Дослідження композиції розпочалися з проникнення чужоземних текстів у академічну галузь на початку 1900-х pp. Від самого початку ком-позиціоністи зрозуміли наявність тісних зв'язків між мовою і владою, вбачаючи в письмі студентів один із прикладів цього зв'язку. Відтоді як у коледжі та університети стали приходити студенти з раніше виключених спільнот (наприклад, з робітничого класу та з суспільних меншин), і ці студенти ще на першому році навчання писали свої іспитові твори, які завжди були маргінальними у стосунку до англійської мови й перебували на межі між світом академічним і світом суспільства, композиціоністам щоразу доводилося мати справу з мовними відмінностями та з письмом Іншого. Діалектна та нестандартна англійська мова були провідними галузями досліджень у 1970-х pp. щодо композиції; 1990-і роки пробудили інтерес до зрозуміння студентського письма через дискурси Тендеру, раси, сексуальності й, меншою мірою, суспільного класу. Дослідження композиції можна з усією певністю датувати тим моментом, коли студентські (та інші чужі тексти) стали сприйматися як тема, гідна вивчення, й почали друкуватись у відносно повній формі в професійних часописах, монографіях та наукових книжках, і до них почали ставитися з повагою, не як до чогось мовно неповноцінного, а радше як до текстів, спричинених контекстуальною відмінністю. Неабияка напруга існувала в галузі дослідження композиції між педагогічною зобов я-заністю навчити інших користуватися престижними діалектами і зважати на конвенційні обмеження дискурсу — та дисциплінарним визнанням того, що продукування та підтримка панівного дискурсу, так само як і рішення автора засвоїти такий елітарний дискурс — це дії глибоко політичні. Процес "Від продукту до процесу" -— таке було популярне гасло у 1970-х pp., що вказувало, крім 134 усього іншого, на критику модерністського періоду в дослідженнях англійської мови та на перехід до міждисциплінарних принципів у науці. З плином часу був опредметнений і сам процес. Те, що починалося як критика модельного підходу — тобто модерністського погляду на текст (і письмо) як на щось відносно постійне, уніфіковане, послідовне, незалежне, аполітичне і специфічно авторизоване, відкрите для відтворення, принаймні на рівні жанру та умовностей через наслідування, — само стало близько 1985 р. одним із опертих на модель підходів, що відтворює лінійну, осібну, стандартизовану, офіційно санкціоновану і вкрай спрощену версію процесу. Коли близько 1990 р. дослідження композицій змістилося до погляду, що оцінює письмо як інтертекстуальність, як вміщення тексту та суб'єкта у змінний дискурсивний ландшафт текстів та суб'єктів, модельний підхід просто пересунувся на більш виразно по-літизовану територію. Замість моделювання модерністського тексту або модерністського процесу, тепер метою стало моделювання політичної критики або навіть постмодерністського тексту. Проте це моделювання постмодерного є суперечливим, оскільки рушійною силою процесу, як його спочатку мислили композиціоніс-ти, зокрема Ен Е. Бертгоф, та більшість авторів, схильних піддатися спокусі назвати себе постмодерністами, є неповторність тексту, або процесу, або контексту. Логіка процесу приводить не до моделей, а до перегляду й трансформації концептів, методів та сцен (або ландшафтів письма).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Мовні відмінності й письмо Іншого» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
