Інтертекстуальність — це метод прочитання одного тексту супроти іншого, що дає змогу висвітлити спільні текстуальні та ідеологічні резонанси; це визнання, що всі тексти та ідеї існують у мережі відносин. Термін "інтертекстуальність" має стосунок і до методу читання, що зіставляє тексти з метою відкрити точки подібностей та відмінностей, і до віри в те, що всі тексти та ідеї є невід'ємною частиною мережі історичних, суспільних, ідеологічних і текстуальних відносин. У цілому інтертекстуальність засвідчує важливий розрив із попередніми концепціями тексту як автономної сутності, відокремленої від ідеології та історії. Таким чином, ін-тертекстуальне читання перетинає міждисциплінарні кордони і кидає виклик уявній святості жанру, показуючи, що всі тексти та ідеї черпають зі схожих ідеологічних джерел. До постструктуралізму літературний текст розглядався як автономний мистецький факт, що існує сам у собі; історія, біографія та політика були абсолютно допоміжними при розв'язанні проблем текстуальності та подальшої читацької практики. Вважалося, що текст існує окремо від його автора та від культурних сил, і він розглядався як трансцендентний і до історії, і до суб'єктивності автора. Ті, що йшли слідом за Жаком Дерида, Роланом Бартом та іншими теоретиками і філософами постструктуралізму, поставили під сумнів гадану автономію тексту; більше того, було доведено, що текст є вузлом у значно ширшій мережі суспільних, історичних, культурних і текстуальних сил, що не тільки змінило сприйняття текстуальності, а й вплинуло на той спосіб, у який мав читатися текст. Таким чином, розрив автономії тексту започаткував інтертекстуальні практики прочитання. Перехід від тексту, який міститься сам у собі, до тексту, що має численні точки зв'язків із іншими текстами, історією та культурою, віддзеркалюється в критичному зміщенні від дис- 171 кусій про літературний вплив до інтертекстуа-льності. Це зміщення вплинуло на практику читання в чотири значущі способи. По-перше, фокус практики читання перемістився від гаданої "оригінальності" тексту до міркувань, що стосуються природи літератури. По-друге, акт прочитання став допускати безвідносність до біографії (як один автор впливає на іншого) і вмістив те, що автор робить, у центр дослідження. По-третє, авторитет авторитету був переміщений на читача, який став засобом передачі всіх актів інтертекстуальності. По-четверте, контекст та ідеологія взяли гору над сингулярною, однозначною концепцією текстуальності (див. одноголосність). Ці чотири зміщення з очевидністю проступають у тій або в тій формі у працях Дерида та Варта. Наприклад, Дерида у своєму есе "Жити далі' висуває припущення, що текст є просто "механізмом" для прочитання інших текстів, і в його есе опрацьовується метод інтертекстуаль-ного читання — він робить це, показуючи, як текст пропонує рими з іншими текстами. Інтер-текстуальний метод Дерида — це різновид ретельного прочитання, що видобуває текстуальні та наповнені значенням асоціації, які утворюють текст. У такий спосіб там демонструється, що так звана автономія тексту насправді не існує, оскільки текст самою дією своїх асоціацій відкриває, що він є слідом від інших текстів. У багатьох із праць Дерида, написаних після "Жити далі", автор далі намагається показати, як тексти — подібно до знаків — існують у мережі текстуальних відносин, що нагадують ланцюги означників. Далі Дерида твердить, що не тільки тексти є інтертекстуальними, а й сам акт прочитання є інтертекстуальною діяльністю. Хоч Дерида, мабуть, найпереконливіше продемонстрував, що інтертекстуальність може мислитися як метод прочитання, праці Ролана Варта відкривають ступінь, до якого інтертекстуальність доходить у своєму розриві жанрів та кордонів між дисциплінами. У своїй праці "S\Z" Варт показав, що текст явно і неявно має культурну та історичну цінність, і то завдяки тому, що він натякає на свої зв'язки з іншими текстами та віддає перевагу певним ідеологічним темам. Інакше кажучи, текст є продуктом суспільних та історичних сил і, більше того, знаком цих сил. Як такий, текст не може далі сприйматися як "трансцендентний", "сам у собі" мистецький факт, тому що він залежить від культурної цінності і є її означником. Варт прочитує новелу Бальзака "Сарацин" на тлі історії, живопису та всієї культури, щоб показати, як Бальзаків текст є осередком ідеологічних та естетичних кодів, які були сконденсовані й переплавлені в цей художній твір. Інтертекстуальність — це відмова усувати тексти та акт прочитання й написання з перспективи суспільно-історичних зацікавлень. Крім того, інтертекстуальність доводить, що написання, прочитання й мислення відбуваються в історії, а тому всі акти мови мають розглядатися в ідеологічному та історичному контексті. По суті, інтертекстуальне прочитання — це дослідження глибокого контексту будь-якого акту текстуальності і йде кількома різними стежками асоціацій, що є фактично головним змістом тексту.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інтертекстуальність» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
