґер наголошував на здатності уяви досягати кінцевої трансценденції у своєму 184 опосередкуванні інтуїції та концептів через схематизм. Проте філософи-постмодерністи поєднують інтуїтивні висновки Гайдеґера щодо важливості схематизму з викривленням та маскуванням, що ними позначені психоаналітичні дослідження Зиґмунда Фройда. Для постмодернізму розколина, яку створює трансцендентна уява, і яка у Канта відокремлює емпіричний суб'єкт, що переживається як об єкт чуттєвої інтуїції, від активного суб єкта трансцендентної аперцепції, що здійснює синтез "я думаю" для кожного судження, розколює саме феноменальне знання. Цей інтуїтивний погляд у рану, якої трансцендентна уява завдає епістемології, сформувався також під тиском Кантового ставлення до піднесеного в праці "Критика судження", що обговорюється Жаком Дерида в його есе "Парерґон".
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кант, Імануїл» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
