Відмінність (difference) Термін "відмінність" (difference) походить від латинського differre: буквально "розносити, відхилятися в різних напрямках"; отже, "розбігатися" або "розсіюватися", "відходити" або "відбігати" (від dis-, в різні боки, і ferre, нести). Грецький еквівалент diapheran має той самий смисл (від dia-, в різні боки, і pherein, нести). У постмодерному контексті термін "відмінність" не може бути просто й лаконічно визначений, і не в останню чергу тому, що те, що позначається терміном "відмінність", є основою та можливістю будь-якої диференціації; а отже, й усіх видів класифікації та визначення. Так, твердити, що відмінність — це "якість або стан буття, несхожий, різний абощо", означає просто визнати питання визначення очевидним, таким, що не вимагає доведень, бо ми просто замінюємо один термін на інший у скінченній, проте ніде не закінченій послідовності замін (див. розсіяння). Критичне значення мислення в категоріях відмінності у думці XX ст. було гострим з обох кінців; в обох випадках відкидалася найголовніша та найстабільніша метафізична передумова, яка домінувала над західним способом набування досвіду, мислення та буття у світі. Цей панівний спосіб пізнання може бути схарактеризований такими назвами, як "есенціалізм", "субстанціалізм" або, якщо вжити вираз, із яким нас ознайомив Жак Дерида в процесі де-конструкції, "метафізика присутності". По-перше, мислення в категоріях відмінності підтвердило визнання тієї істини, що близько споріднені між собою поняття сутності та ідентичності, котрі розуміються як самоочевидні, факти, що існують самі собою, а отже, і як непохитні принципи логіки, онтології та епістемології, в остаточному підсумку виявляються неспроможними і незв'язними поняттями; вони також не були підтверджені емпіричними свідченнями, хіба що за звичкою чи внаслідок упередження. Радше можна говорити про те, що поняття сутності та ідентичності в західній культурі надають у наше розпорядження зручну та звичну фікцію чи то у формі метафізики індивідуальної особи (одвічної атомістичної душі), чи то індивідуальних об'єктів (що включають у себе матеріальні або ідеальні сутності, такі як одвічні універсальні властивості), чи то мови (сутнісних та перманентних значень або понять), чи то Тендеру (сутнісної чоловічості або жіночості), чи то навіть економічної вартості (наприклад, уявлення про те, що об'єкти та людська праця мають сутнісну вартість, яку можна виміряти й подати у формі грошей і в такий спосіб обміняти). По-друге, скасовуючи передумови сутності та сутнісної ідентичності, мислення в категоріях відмінності також підтвердило визнання внутрішньої взаємоспоріднено-сті, взаємозалежності та відкритої структури значеннєвих мереж, що визначають наші процеси пізнання (як чуттєвий, так і інтелектуальний) та суспільного буття. Визнання глибоко антиесенціалістського значення відмінності не є чимось новим ані в історії західної думки, ані в історії думки не західної (наприклад, у певних індійських та азійських філософських традиціях). Проте в західній думці воно постійно забувалося, хибно тлумачилося або просто нехтувалося. Серед досок-ратиків Геракліт і Парменід стоять обіч як мислителі, що радикально осмислювали природу відмінності, хоч сенс їхньої думки був істотно затемнений Платоном та Аристотелем, які тлумачили її досить-таки сумнівно. 63 Геракліт говорив про протиставлені терміни як про "один", "той самий" та "осмислені разом"; він говорив про цю одиничність як про таку, що "відрізняється від себе" й у такий спосіб "узгоджується із собою". Інакше кажучи, протиставлені терміни можуть постати лише у стосунку між собою, у взаємозалежності; вони є в цьому розумінні "одним" і "тим самим": це така "тим-самість", що робить різницю можливою через підтримку характерних відносин, які надають відмінності значущості. Парменід, що його, мабуть, можна вважати найпершим "постмодер-ним" автором, говорить про дві "альтернативні дороги пошуку" в одному місці своєї філософської поеми, в якій ідеться про "дорогу істини"; про "є" і "не є". Він відкидає другу, як дорогу думки, в тому, в чому вона є запереченням першої; але, як з'ясовується, перша — це дорога, яка, в кінцевому підсумку, приводить до припинення мови. Обговорюючи "дорогу уявного", тобто смертних вірувань та думок про природу реальності, він твердить, що людські створіння "мають протилежності в тілі й сформували знаки, які відрізняють їх одне від одного", а також, що "всі речі були названі або світлом, або темрявою". Одне слово, повсякденна мова та мислення ґрунтуються на фундаментальних протиставленнях, які, в кінцевому підсумку, зводяться до виразних протиставлень між "є" і "не є". Платон у "Софісті" намагається реконструювати (або знешкодити) парменідівську reduc-tio і примирити її зі своїм уявленням про ідеальні, вічні, самореференційні форми, що уможливлюють значущий дискурс та знання. Він заново інтерпретує поняття "не-буття" ("не є"), яке, коли його витлумачити, як "не існує", може видатися парадоксальним, як ідеальна пла-тонівська форма "відмінність" (тобто "не-є-тим", "е-відмінним-від-того"), а отже, як протилежність "буттю". Аристотель у "Метафізиці" визначає "протилежність" як форму відмінності , а відмінність' як форму "іншос-ті ". Він протиставляє "іншість" "ідентичності" і вміщає останню в первісну категорію "одиничність", яку він прирівнює до "буття"; першу він уміщує в початкову категорію "множинність". І Платон, і Аристотель, намагаючись утримати прихований сенс відмінності, заносячи його як елемент у визначену систему взаємно протиста- влених термінів, не змогли зрозуміти, що відмінність, мабуть, є логічно попередньою у стосунку до цієї системи: бо вона вже припускається як можливість утвердження таких первісних диференціацій, як "буття/не-буття" та "одиничність/множинність ". Критика метафізики сутності та ідентичності в західній думці й визнання значущості відмінності була розвинута й розширена в надзвичайно важливих напрямках, зокрема у працях Гегеля, Ніцше, Фройда та Маркса. Пост-структуралізм та деконструкція зазнали також глибокого впливу структурної лінгвістики, передусім праць Фердинана де Сосюра, що розхитала чимало основ, і розвиваючи її принципи, і на шляху критичної реакції на їхнє застосування (див. лінгвістика, структуралізм). Де Сосюр через свою теорію мови радикалізував велику частку західної думки, і не тільки в лінгвістиці, а й у таких галузях, як антропологія, політична теорія та філософія. Головним твердженням його теорії було якраз те, що відмінність є фундаментальною характеристикою мовної системи; тобто мова має вивчатися як характерно виражене ціле, закрита мережа відзначних та опозиційних відносин між її складовими термінами. А що терміни мовної системи оцінюються й функціонують лише в залежності од відносин відмінності, вони є фундаментально негативними за своєю природою; цей висновок ставить з ніг на голову всі гіпотези про сутність, ідентичність і значення. Насамперед у своїх пізніх працях Мартін Гайдеґер пропонує спосіб глибокого засвоєння фундаментальної відмінності без звернення до логічно похідних понять ідентичності або метафізичного Буття. Онтологічна відмінність між Буттям і буттями не обов'язково мусить мисли-тися в термінах протиставлення між ідентичністю та відмінністю, чи навіть у термінах відмінності як первісної машини "множинності", що виражає метафізичну основу "одиничності". Натомість ідентичність буттів та ідентичність Буття, як і онтологічна різниця між Буттям і буттями, і онтична різниця між буттями мис-ляться як спосіб їхнього добровільного "буття разом" у "тому самому" — походження цього терміна Гайдеґер простежує назад у часі, аж до Парменіда. Це не робить із "того самого" лише 64 іншу назву для метафізичної основи, бо "те саме" є якраз "спільною належністю" ідентичності та відмінності й тому не може мислитися в термінах ідентичності та відмінності. Хоча прихований сенс осмислення Гайдеґером відмінності в цьому конкретному контексті випереджає думку Дерида, й хоч Дерида претендує на те, що він вийшов поза невидимі обмеження Гай-деґерової метафізики, існує один важливий смисл, у якому Гайдеґерове уявлення про "те саме" може доповнити й завершити мислення Дерида, мислення, яке уявляє собі відмінність у неметафізичний спосіб, близький до деяких напрямків східного мислення (наприклад, мислення дзен-буддизму). Дерида виокремлює свій спосіб осмислення відмінності, створивши термін "розрізнення" (différance), який у французькій мові поєднує два смисли дієслова différer ("розрізняти" і "відкладати"). У такий спосіб, термін différance позначає словом той факт, що наш пізнавальний (тобто чуттєвий та інтелектуальний) досвід буття у світі фундаментально породжується як динамічний процес диференціації; і що незвід-ний спосіб цієї диференціації складається з реалізації відмінності в часі ("відкладання") й у просторі ("розрізнення"), як взаємозалежних аспектів одного процесу (а не метафізичних субстанцій, 'простору й часу"). Осмислення Дерида відмінності широко інтерпретується в термінах мови, враховуючи його деконструктивне наголошення на текстуальності, а тому його радикальна філософська значущість недооцінюється. Поняття "розрізнення" {différance) розчищає дорогу до неметафізичного й критичного інтуїтивного проникнення в наш спосіб пізнання й заново відкриває осмислення відмінності, яке, хоч до нього знову й знову поверталися в історії західної думки, ефективно пригнічувалося метафізикою сутності, що нею пройняті всі виміри західної культури.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Відмінність» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
