Ґей-лесбіянські студії, спочатку задумані як академічне дослідження життя, культур, практики та політичних дій, що мають стосунок до виявів сексуального бажання, спрямованого до власної статі, у своєму розвитку зіткнулися з певною суперечністю. Ґей-лесбіянські студії тяжіли до інтелектуального й інституційного визнання, як специфічно модерна форма знання, як академічна дисципліна; проте водночас ґейлесбіянські студії часто передбачали вихід за межі сучасних дисциплін, аби стати чимось більшим, аніж вироблення того, що з погляду сучасності є знанням. Як і в інших споріднених культурних студіях, ця суперечність є для ґей-лесбіянських студій і умовою, що робить їх можливими, і їхньою практичною та теоретичною межею; ця суперечність як така є неминучою і неподоланною. Якщо сучасні дисципліни та різні знання, ними вироблені, почасти визначаються епісте-мологічною й гіпотетично онтологічною цілісністю, зв'язністю та постійністю відповідних їм об'єктів, то ґей-лесбіянські студії визначені (найчастіше неявно, хоч іноді й явно — як у теорії збочень) самою неможливістю досягти 104 уніфікованого систематичного й виключного визначення своїх різноманітних досліджень. Крім того, ґей-лесбіянські студії визначаються своєю сутнісною епістемологічною ненадійністю, тим, що з сучасної перспективи може розглядатися як неспроможність таких студій забезпечити собі статус дисциплінарного знання. Гей-лес-біянські студії потребували інтелектуального визнання в академічних інституціях на тій підставі, що одностатеві емоційні та сексуальні стосунки є не просто епістемологічними абераціями, винятками з припустимо нормативної (або навіть природної) гетеросексуальності, що гомосексуальне бажання є не просто відхиленням від бажання гетеросексуального або його спотвореною формою. Бажання має численні дискретні форми, жодна з яких не може претендувати ані на епістемологічний, ані на онтологічний пріоритет. Проте, якщо саме бажання є неоднорідним, а втіхи — різноманітними, то не існує логічної причини припускати, що такі терміни, як "чоловіче гомосексуальне бажання" й "лесбіянське бажання" позначають щось одне й те саме. Далі, є логічно неможливим припустити цілісність і систематичну зв язність чи то чоловічого гомосексуального, чи то лесбіянського бажання, бо, як з'ясувалося, неможливо визначити всі одностатеві еротичні стосунки як або "гомосексуальні", або "лесбіянські" (наприклад, не всі чоловіки, які мають сексуальні зносини з чоловіками, є "гомосексуалами", і не всі "лесбіянки" мають статеві зносини лише з жінками). Справді, неможливо звести ґендер до взаємовиключної бінарної опозиції, оскільки сьогодні всім очевидно, що існують також гермафродити, трансґендерні і/або транссексуаль-ні особи. Історія ґей-лесбіянських студій є історією визнання, не завжди явного, що афекти, пристрасті, бажання та втіхи не мають сутніс-них визначень. Як показали окремі дослідження в галузі ґей-лесбіянських студій (і культурних студій узагалі), навіть категорії, що їх сучасність наділила онтологічною сутністю, а отже, й епістемологічною стабільністю — такі, наприклад, як ґендер, сексуальність, раса, етнічність і культура, — не мають сутнісних визначень. Передусім завдяки численним феміністським традиціям, праці в суміжних культурних царинах, а також конкретним текстам, таким як перший том "Історії сексуальності" Мішеля Фуко, науковий пошук у галузі ґей-лесбіянських студій принаймні непрямо доводить, що його епістемологічні об'єкти даються радше як історичні побудови, а не як якісь надприродні сутності, й наполягає на тому, що такі об'єкти через те не стають менш реальними. Але ні ці аргументи, ні ці наполягання не розв'язують логічної та епістемологічної проблеми, бо визнання історичної конституції їхніх об'єктів саме по собі аж ніяк не заперечує гіпотетичної трансцендентної перспективи модерного суб'єкта знання. Проте виклик цьому метаістори-чному припущенню приховано міститься в багатьох працях у царині ґей-лесбіянських студій, тією мірою, якою ці праці свідомо дистанцію-ються від "наукового вивчення гомосексуально-сті". Тобто вчені, які працюють у галузі ґей-лесбіянських студій, свідомо відокремлюють себе від незацікавленої об'єктивності (немаркованої асексуальності) модерного суб'єкта, який вважається таким, що пізнає; суб'єкт екзистенціально присутній в об'єкті. Це не означає, що кожен учений, який працює в галузі ґей-лесбіянських студій (а тим більше, в теорії збочень), ідентифікує себе як лесбіянка, ґей або збоче-нець. Але це означає, що можливості гомосексуальних, лесбійських або збочених бажань і втіх не обов язково мають бути чужими суб'єктові, який пізнає. Якщо ми ніколи не можемо з певністю припустити, що суб'єкт, котрий пізнає, як такий цілком невразливий до емпіричних афектів, пристрастей та втіх, що походять від його об'єктів, і якщо, крім того, ці ж афекти, пристрасті та втіхи є первісно різноманітними і неоднорідними, то знання, дане таким суб'єктом, не може навіть в ідеальному плані розглядатись як універсальне, а тому, з сучасної перспективи, не вважається знанням, і ґей-лесбіянські студії неминуче зазнають невдачі у здійсненні своїх претензій на статус наукової дисципліни. Саме в цьому розумінні ґей-лесбіянські студії досі були чимось іншим, аніж знанням або тим, що має розглядатися як знання в модерних інтелектуальних інституціях; саме в цьому розумінні їхній епістемологічний глухий кут є водночас умовою можливості їхнього існування. 105 Це було так у двох головних і, зрештою, пов'язаних між собою виявах: у їхньому суспільно-політичному значенні і в їхньому стосунку до афектів, пристрастей, бажань і втіх, що разом та окремо визначають їхнє виникнення. Наукова діяльність у галузі ґей-лесбіянсь-ких студій і при своєму зародженні, і в своєму розвитку завжди була прив язана, найчастіше цілком усвідомлено, до переважно політичного питання про саму їхню можливість, політичного питання, яке виходить далеко за межі академічних інституцій, що визначають його безпосередній контекст. Непевне становище цієї галузі наукових досліджень в академічному світі протягом трьох останніх десятиліть XX ст. ніколи не було суто академічною справою. Не будучи ані віддзеркаленням, ані причиною широкомасштабної політичної боротьби, ґей-лесбіянські студії були, проте, її невід'ємною частиною. Як і багато інших видів наукової діяльності в рамках культурних досліджень, ґей-лесбіянські студії виникли з однозначно критичного ставлення деяких учених до панівного дискурсу нормативної гетеросексуальності. Іноді вважають, що ця позірна однозначність постала з факту існування ґей-лесбіянської спільноти, що мис-лилася як суспільна група, утворена внаслідок міжсуб єктного розпізнавання істотної схожості (інакше кажучи, як "політика ідентичності"). Але визнання того, що ґей-лесбіянські студії не мають надійного епістемологічного об'єкта, такого, що забезпечив би їхню сучасну дисцип-лінарність, було водночас нерідко вимушеним визнанням того, що ґей-лесбіянська спільнота має бути заснована на засадах відмінності, радше ніж однаковості (або навіть подібності). Іншими словами, існувало визнання (різною мірою стверджувальне, не зовсім упевнене або вороже), що суспільні групи не обов'язково об'єднуються спільною політичною перспективою або проектом. Разом із тим, те, що деяким спостерігачам видалося визначальним діалектично негативним стосунком до принципу нормативної гетеросексуальності, при ближчому розгляді виявилося децентруванням, що не може бути подолане ніяким діалектичним запереченням. Це означало, — і це дуже важливо підкреслити, — що сама соціальність являє собою неможливість зібрати все, що має стосунок до суспільних зв'язків, в одне, — принаймні в ідеалі, — об'єднане та зв'язне ціле, що могло б правити за епістемологічний об'єкт для гуманітарних та суспільних наук. Якраз тому, що ґей-лесбіянські студії в самій своїй можливості невіддільні від ширших аспектів політичної боротьби, вони належать до тієї маси інтелектуальних заходів, які кидають виклик основоположним припущенням сучасної науки. Ґей-лесбіянські студії виникли у зв'язку з певними політичними вимогами й до певної міри на них спиралися; ці політичні вимоги самі перебувають у зв'язку з ефектами, пристрастями, бажаннями та втіхами, які безпосередньо стимулювали виникнення ґей-лесбіянських студій і є для них епістемологічними об'єктами. З цього погляду історія ґей-лесбіянських студій розгорталася в суперечливих напрямках. З одного боку, ґей-лесбіянські студії наприкінці XX ст., зокрема така їхня видозміна, як теорія збочень, прагнули й до певної міри домоглися інтелектуального та інституційного визнання, навіть розповсюдження. Проте це визнання й це розповсюдження стали можливі внаслідок певного абстрагування від тих причин, які їх породили; висловлюючись простіше, велика частина наукової діяльності в цій галузі в 1980—1990-х pp. була навдивовижу асексуальною і таким чином затемнювала той факт, що саме тілесні афекти, пристрасті, бажання та втіхи лежать у основі проблем, які дали поштовх виникненню і ґей-лесбіянських студій, і теорії збочень. З другого боку, для деяких мислителів, що працюють у галузі ґей-лесбіянських студій, ті величезні спустошення, що їх принесла пандемія ВІЛ/СНІДу у спільноти і ґеїв, і лесбіянок (хоч би як їх оцінювати), стали знаком того, що їм неминуче доведеться досліджувати еротику, що, власне, й стимулює розвиток ґей-лесбіянських студій (і не лише з погляду безпечнішого сексуального дискурсу, а й на підставі міркувань про іманентність смерті у скінченних тілах, що є неодмінною умовою можливості переживати втіху). Для таких мислителів, більшість із яких мають лише непрямий стосунок до ґей-лесбіянських студій, що набули інституційного статусу, те, що стимулює розвиток цих студій, водночас уриває розвиток модерного пізнання, 106 в тому розумінні, що саме еротичні можливості тіл у кінцевому підсумку роблять неможливим надійне об'єктивізування тіла або зведення бажання та втіхи до суб'єктивності. Таким чином, передусім у 1990-х pp. виникла суперечлива спорідненість між дедалі респектабель-нішою та все більш ринковою головною течією Тей-лесбіянських студій (в тому аспекті, в якому ці студії тяжіють до вироблення знань), з одного боку, та, з другого боку, напрямком досліджень, що ставив під сумнів саму можливість добування знання. Ця суперечлива спорідненість знайшла свій аналог у англомовних політичних спільнотах ґеїв, лесбіянок та збоче-нців, які розділилися між стратегіями пристосування та поетикою постмодерної революції. Таким чином, у самому кінці XX ст. і Тей-лес-біянські студії, і теорія збочень безнадійно розділилися між спробами виробляти знання і намаганням узяти під сумнів саме значення та можливість знання; те, що це розділення уявляється неподоланним, можливо, і є однією з найочевидніших ознак заанґажованості ґей-лес-біянських студій у проблеми постмодернізму.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ґей-лесбіянські студії» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
