Гартман, Джефрі (Hartman, Geoffrey) Нар. 11 серпня 1929 p., Франкфурт-на-Майні, Німеччина. Літературний критик і теоретик критики Діапазон наукових інтересів та ерудиція Гарт-мана не дають можливості легко класифікувати його працю, знайти характеристику, що давала б чітке уявлення про цього прихильника відкритої критики. Від самого початку свого шляху в науці Гартман досліджував роль критика як посередника. Він досить ефективно популяризував європейську критичну теорію в Америці 1950-х pp., яка ще великою мірою перебувала в рабській залежності від "Нової критики". Гартман найбільше відомий своїми зв'язками з теоретичною школою критики Єйлського університету, що складалася із самого Гартмана та його колег по Єйлському університету — Гаро-лда Блума, Поля де Мана та Дж. Гіліса Міле-ра. Вони об'єдналися з Жаком Дерида, щоб опублікувати книжку "Деконструкція й крити- цизм" (1979), яка довела своє право вважатися однією з найвпливовіших праць із критичної теорії. Хоч праця Гартмана виказує деяку спорідненість із філософією Дерида, і певна частина його критичної практики може бути названа деконструкцією, Гартман, проте, не погоджується, коли на нього чіпляють етикетку деконс-труктора. Як і Гаролд Блум, він відійшов від позиції Єйлської школи і навіть іноді критикував їхню практику. Ще на початку своєї наукової діяльності Гартман, який у Єйлі під керівництвом Рене Велека готувався стати компаративістом, публікував статті про творчість Вордсворта, Вале-рі, Рільке, Гопкінса, Блейка та Мальро. Ці його ранні праці, особливо "Поезія Вордсворта, 1787—1813 pp." реабілітували творчість по-етів-романтиків, чия репутація потерпіла в часи засилля "нових критиків", і створили Гартма-нові славу провідного критика романтизму. Його праця з вивчення творчості Вордсворта також заклала основи для його відомішої пізнішої праці, де досліджувалися ширші теми критичної теорії, — без відмови від ретельного прочитання літературних текстів. Точніше, Гартман аналізує "неопосередковане бачення" Вордсворта і, ширше, роль опосередкування в літературі. Раннє зацікавлення Гартмана опосередкуванням близько торкається його пізніших теоретичних розвідок. Як він писав у ювілейному, сотому номері PMLA в 1974 p., "розуміння — це опосередкована діяльність, і... стиль є показником того, як автор трактує свідомість опосередкування" (1984: 371). Звідси випливає й роль поета, як посередника досвіду, що знаходить аналог у ролі критика як посередника при сприйманні літературних текстів. Це формулювання критичної ролі наділяє критика широкими можливостями тлумачення. Гартман включає у своє завдання внесення корективів у те, що він вважає дуже вузьким критичним фокусом формалізму, який у середині XX ст. набув такого впливу в Англії та в Америці. Найвідомішою і найсуперечливішою теоретичною позицією Гартмана є наполегливе повторювання ним тези, що літературна критика "перетинає (й іноді повинна перетнути) кордон і стає не менш вимогливою, ніж література" (1980: 201). Його опубліковане 1976 р. есе 81 "Кордон перейдено: літературний коментар як література" (передруковане в "Criticism in the Wilderness" — "Критика в пустелі") бере під захист видатну працю Дерида "Glas" ("Подзвін", 1974) як текст, що досяг однакового успіху — і як коментар, і як література. Наслідуючи приклад Георґа Лукача, Гартман відкидає думку Метью Арнолда та T. C. Еліота, які твердять, що літературний коментар, оскільки в ньому йдеться про літературу, мусить бути їй підпорядкований. Вважаючи цю позицію надто ієрархічною і вузькою, Гартман натомість говорить про альтернативну симбіотичну спорідненість між критикою і твором, "те, що Вордсворт, описуючи взаємодію природи з розумом, називав "обопільною домінацією" або "взаємозамінним верховенством" (1980: 259). Ця плинна концепція критичного дискурсу чинить опір передчасній замкненості тексту і сприяє діалектичному мисленню. Таким чином, зауваження Гартмана, що "літературний коментар... є непередбачуваним або нестабільним жанром, що не може бути апріорно підпорядкований своїй референційній або коментаторській функції" (1980: 201), може розглядатись як паралельне здійснюваній Дерида критиці структуралізму: так само, як Дерида вивчав структурність структури^ Гартман досліджує критичну теорію критики. Його метою, як він твердить у "Критиці в пустелі", є "бачити критику. .. в літературі, а не поза нею, звідки вона лише зазирає всередину" (1980: 1); якщо перефразувати Дерида, то немає тексту поза текстом". Таке злиття критичного і творчого голосів спричинилося до протестів, особливо з боку консервативних коментаторів. Частина цієї антипатії, твердить Гартман, іде від глибоко зако-ріненого англо-американського підозріливого ставлення до всякої теорії, яка загрожує зруйнувати норми витонченої цивілізації, представлені в критиці Арнолдом та його традицією пересічного здорового глузду. Інші критики вказували на те, що об'єднання Гартманом літературного та критичного тексту реально підриває авторитет самого критика: якщо всі тексти суперечливі та оманливі, як твердить Гартман, то такими самими є і критичні тексти, а отже, й текст Гартмана. Тенденція нехтувати вагомими розходженнями Гартмана з його колегами з Єйлської школи також спонукала деяких його супротивників змалювати його як ретрограда й антигуманістичного деконструктора, звинувачення, яке частіше висували проти Поля де Мана. Стаття Гартмана у "The New Republic" (1988), в якій він захищав колабораціоністську діяльність де Мана під час війни, спричинилася до нових нападок на нього. Пізніша наукова діяльність Гартмана була набагато приступнішою для широкої публіки, — можливо, це була його своєрідна реакція на звинувачення в тому, що його праці були навмисне надто важкими. Починаючи з "Легких фрагментів" (1985), Гартман намагався спрямувати свій критичний погляд на менш загадкові тексти, такі, наприклад, як "Північ через північний захід" Алфреда Гічкока. Його праця й після 1985 р. залишалася політично за-анґажованою — "Дрібні пророцтва" (1991) містять міркування про майбутнє літературного есе після культурних війн — із дедалі більшим заглибленням у теми, пов'язані з єврейською культурою та історією.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Гартман, Джефрі» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
