Екофемінізм — це суспільний рух та форма дискурсивного аналізу, які походять від притаманної жінкам внутрішньої переконаності в тому, що сталість розвитку та рівність — взаємо-поєднані цілі. Тоді як представники екофеміні-зму можуть вдаватися до різних видів аргументації, всі вони сходяться на тому, що кризи кінця XX століття — соціальні та екологічні — стали неминучим наслідком "чоловічих" цінностей та моделей поведінки. Наріжним каменем деструктивної патріархальності є повсякденна переконаність у тому, що чоловіки представляють сферу "людства та культури", тоді як жінки, аборигени, діти, тварини, рослини тощо є частиною "природи". Захищені цією соціально побудованою логікою, чоловіки глобально (хоч не обов'язково універсально) колонізують і експлуатують природне середовище і жінок, тубільців і дітей, не особливо дбаючи про наслідки. Протиставлення людство/природа і такі взаємопов'язані бінарні опозиції, як чоловічий/жіночий, "я"/інший, розум/хаос, білий/ чорний, чистий /брудний тощо, — це ті лінгвістичні засоби, які систематично обмежують життєві можливості жінок та всіх тих, кого вважають ближчими до природи. Заперечуючи ці традиційно зобов'язуючі відносини, більшість представників екофемініз-му зосереджують свою увагу на панівній євро-центричній індустріальній капіталістичній патріархальній формації та її матеріальних наслідках. Відтак активісти екофемінізму з'являються всюди, де виникає загроза засобам "соціального відтворення": в екологічному русі, в протестах проти домашнього насильства, в боротьбі за права тубільців, у кампаніях проти застосування генетичної інженерії при виробленні продуктів харчування. Представники екофемінізму в академічних колах приділяють головну увагу деконструкції патріархальних різновидів знання, таких, як медицина, теологія або корпоративні "зв'язки з громадськістю". їхні аналізи загалом тяжіють до міждисциплінарності, виявляючи і модерністські, і постмодерністські тенденції. Як феномен контрглобалізації, екофеміні-стські ідеї стихійно виникли протягом трьох останніх десятиліть на різних континентах, без огляду на етнічні, вікові та класові відмінності, важливі для жіночого досвіду. Вперше актуальний нині термін "екофемінізм" був, здається, застосований у книжці Франсуази д'Обон "Фемінізм або смерть" (1974). Проте є всі підстави твердити, що жінки-чіпко з Північної Індії, які обіймали дерева, щоб не дати зрубати їх, були екофеміністками ще триста років тому. Сьюзен Ґрифін поклала початок екофемінізмові у Сполучених Штатах, Марія Міс — у Німеччині, Вандана Шива — в Індії. Певна кількість політично свідомих чоловіків також ототожнюють себе з екофеміністськими цілями, як це видно зі статей у журналі "Environmental Ethics" ("Етика довкілля"). Поглиблюючи та розширюючи політичну стурбованість жінок у глобальних екологічних рамках, представники екофемінізму можуть звертатися до ліберальних, радикальних, соціалістичних, культурних або постструктуралістсь-ких феміністичних парадигм. Як видно з історії екофемінізму Мері Мелор, екофеміністська література та методи досягнення змін і далі віддзеркалюють розмаїття феміністських та жіночих думок. Подібним чином, звертаючись до усвідомлення Тендерних проблем, екофемінізм поглиблює екологічну філософію та політичні програми, такі, як глибока екологія, соціальна екологія, екосоціалізм, програми партій "зелених" та біореґіоналізм. На ще дальшому політичному фронті екофеміністська дестабілізація 142 євроцентричного капіталістичного патріархаліз-му відкриває дискурсивний простір, у якому можна буде почути тубільні та інші постколо-ніальні голоси.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Екофемінізм» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
