Дисциплінарне формування та розташування в часі й просторі
Дослідження композиції виникло в досить незвичайному інституційному просторі між гуманітарними науками, що проникали в дисципліну через риторику, літературні студії та студії англійської мови, та соціологією, яка проникала в дисципліну через освіту та вивчення англійської мови. У 1970-х pp. дослідження композиції мало тенденцію черпати з нових ідей у психології та лінгвістиці (див. Хомський), тоді як ті представники композиціонізму, яких приваблювали соціологічні методи, в 1980-х та 1990-х pp. чимало запозичили з антропології. Проте від самого початку виникли глибокі й постійні лінії розколу між прихильниками гуманітарних і соціологічних методів. Однією з небагатьох проблем, щодо якої ці прихильники різних методів змогли дійти згоди, була спільна критика модерністської практики читання, що домінувала в студіях англійської мови в 1960-х і 1970-х pp. Композиціоністи віддавна твердили про тотальну неадекватність такої формалістичної практики читання в описуванні, поясненні або поліпшенні студентського письма. Остільки, оскільки постмодернізм є наслідком порушення ладу, дослідження композиції на етапі свого раннього формування було постмодер-ним, створюючи безлад у затишному охайному домі англійської мови та її домінуючого літературного гуманізму. За іронією долі, в міру того, 133 як дослідження композицій переходило від статусу протизаконного соціального утворення в лоні англійської мови до здобуття відносної дисциплінарної незалежності в 1980-х pp., ця ін-ституційна постмодерність значною мірою занепала. Дослідження композиції досягло статусу окремої дисципліни, коли близько 1980 р. були виконані три умови. По-перше, була забезпечена матеріальна база цього нового наукового напряму через надання посад для випускників но-востворених докторських програм із композиції та риторики, що супроводжувалося експоненціальним зростанням кількості нових журналів, які спеціалізувалися на вивченні письма. По-друге, була успішно досягнута критична маса шести практик, кожна з яких була наділена ключовим словом для того, щоб дискусії між новоутвореними школами могли мати чітке вираження. Ці шість практик включали практики письма (вільного письма, часописів, рецензій, навчальні практики, заняття з групами, читання лекцій, навчання формальної евристики, такої як тагмеміка, процедура відкриття матеріалів у письмі через систематичне зміщення інтерпре-тативних рамок), практики навчальних планів (управління програмами письма, письмо поза навчальним планом, у дисциплінах), дисциплінарні практики (вивчення процесу, дослідження письмових протоколів, теорія), професійні практики (національні й міжнародні конференції з письма, мережі професійних часописів, включаючи надання посад і засоби заохочення) і теоретичні практики (феноменологія, критична теорія). Третьою умовою дисциплінарності була початкова ідентифікація й визнання композиції академічною спеціальністю. Близько 1985 р. виникла і швидко набула сили протидія, значною мірою відтрутивши соціологію й замінивши її щойно канонізованою й одомашненою теорією, запозиченою зі студій англійської мови. Прихильники теорії дискурсивної спільноти, а згодом теорії контактної зони, тобто вивчення функціонування мови через межі, радше ніж у межах соціальної диференціації, змістили працю в композиції від індивідуальних до суспільних поглядів на письмо й намагалися інституціоналізувати суспільні конструк-ціоністські, а іноді постмодерністські погляди на текстуальність. Такі заходи заново освоїли частину галузі для англійської мови, далі впорядковуючи та структуруючи дослідження композиції.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Дисциплінарне формування та розташування в часі й просторі» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
