Деконструкція — це метод, відомий переважно з праць Жака Дерида, читання текстів із метою вивести на поверхню конфлікти, умовчання та розколи. Деконструкція — це водночас теорія та практика і знаходить найконкретніше застосування як спосіб читання текстів. Отже, вона трохи відрізняється від постструктуралізму, який, бувши концептуально та методологічно схожий на деконструкцію, є радше філософією або світоглядом. Постструктуралізм також більше пов'язаний із лінгвістикою, тоді як деконструкція — це метод, що теоретично може бути застосований до будь-якої дисципліни чи культурного продукту. Деконструкція дуже великою мірою асоціюється з думкою Жака Дерида та працями Поля де Мана. Спочатку зосереджена на філософії та літературній теорії, вона нині знаходить застосування в багатьох галузях, від архітектури до теології. Походження Мартін Гайдеґер, що закликав покінчити із західною метафізичною традицією, висунув поняття Abbau, або "демонтаж", і також закликав піддати поняття, які існують, "деструкції , що має стратегічно їх заново розташувати. Дерида, народжений в Алжирі французький філософ, запозичив концепцію Гайдеґера з двома істотними змінами: він очистив від залишкової романтичної гостроти і сам процес "демонтажу", і поновлення метафізичної традиції і розглядав їх не як онтологічне завдання, а як процес читання текстів. Таким чином, уявлення Дерида про "деконструкцію" було спрямоване не так проти метафізичних абсолютів як таких, що їх Гайдеґер та інші вже поставили під знак запитання, як проти того виду чистої присутності, в якій не було ані сліду, ані текстуальності, що їх Дерида знаходив навіть у таких строгих працях, якими були твори Едмунда Гусерля. У своєму прочитанні Платонового "Федра" в "Dissémination" ("Розсіяння"), опублікованому 114 в англійському перекладі 1978 p., Дерида завершив розрізнення, зроблене в Платоновому діалозі між мовленням, якому надано перевагу, оскільки воно здається спонтанним продуктом, і письмом, що бачиться як "отрута", накинуте силоміць доповнення, яке лише сковує присутність мовлення або демонструє його відсутність. Дерида перевертає ці терміни, розглядаючи письмо як основу мовлення і вважаючи, що мовлення концептуально нездатне існувати саме по собі, а розпадається на свого роду все-проникну текстуальність або археписьмо, оскільки ми розуміємо мовлення тому, що воно включене в мову й підпорядковане моделям лінгвістичної репрезентації. Характерним є те, що Дерида перевертає цю звичну ієрархію. Він робить це не для того, щоб піднести нові, ним самим створені абсолюти, а щоб дестабілізувати задані, висунути на перший план те, що він називає розрізненням (différance), тобто "відмінність" (difference) одного конкретного виду, яка забезпечує, щоб значення ніколи не було повністю "там". Це перевертання ієрархій, хоча й напрочуд придатне, коли застосовується у стосунку до бінарної опозиції письма й мови, може з великою імовірністю підвести кожне протиставлення, що існує (наприклад, цілість супроти фрагментації, внутрішнє супроти зовнішнього), під стирання, усунення, відкриваючи, що його терміни можуть бути не настільки протилежні, як це здається з першого погляду. Постмодернізм Поняття деконструкції вперше було оприлюднене в Америці на конференції, організованій Університетом Джонса Гопкінса в 1966 р. під назвою "Мови критики й науки про людину". Есе де Мана, американського вченого, що народився в Бельгії, допомогли спопуляризувати працю Дерида. Але де Ман не бачив деконст-рукцію саме такою, якою бачив її Дерида. Тоді як Дерида намагався розглядати деконструкцію як метод, застосовуваний інтерпретатором, який перебував поза текстом, для того щоб зруйнувати його жорсткі й довільні ієрархії, де Ман приписував текстові якусь внутрішню мудрість, яка наділяла його здатністю завбачати власні вади. Інакше кажучи, тексти деконстру-ювали самі себе. Так, де Ман міг сказати про деконструкцію зусиллями Дерида думок Жа-на-Жака Русо, що Дерида не виявив нічого такого, чого б уже не знав сам Русо принаймні як автор, хоч і не обов язково як історична особа. Те, що де Ман називав "лінгвістикою літературності", полягало в цьому типі текстуального самовиявлення. Праці, які здавалися цілісними й такими, що відсилають до зовнішнього об'єкта або референта, насправді були розщеплені. На початку 1970-х pp. де Ман, Дерида та Дж. Гіліс Мілер викладали в Єйлському університеті. Деконструкція перетворилася на своєрідний синонім поняття "Єйлська школа". Водночас зберігши традицію американської зосередженості на пильному вдивлянні в літературні тексти, Єйлська школа наголошувала на тому, що ці тексти не можуть бути зведені до одного значення і що їхня безладна референцій-ність породжує простір, де інтерпретація продуктивно коливається в межах матриці нестабільності, що витворюється і читачем, і текстом. Єйлську школу часто критикували за аполітизм та за брак природної близькості до її первісного французького середовища. Проте деконструкція була активно прийнята критиками, представниками фемінізму, такими як Барбара Джон-сон, та афроамериканістами, такими як Генрі Луїс Ґейтс Молодший, і її критика логоцентри-зму часто розглядалася як політична. Деконструкція зустрілася з шаленим опором консервативних учених академічної школи, що нападали на неї як на чужоземний, європейський вірус жаргону та затемнення, що загрожував давно усталеним літературним узвичаєнням. Проте за своєрідною іронією, як на це вказав Анселм Гейверкамп, який протягом якогось часу був студентом у де Мана, деконструкція популярніша в Америці, ніж у Європі, певно, як своєрідне відлуння притаманного американській культурі прагнення вбирати в себе все нове, відмінне та культурно розмаїте. Протягом 1980—1990-х pp. з деконструк-цією сталися дві речі. Сам термін, окрім свого застосування майже в кожній академічній та мистецькій галузі, набув великого поширення в засобах масової комунікації, спрямованих на широкий загал, коли йшлося переважно про "деконструкцію" моди, кухні й такого іншого. Але широке розповсюдження цього поняття, 115 ознайомивши з ним публіку, водночас неминуче розсіяло частку його академічної наповненості. У 1987 р. стало відомо про ймовірну співпрацю молодого де Мана з нацистами, і це прискорило широкомасштабну заміну деконструкції в американському академічному середовищі на історизм та культурні студії. Проте самі ці методи були б немислимими без Дерида та пов'язаної з ним деконструкції. Див. також: Фармакон.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Деконструкція» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
