Оцінка та калькуляція як елемент методу бухгалтерського обліку, їх сутність і характеристика
Для правильного визначення кількісних та якісних показни- ків господарської діяльності підприємств виняткове значення мають наукові методи їх обчислення, особливо оцінка господарсь- ких активів (засобів) і калькуляція собівартості. Кількісними показниками діяльності підприємств є показники обсягу тих або інших процесів: кількість заготовлених виробни- чих запасів, виробленої або реалізованої продукції, виконаних робіт тощо. Здійснення контролю за кількісними показниками має велике значення для поліпшення діяльності підприємств. Якісні показники характеризують економічну ефективність певного господарського процесу. У нових умовах господарювання найголовнішими економічними критеріями оцінки діяльності підприємства є доходи і фінансові результати (прибутки — збит- ки) і рівень рентабельності. Важливим якісним показником є та- кож собівартість виробленої і реалізованої продукції (робіт і по- слуг), придбаних (закуплених) господарських засобів і предметів праці (господарських активів). Кількісні і якісні показники господарської діяльності підпри- ємств, організацій і установ визначають за даними бухгалтерсь- кого обліку. Оцінка господарських активів (засобів) — це спосіб їх вира- ження у грошовому вимірнику. Вона є важливим елементом ме- тоду бухгалтерського обліку, за допомогою якого одержують уза- гальнені показники про господарські активи (засоби) і процеси. Такі показники мають велике значення, оскільки існують товар- но-грошові відносини. Облік об’єктів, що не підлягають грошовій оцінці, ведеться тільки в натуральних вимірниках (посівні площі — га і т. ін.). Від правильної оцінки залежить достовірність облі- кової інформації про ресурси господарства, фінансові результати його діяльності.
100 В основу правильності оцінки господарських активів (засо- бів) покладено принципи її реальності і єдності. Реальність оцінки полягає у відображенні в грошовій оцінці реальної вартості господарських активів (засобів) і джерел їх утворення. Дотримання цього принципу забезпечується тим, що господар- ські активи (засоби) оцінюються за фактичною собівартістю, а джерела їх утворення за фактичними розмірами. Єдність оцінки полягає в тому, що в підприємствах різних га- лузей народного господарства одні і ті ж господарські активи (за- соби) і джерела їх утворення оцінюються за єдиною методикою (тобто в одному і тому ж порядку). У нашій країні передбачені єдині принципи оцінки господар- ських активів (засобів) і джерел їх утворення. В основу цих прин- ципів покладено фактичну собівартість господарських активів (засобів) і фактичні розміри їх джерел. При цьому мається на ува- зі фактична собівартість придбаних (заготовлених) товарно- матеріальних цінностей, виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг та ін. Відповідно до цього оцінюють окремі види господарських активів (засобів). Основні засоби обліковують протягом періоду експлуатації за їх початковою вартістю, що дорівнює сумі фактичних витрат на будівництво чи їх придбання. Початкова вартість основних засо- бів може змінюватися після проведення робіт з реконструкції, що збільшує їх вартість. У зв’язку з тим, що основні засоби в процесі експлуатації зно- шуються, на них ведуть відокремлений облік їх зносу (рахунок 13 «Знос необоротних активів», субрахунок «Знос основних засо- бів» — регулюючий контрактивний рахунок), що дає змогу ви- значати залишкову вартість основних засобів (І розділ активу ба- лансу). Виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, пальне, доб- рива тощо) оцінюють за фактичною собівартістю, що визначається сумою витрат господарства на їх придбання (заготівлю) — покуп- на вартість плюс транспортно-заготівельні витрати. Продукцію власного виробництва (готову продукція) у сільсь- когосподарських підприємствах протягом року оцінюють за пла- новою, а в кінці року — за фактичною собівартістю. В кінці року після визначення фактичної собівартості виробленої продукції планову її собівартість коректують до рівня фактичної. Незавершене виробництво оцінюють за фактичною собівартіс- тю витрат за окремими виробництвами, продукція яких буде оде- ржана в наступному звітному періоді.
101 Розрахунки з дебіторами і кредиторами відображують в сумах, показаних у бухгалтерських записах підприємства і визнаних ним правильними. Єдина методика оцінки господарських активів (засобів) та їх джерел забезпечує єдність і порівняльність показників однорід- них активів (засобів) різних підприємств і можливість одержан- ня зведених узагальнених показників. Застосування в бухгалтерському обліку принципів реальності і єдності оцінки активів (засобів) підприємств нашої держави зумо- влено особливостями господарювання в ринкових умовах, вимо- гами об’єктивності і наукового обґрунтування показників обліку. Реальність (достовірність) оцінки господарських активів (засо- бів) ґрунтується на даних (забезпечується) фактичної собівартості оцінюваних об’єктів. У цих умовах виняткове значення набуває калькуляція. Калькуляція — це спосіб визначення собівартості в грошовій оцінці певних об’єктів — придбаних (заготовлених) матеріальних цінностей, виробленої (виготовленої) або реалізованої продукції, виконаних робіт (послуг). Для визначення собівартості цих цінностей підраховують ви- трати на них, здійснені підприємством, у кожному процесі — по- стачання, виробництва, реалізації. Отже, калькуляція дає необхідні показники для контролю за ходом всіх господарських процесів і є підставою для оцінки відповідних об’єктів бухгалтерського обліку. Калькуляція може складатися на об’єкт загалом (певний вид продукції, робіт — вартість меліоративних робіт та ін.), або на одиницю продукції (1 ц молока, зерна, 1 т вугілля, торфу тощо). У цьому разі суму всіх витрат, які мають місце по всьому об’єкту об- ліку, витрати ділять на кількість виробленої продукції. Наприклад, об’єктом обліку витрат є виробництво «А» — де витра- ти дорівнювали 10 500,00 грн. Одержано продукції «а» 2500 одиниць. Фактична собівартість продукції «а» дорівнює:
грн.20425000050010,,== a
102 Зауважимо, що, розглядаючи питання відносно калькуляції собівартості продукції, робіт і послуг слід відрізняти такі понят- тя: об’єкти обліку; об’єкти калькуляції; калькуляційні одиниці. Об’єкти обліку витрат — це окремі види виробництв (група культур, окремі культури, групи тварин: (озима пшениця, цукро- вий буряк, соняшник, велика рогата худоба на відгодівлі та ін.). Об’єкти калькуляції — це окремі види продукції, яку одержано від окремих виробництв. У сільськогосподарському виробництві поряд з основною продукцією також, в окремих випадках одер- жують супутню і побічну продукцію. Наприклад, у тваринництві (молочне виробництво) одержують: молоко — основна продукція; приплід — супутня і гній — побічна продукція; зернове виробництво: зерно — основна, солома — побічна продукція; цукровий буряк: коренеплоди — основна, гичка — побіч- на. Одиниці калькуляції. Визначення собівартості виконують за допомогою калькуляційних одиниць. Наприклад, одиницею виконаних робіт може бути (виступає) гек- тар, тонно-кілометр, робочий день або одиницею конкретної продук- ції — тонна, центнер, кілограм та ін. Фактичну собівартість продукції, робіт і послуг на підставі да- них бухгалтерського обліку визначають наприкінці року. Розрізняють різні види собівартості: виробничу та повну (ко- мерційну), планову, фактичну (звітну) та очікувану. Виробнича собівартість включає витрати, пов’язані лише з ви- робництвом певної продукції (1 ц — молока, 1 ц — зерна та ін.). Повна собівартість, крім того, включає витрати на її реаліза- цію, (фактична собівартість плюс позавиробничі витрати). Планову собівартість обчислюють за плановими витратами та обсягом виробництва продукції (у бізнес-плані господарства). Фактичну собівартість обчислюють за фактичними даними (у річному звіті господарства). Очікувану собівартість визначають за фактичними даними про витрати та вихід продукції за 9 місяців звітного року (ІІІ ква- ртал) та очікуваними показниками за 4 квартал (у звіті за 3 ква- ртал, тобто за станом на 1 жовтня).
103 Для визначення собівартості послуг необхідно мати загальний підсумок витрат, який необхідно віднести на той чи інший каль- куляційний об’єкт. З метою визначення обсягу витрат, які необхідно включати у виробничу собівартість у практиці сільськогосподарських підпри- ємств запроваджено термін «ФРАНКО». Франко (італ. — у перекладі вільний) означає обмеження включення транспортних витрат на доставку сільськогосподарської продукції до місць призначення (зберігання). Так, фактичну собівартість у сільськогосподарських підприєм- ствах обчислюють: 1) зерно — франко-тік, включаючи витрати на доробку; 2) сіно, солома, полова — франко-скирта або інший пункт збе- рігання; 3) коренеплоди, картопля, овочі, баштанні культури — фран- ко-місце зберігання; 4) зелена маса на силос — франко-місце силосування; 5) силос — франко-силосна споруда, включаючи вартість зеле- ної маси та витрати на силосування; 6) зелений корм — франко-місце споживання. Ми вже відзначали, що більшість сільськогосподарських виро- бництв (культур, груп тварин) дають основну, супутню і побічну продукцію. Треба мати на увазі, що, якщо витрати на виробницт- во цих видів продукції не можливо виділити окремо, то для обчи- слення їх собівартості суму витрат на культуру (групу тварин) розподіляють на окремі види продукції з урахуванням чинного порядку. (Про це йтиметься при вивченні теми «Організація об- ліку процесу виробництва» та галузевого курсу.) Наприклад, при визначенні собівартості продукції у молочному скотарстві собівартість однієї голови приплоду обчислюють за вартіс- тю 60 кормо-днів утримання корови. Гній оцінюють за фактичними витратами на його заготівлю (вар- тість підстилки, амортизація транспортерів, транспортні витрати то- що). Щоб визначити суму витрат, яка має бути віднесена на основну продукцію — молоко, слід із загальної суми витрат вирахувати суму, що становить вартість приплоду та гною, а залишок розділити на кількість одержаного молока (центнерів). У практичній діяльності підприємств зустрічаються різні ме- тоди калькуляції: 1) прямого визначення (підрахування) (зелена маса — всі ви- трати ділять на кількість маси);
104 2) замовний (за окремим замовленням — швейні майстерні (спецодяг); 3) за окремими технологічними процесами (цегла-сирець, об- палена). Калькуляції є важливими документами, які характеризують собівартість продукції, додержання норм виробничих витрат та режиму економії і дають змогу визначити фінансові результати діяльності підприємств. У практичній діяльності використовується науково обґрунто- вана методика калькулювання, що засновується на єдності прин- ципів обліку і планування в масштабі країни з особливостями застосування їх в окремих галузях господарства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Оцінка та калькуляція як елемент методу бухгалтерського обліку, їх сутність і характеристика» з дисципліни «Теорія бухгалтерського обліку»
