Вишоґрод, Едіт (Wyschogrod, Edith) Нар. 8 червня 1936 p., Нью-Йорк, США. Філософ Хоч Едіт Вишоґрод найбільше відома як коментатор наукової творчості Емануеля Левіна-са, в її працях цікаво й оригінально трактується тематика смерті та небуття у царинах наратоло-гії, моральної філософії, філософії історії, філософії релігії та єврейської думки. її перспектива вибудовується як постмодерна в широкому розумінні остільки, оскільки її філософія має на меті деконструкцію гегелівського Абсолюту, щоб відкрити незглибиме дно безодні, яке Ге-ґель трохи поквапився оголосити aufgehoben (піднятим). Вишоґрод ніколи не переставала цікавитися неґативним, але вона роздивляється його глибше й доскіпливіше, ніж інші сучасні філософи, й приходить до постмодерністських висновків. У 1974 р. була опублікована її праця "Ема-нуель Левінас: проблема етичної метафізики", перша книжка з-поміж написаних про Левінаса будь-якою мовою. Вишоґрод терпляче реконструювала аргументацію Левінаса щодо етики як найпершої філософії: Інший — це не я, він не може стати об'єктом моєї свідомості й тому трансцендентно долає її, звертаючись до мене з етичною вимогою, яка віддзеркалює слід ще одного трансцендентного Іншого в незапам'ятному минулому. Показавши, як феноменологія Левінаса звернула (бо не могла не звернути) з тих шляхів, якими йшли Едмунд Гусерль та Мартін Гайдеґер, вона також дійшла висновку, що над утопією Левінаса ширяв привид гегелівської поганої нескінченності. Схоже, що думка Вишоґрод відхиляється тут від Левінаса, хоча все ж таки йде за ним остільки, оскільки проекти Вишоґрод, починаючи з 1980-х pp., майже звернули на гегелівську стежку, де філософські абстракції завжди пов'язуються з конкретними історичними структурами; це був зв'язок, який Левінас якщо й установив, то непрямо. її опублікована 1985 р. книжка "Дух серед праху" — це дослідження небуття і смерті в термінах нищівної сили різ- них смертоносних подій, що мали місце протягом позначеного ґеноцидом століття, останнього в другому тисячолітті нашої ери: його нових війн, концентраційних таборів і всіх утилітарних структур, у чиїх рамках якісні аспекти особистості були безжально зведені до уніфікованої кількості. Вишоґрод твердить, що ці структури є повтореннями структур смерті у Геґеля та Гайдеґера. Вона пропонує своєрідну вакцину — постулювати "лінгвістичне й тілесне ділове «я»" (Wyschogrod, 1985: 211), яке приймає розколини постмодерності, але в цьому акті виражає власну суть у своєму прагненні до відносності та у своїй рішучості тривати. Цей погляд на постмодерне прямо провадить до аргументації, яку вона викладає у своїй книжці "Святі й постмодернізм" (1990). Усвідомлюючи, що етичні наративи симпатії та співчуття підриваються і ніцшеанською підозрою до універсальності, і гіперреальністю пост-модерного світу, Вишоґрод звертає свою увагу на домодерні наративи житійної літератури про святих мучеників, але вписує її фактологічні та нормативні претензії в текстуальність і тілесність наративів. Структури жертовності й дару в етиці Левінаса, виповнені фрагментарними наративами таких авторів, як Шизаку Ендо, Юкіо Мішима та Джин Джинет, переробляються в термінах святості гріха, де альтруїстичний імпульс пов'язується з надмірним бажанням у тому вигляді, в якому це стає темою у Жоржа Батам Проте це бажання, як вважає Вишоґрод, не може залишатися просто спрямованим до майбутніх можливостей, як у Гайдеґеровому погляді на темпоральність. У "Етиці спогадування" Вишоґрод конструює філософію історії, яку практикує гетерологічний історик, історик, який відчуває тиск, що його здійснює минуле на сучасне й хоче "пообіцяти назвати мертвих інших. .. [і] говорити з глибини катаклізму, якого він не може назвати" (Wyshogrod, 1998: XIII). Погляд на час, який лежить в основі цього аналізу, що працює в широкому діапазоні (від Іма-нуїла Канта до Деніела Денета), — це погляд, у якому "було" розглядається як неподоланне заперечення, що, наче розірваний наратив або віртуальний образ, уриває матеріальність теперішнього світу. В такий спосіб погляд Вишо- 62 ґрод на історію повторює Геґеля — гетероло-гічний історик реалізує прогресивний імпульс об'єднання суб'єкта й субстанції — й разом із тим він є глибоко не-геґельянським, оскільки Вишоґрод бачить історичну субстанцію як безодню часу, що минув.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вишоґрод, Едіт» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
