Арендт, Ганна (Arendt, Hannah) Нар. 14 жовтня 1906 p., Гановер, Німеччина; пом. 1975 р. Політичний мислитель Причетність Ганни Арендт до постмодерної думки проявилась у самому спрямуванні її критики західної метафізики, — в цьому вона поділяла, зокрема, погляди Мартіна Гайдеґера. Арендт здійснювала цю критику не шляхом дослідження репрезентативного мислення, а через включення західної метафізики в ієрархічний порядок різних людських можливостей у новітню добу. Арендт твердить, що новітня доба характеризується наданням переваги, по-перше, "роботі" (homo faber), а по-друге, "праці" (anima/ laborans) над діяльністю (action). Діяльність є наслідком тієї фундаментальної умови людського існування, якою є "народження нового", і включає в себе здатність розпочинати щось нове й непоясненне через ті суспільні домовленості та норми, які нині існують. Діяти спільно в громадському "просторі видимос-тей" — це основа політичної теорії Арендт. Вона твердить, що політика в цьому розумінні була придушена "розвитком соціального" в новітню добу, якщо не брати до уваги тих виняткових моментів, що їх ми знаходимо в новітніх революціях, коли люди засновували нові політичні форми, такі, як ради або "совєти". Віддання переваги "роботі", що зводить людську діяльність до обчислення засобів-ці-лей, а потім "праці", яка зводить її до життєвих процесів, лежить, на думку Арендт, у самій основі найбагатшого наслідками та найруйнівні-шого з новітніх засновків: що "людина" витворює саму себе. Арендт пов'язує це поняття з екстремальними формами позбавлення власності та відчуження від світу, центральними для сучасності. В такий спосіб це припущення, в кінцевому підсумку, включається в тоталітаризм. 27 що його Арендт вважає найістотнішим досвідом і головною потенційною можливістю нашого часу, опертою на подальше припущення, що "все є можливим'. Гуманістична метафізика, з погляду Арендт, засновується на редукції політики до форм практики, специфічної для homo faber. Вона простежує руйнівні наслідки такої редукції, що передбачає два критичні способи. По-перше, метафізика має на увазі відмову від людського плюралізму, який для Арендт є "законом світу". Для homo faber одиничний суб'єкт протиставляється світові як великій кількості ' сирого матеріалу", що мусить бути перетворений на завершений об'єкт. Подібним чином метафізика заперечує плюралізм думок у громадському світі, деспотично віддаючи перевагу "істині" й зводячи нанівець публічні диспути до "такої собі думки". По-друге, метафізика, попри те, що вона закорінена в "мисленні" як не утилітарній діяльності, зводить мислення до набуття наукових знань, що заперечує мислення як руйнівну й критичну діяльність. Арендт доходить висновку, що сучасність характеризувалася придушенням "судження", необхідної політичної здатності, завдяки якій ми оцінюємо окремих людей, не підводячи їх під універсальне правило. Арендт теоретично визначила судження як "репрезентативне мислення ": тобто як спосіб міркувати, який прояснює думку завдяки тому, що ми мислимо, ставлячи себе на місце інших людей. Судження включає в себе не "співпереживання", а форму незацікавленого мислення, яке бере до уваги можливі розуміння інших людей, якщо вони мають своє окреме місце у світі. Таким чином, ставлення Арендт до мислителів постмодернізму, — таких як Ліотар, — котрі намагалися оживити категорію судження, відповідає природі диференду. Тоді як панівні напрямки постмодернізму розміщують судження в апоретич-ному, нерозв'язному просторі (тобто, як вважає Арендт, у тому просторі мислення, який готує людину до судження, але не може бути йому заміною), для Арендт судження стає на захист плюралізму, спільного для всього світу, та можливості узгоджених політичних дій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Арендт, Ганна» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
