Ґадамер, Ганс Ґеорґ (Gadamer, Hans-Georg) Нар. 11 лютого 1900 p., Бреслау, Німеччина; пом. 2000 р. Філософ і теоретик герменевтики У своїх працях Ганс Ґеорґ Ґадамер опрацьовував і критично розширював традицію філософської герменевтики, започатковану Фридрихом Д. Е. Шляєрмахером (1768—1834) у його біблійних студіях, Вільгельмом Дильтеєм (1833—1911) в історіографічних творах та Ма-ртіном Гайдеґером — у його фундаментальній онтології. Герменевтична теорія Ґадамера, з її ключовим поняттям історично реалізованої свідомості, являє собою вдумливий діалог із західною філософською традицією, починаючи від Платона й Аристотеля, з зосередженням уваги на вічному питанні про умови істинності та знання, що передбачає окреслення виражень людського розуму від грецької філософії до мистецтва (естетики) доби Відродження і далі до сучасного критичного раціоналізму. Розгорнута в широкому діапазоні і на диво широка з погляду залучення різних дисциплін, наукова діяльність Ґадамера має велику вагу для вчених, які працюють у царинах біблійних студій, критичної теорії, правничих досліджень, літератури, філософії та риторики. У 1960 р. Ґадамер опублікував свою головну філософську працю "Wahrheit und Methode" ("Істина і метод", видана англійською мовою 1975 p.). У своєму дослідженні Ґадамер розглядає поняття інтерпретації в тому плані, в якому воно загалом має стосунок до європейської філософії, і зокрема до кантівського запитання, якими є умови нашого знання. У своїй праці Ґадамер постулює поняття зумовленого знання як первісне й невідворотне. На протилежність формулюванням, які ми знаходимо у фе- номенології Едмунда Гусерля (1859—1938), беручи в дужки все те, чого уникає свідомість, і йдучи за Гайдеґером, який пориває з ейдетикою Гусерля в "часовій аналітиці людського існування" (Gadamer, 1975: XVIII), вводячи поняття Dasein, Ґадамер твердить у передмові до другого видання своєї книжки, що значення мови зосереджене в історії та традиції, перед тим як зосередитися в суб'єкті. Ця аргументація втягла Ґадамера в тривалу дискусію з німецьким філософом Юрґеном Габермасом про статус інтерпретації, істини та ролей мови й історії в будуванні людського розуму. "Істина і метод" містить розгляд істини та знання як мимовільних інтерпретативних діянь у способі буття. Спочатку Ґадамерову книжку невірно сприйняли як таку, що пропонує прийоми або методи розуміння, які заперечили б усталені методи досліджень, які розвинулися в гуманітарних науках {Geisteswissenschaften), започаткованих німецьким романтизмом на початку XIX ст., та в новітніх природничих науках {Naturwissenschaften). Ґадамер у передмові до другого видання твердить, що головна увага в його дослідженні приділяється не конфліктним методам або винайденню нового методу, а цілям знання. З чим Ґадамер не згодний, так це із твердженням, — і ми знаходимо його і в гуманітарних, і в природничих науках, — про можливість неопосередкованого зрозуміння істини, осмислення об'єкта в тому вигляді, в якому він реально існує. Ґадамер прагне розширити епі-стемологічне запитання, поставлене Імануїлом Кантом: "Як стає можливим розум?" "Істина і метод" має на меті знайти відповідь на це запитання через дослідження естетичної свідомості, яка виникає внаслідок ознайомлення з об'єктом мистецтва, у зв'язку зі статусом істини та розуму в гуманітарних науках, а також із герменевтикою, що підпорядковується мові. 103 Ґадамер описує власну працю не як догматичну відповідь на запитання про людський розум, а як філософське дослідження, яке має на меті з'ясувати, що є спільним для всіх способів розуміння. Він твердить, що людський розум ніколи не є суто суб'єктивним способом поводження, спрямованим на даний об єкт; це його власна історія впливу, обернутого назад, на себе. Як вважає Ґадамер, споживачі мистецтва та читачі текстів приходять до розуміння, до ге-рменевтичної свідомості лише за специфічних історичних умов. Ґадамерова герменевтика ставить запитання: "Як людина інтерпретує?"; "Чи можливе об'єктивне розуміння?" З погляду Ґадамера, людина інтерпретує об'єкт через історичний горизонт. Інтерпретація не є простим схопленням, оскільки вона належить до діалектичних взаємозв'язків. Історичний горизонт об'єкта зустрічається з історичним горизонтом споживача мистецтва або читача текстів, що в результаті дає активну або продуктивну інтерпретацію. Об'єкт, який розглядається, ніколи повністю не розкриває себе при зустрічі історичних горизонтів. Ґадамер обстоює після-романтичну концепцію інтерпретації, яка розташовує об'єкт ніби вище від авторового або мит-цевого розуму (mens auctoris). Зустріч історичних обріїв — це не відновлення чистого об'єкта або істини, а живий і динамічний діалог між минулим, теперішнім і майбутнім, що продовжує західну філософську традицію (Überlieferung) і приносить продуктивні інтерпретації, що наділяють новими значеннями творчі діяння людей. Наукові твори Ґадамера та його славетна дискусія з Юрґеном Габермасом підготували сцену для багатьох дебатів, що розгорнулися навколо постмодернізму. Наголошування Ґадамером на працях Гайдеґера заінтригувало вчених-постмодерністів. Як ми розуміємо мистецтво, літературу та філософію? Це запитання, що стосується розуміння, готувало ґрунт для постмодерних дискусій про інтерпретацію та значення. Хоч Ґадамера насамперед цікавлять проблеми інтерпретації, він розходиться з пост-модерністами в питанні про наявність зв'язного значення в текстах та у мові. Ганс Ґеорґ Ґадамер — важливий провісник постмодерністської думки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ґадамер, Ганс Ґеорґ» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
