Як уже було відзначено, проблеми ідентичності перебувають у самій серцевині зв'язків постмодернізму із сучасними афро-американськими студіями. Можливо, найразючішими прикладами цього були в 1990-х pp. дискурси, які виникали навколо руху за дворасовість та афроцент-ризм. Ці дискусії позначають полюси континууму, відповідно до якого можуть бути окреслені різні уявлення про афро-американську ідентичність. Рух за дворасовість — це спроба применшити значення статусу "чорноти шкіри" й примусити уряд визнати — наприклад, у категоріях перепису — загальний статус змішаної раси (йдеться передусім про раси чорну та білу). Хоч віддавна точилися суперечки про те, що визначає прийнятну "чорноту шкіри", проблем біології академічні дебати майже не торкалися. Йшлося тільки про ту "чорноту шкіри", яка стосувалася політики й стилю. Під впливом постмодернізму прихильники руху за дворасовість закликають до деконструкції раси — цю ідею вони поділяють із кількома іншими групами інтелектуалів, — а також до відповідної деконструкції "чорношкірої" сутності. Але іронія полягає в тому, що, нападаючи на расовий есенціалізм, вони схиляються також до фізіологічного детермінізму, що, без сумніву, не є постмодерністською перспективою. Вони претендують на спеціальний статус, опертий на так звану фундаментальну, як вони вважають, генетичну відмінність між собою та "чистими" афроамериканцями. Таким чином, їхня аргументація, по суті, містить посилання на ті самі категорії, що їх вони деконструювали. Афроцентризм, зокрема, означає застосування афро-центрового бачення, африканського світогляду, що перебуває в самому осередді на- 31 укових досліджень. Тому афроцентризм можна тлумачити як модерністський африканізм. Він дає структуроване пояснення або обґрунтування поведінки; він пропонує афроамериканцям центр або відмовляє їм у ньому. Таким чином, він надає підтримку трансцендентній реальності. Постмодерністська критика, яку неважко передбачити, схильна твердити, що афроцентризм — це дискурс, який підсумовує, а отже, й затискає в тісні рамки. Тією мірою, якою афро-американські студії мають на меті стати механізмом визволення в межах афро-американської спільноти, необхідно, щоб вони сприяли згуртуванню чорношкірих, аби ті мали змогу успішно формувати групові вимоги до потужних інституцій через ініціативи, пов'язані з конструктивною діяльністю. Афроцентризм потенційно служить цій меті, а інтервенціоністський постмодернізм симпатизує всякому зусиллю, спрямованому на усунення домінування. Але рефлективний або пасивний постмодернізм, нігілістичне прийняття відносності підриває активістський проект дисципліни.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сучасні проблеми» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
