Світовий досвід свідчить, що у сучасних умовах стійкий дов- гостроковий розвиток економіки залежить більшою мірою не від ресурсних можливостей, які, зрештою, є обмеженими, а від іннова- ційної активності суспільства та окремих його елементів. Завдяки інноваціям наука стала безпосередньою продуктивною силою, а зна- ння у вигляді нематеріальних активів – основним капіталом еконо- мічного розвитку. Наукові дослідження, розробки та інновації стають ключовими елементами принципово нової соціально-економічної системи – економіки, заснованої на знаннях (англ. knowledge-based economy), рішення про створення якої було прийнято Європейським Союзом на Лісабонському саміті у 2000 році. Країни ЄС запланували до 2010 року побудувати економічний простір, де інновації стануть головним інструментом економічного розвитку та конкурентної бо- ротьби. За існуючими даними, вже зараз у більшості європейських країн економіка знань забезпечує до 30% росту ВВП. У світі ж пер- шу п’ятірку держав з найбільш динамічною економікою формують країни, де послідовно реалізуються інноваційні стратегії – Тайвань, Ірландія, Сінгапур, Гонконг і Корея. В одній з останніх доповідей Ради конкурентоспроможності США зазначається: «Інноваційність буде єдиним найважливішим фактором, що визначатиме успіх Америки у ХХІ столітті. Так само, як ми колись оптимізували наші організації з точки зору ефектив- ності і якості, зараз ми повинні оптимізувати все наше суспільство з точки зору інноваційності». Це завдання висувається на перший план незважаючи на те, що і в даний час, і за прогнозними оцінками, США залишаються серед інноваційних лідерів світу, поряд з такими країнами, як Японія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Німеччина. Таким чином, необхідно всебічно вивчати, аналізувати іннова- ційні процеси, що відбуваються, перш за все, в економічному серед- овищі, створювати умови для становлення і розвитку національних 6 Банківські інновації інноваційних систем, вдосконалювати методи управління іннова- ційною діяльністю на всіх рівнях економіки. Термін «інновація» походить від латинського слова «іnnovatіо», що означає «відновлення, оновлення, новація». Вперше він з’явився у наукових дослідженнях культурологів у ХІХ ст. і означав букваль- но введення деяких елементів однієї культури до іншої, а також ко- піювання досвіду, традицій. Для характеристики ж явищ, пов’язаних з появою та впровадженням чогось нового та відповідними зміна- ми виробничо-технічного характеру у той час використовувалися терміни «нововведення» та «технічний прогрес». Важливі думки та висновки стосовно їх ролі в економічному розвитку суспільства ще раніше висловлювалися вченими різних наукових шкіл – фізіо- кратами, представниками класичної політичної економії, К. Марк- сом, В.І. Леніним, які обґрунтували вплив технічного прогресу на продуктивність праці, ресурсозбереження, розширене відтворення, структуру капіталу, рівень безробіття тощо. В економічну теорію термін «інновація» ввів відомий австрій- ський економіст Йозеф Шумпетер, який у написаній у 1911 році роботі «Теорія економічного розвитку» охарактеризував дві сторо- ни господарського життя: рутинний кругооборот і нові комбінації. Рутинний кругооборот пов’язаний з постійним повторенням та по- новленням виробництва у старих формах. Учасники цього процесу діють у звичній ситуації, ухвалюють традиційні рішення і легко пе- редбачають результати своїх дій. Нові комбінації, у розумінні Шумпетера, означають розви- ток – для виробництва чогось нового необхідно принципово нове поєднання ресурсів та підприємницького таланту, що зрештою і створює інновацію. З цієї точки зору, Й. Шумпетер виділив п’ять типових випадків: 1. Виготовлення нового, тобто ще невідомого споживачам, блага або створення нової якості того чи іншого блага. 2. Впровадження нового, тобто у даній галузі промисловості ще практично невідомого, методу виробництва, в основі якого не обов’язково лежить нове наукове відкриття і яке може полягати також у новому способі комерційного використання відповідно- го товару. 3. Освоювання нового ринку збуту, тобто такого ринку, на якому до цього часу дана галузь промисловості цієї країни ще не була пред- ставлена, незалежно від того, існував цей ринок раніше чи ні.7 Розділ 1. Інновації та інноваційний процес 4. Отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів, не- залежно від того, чи існувало це джерело раніше, або просто не приймалося до уваги, або вважалося недоступним. 5. Проведення відповідної реорганізації, наприклад, забезпечення монопольного становища (шляхом створення тресту) або під- рив монопольного становища іншого підприємства. Ми бачимо, що Й. Шумпетер трактує інновацію як нову науково- організаційну комбінацію виробничих факторів, мотивовану під- приємницьким духом. Найважливішими, на його думку, є впрова- дження нового продукту і нових методів виробництва, масова поява яких свідчить про початок фази піднесення економіки, її виходу з кризи та депресії. Він доводить, що інноваційну діяльність слід роз- глядати тільки за умов циклічності й динамічного змагання старих товарів і технологій з новими, які приходять їм на зміну, і визнає оновлення, що постійно повторюється, стимулом прогресу, дорогою від застарілого до сучасного. Таким чином, вже тут закладається уявлення про інновації, з одного боку, як статичне явище – кінцевий результат науково- виробничого циклу, а з іншого – як циклічний процес, механізм «творчого руйнування» наявної економічної дійсності. Саме друге розуміння сутності інновацій знайшло свій подальший розвиток у науковому доробку відомого російського вченого-економіста М.Д. Кондратьєва. Відомо, що він став одним з перших у Росії дослідни- ків проблем інновацій. Ще у 1926 році у науковій доповіді «Вели- кі цикли економічної кон’юнктури» М.Д. Кондратьєв ввів поняття «довгої хвилі», що характеризує вплив радикальних технологічних змін на світовий промисловий розвиток. До таких інновацій він від- носив створення парових машин, будівництво залізниць, електро- енергетику, автомобілебудування тощо. Згідно теорії М. Кондратьєва, економічна еволюція відбуваєть- ся хвилеподібно, з циклами, що мають тривалість приблизно у 50 років. Цікаво, що основні ідеї цієї теорії були статистично перевіре- ні та розвинуті знов-таки Й. Шумпетером у надрукованій у 1939 р. праці «Економічні цикли». Історія вже знає п’ять таких хвиль, або, по-іншому, технологічних укладів, в основі яких лежать кардиналь- ні зрушення у суспільних продуктивних силах, що були породжені науковими відкриттями (див. таблицю 1.1).8 Банківські інновації Таблиця 1.1 Періодизація технологічних укладів Технологічні уклади Період домінування Технології, що переважають І 1770-1830 рр. Водяний двигун, виплавка чавуну, ме- ханізація у ткацтві ІІ 1840-1880 рр. Паровий двигун, вуглевидобування, чорна металургія, машинобудування ІІІ 1890-1940 рр. Виробництво сталі, електротехнічне ма- шинобудування, неорганічна хімія ІV 1940-1980 рр. Органічна хімія, атомна енергетика, ав- томобілебудування V 1990-2030 рр. Мікроелектроніка, біотехнології, обчис- лювальна техніка, телекомунікації VІ 2030-2080 рр. (прогноз) … Після світової кризи 1930-х років почалися, а в 1950-1970-х ро- ках отримали широке поширення емпіричні дослідження технічних та організаційно-економічних інновацій, що впроваджувалися різ- ними типами виробничих структур. Саме у цей період інновації ста- ли трактувати як перетворення потенційного науково-технічного прогресу на реальний із комерційним впровадженням його досяг- нень. З кінця 80-х років ХХ ст. інновації стали розглядатися у контек- сті підвищення ефективності управління компаніями, чому сприяла поява книги відомого американського спеціаліста в області менедж- менту Пітера Ф. Друкера «Інновації і підприємництво: практика і принципи» (1985). Менеджери та підприємці тепер почали ціле- спрямовано шукати джерела інновацій та змін, а також можливості проведення успішних нововведень. Теорія інновацій постійно оновлюється, збагачується, що відо- бражає складний і багатогранний процес розвитку науки і техніки, всього господарського життя. Сьогодні під інноваціями у широ- кому сенсі розуміють будь-які технічні, організаційні, економічні та управлінські зміни існуючої практики функціонування певної організації. Деякі автори, що працюють у сфері менеджменту, осо- бливу увагу звертають на соціальні інновації. Вважається, що успіх японських компаній на міжнародних ринках був заснований саме 9 Розділ 1. Інновації та інноваційний процес на соціальних інноваціях – на розвитку таких інститутів, як осві- та, трудові відносини та угоди, виховання та корпоративні цінності. Різні аспекти теорії інновацій як окремої сфери науки досліджували і досліджують такі відомі зарубіжні вчені, як Т. Брайан, Ф. Валента, Г. Менш, А.І. Пригожин, Б. Санто, Б. Твіст, К. Фрімен, Ф. Янсен, В.Ю. Яковець та інші. Таким чином, уже у 80-х роках минулого століття світ зрозумів, що неможливо забезпечувати довгострокове економічне зростання звичними методами та інструментами. Інноваційна організація ді- яльності на противагу спонтанним нововведенням поставила світ на якісно нову «постіндустріальну» сходинку розвитку. Наступні десятиліття стали періодом формування національ- них інноваційних стратегій держав. Вони передбачають визнання на урядовому рівні інновацій життєво важливим фактором еконо- мічного зростання, створення нових організаційних структур, що враховують системний характер інновацій, використання нового механізму прогнозування і визначення пріоритетів, перехід до но- вої стратегії стимулювання інновацій, розширення горизонтальної та вертикальної координації інноваційної політики, посилення її регіонального рівня тощо. В економічно розвинутих країнах світу функціонує понад 3000 технологічних парків, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, венчурних фондів, центрів трансферту техно- логій, технополісів та інших інноваційних структур, які складають основу національних інноваційних систем і є каталізатором іннова- ційного розвитку. Інноваційні механізми існують на трьох рівнях: макрорівень, регіональний та рівень підприємства. На макрорівні вирішуються три основні завдання, серед яких формування державної інновацій- ної стратегії, створення сприятливого інноваційного клімату для економіки у цілому, реалізація державних інноваційних програм. На регіональному рівні присутні аналогічні завдання, але вони прив’язуються до особливостей певних регіонів. Ці два рівня ство- рюють умови для інтенсивного розвитку інноваційних процесів на рівні підприємницьких структур, вони покликані спрямувати під- приємницьку ініціативу у русло інноваційних пріоритетів. Слід відмітити, що в Україні у цілому створена необхідна зако- нодавча база у сфері інноваційної діяльності. Її складають закони України, серед яких «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1991 р.), «Про наукову і науково-технічну експертизу» (1995 р.), 10 Банківські інновації «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (1999 р.), «Про пріоритетні напрями розвитку науки і тех- ніки» (2001 р.), «Про інноваційну діяльність» (2002 р.), «Про пріо- ритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2003 р.), ряд законів щодо охорони прав на інтелектуальну власність, про спеці- альні економічні зони, а також підзаконні та інші нормативні акти державних відомств. Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання іннова- ційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання дер- жавою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Спеціально уповноваже- ним центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності є Державне агентство України з інвестицій та інновацій, яке було створено згідно указу Президента України у 2005 році. Основним його завданням визначено створення національної інно- ваційної системи для забезпечення проведення ефективної держав- ної інноваційної політики, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. До сфери управління агентства відноситься Державна інновацій- на фінансово-кредитна установа, що була створена у 2007 році згідно постанови Кабінету Міністрів України. Її основною метою є здій- снення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб’єктів гос- подарювання різних форм власності, а також залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для розвитку національної економіки. Незважаючи на вищезазначене, сьогодні Україна є однією з не- багатьох достатньо розвинутих країн світу, в якій відсутня сформу- льована стратегія інноваційного розвитку та не визначені концеп- туальні підходи до формування національної інноваційної системи. Тому остання, на жаль, не розвинута, не охоплює усіх ланок іннова- ційного процесу, сформовано лише її окремі елементи. Так, на поча- ток 2008 року в Україні було зареєстровано сімнадцять технопарків, розпочали діяльність кілька регіональних інноваційних центрів, за- реєстровано близько вісімдесяти бізнес-інкубаторів, з яких ефек- тивно працюють не більше десяти. Світовою практикою напрацьовано три типи стратегій іннова- ційного розвитку: стратегія перенесення (використання зарубіжно- го науково-технічного потенціалу та перенесення його досягнень на терени власної економіки), стратегія запозичення (освоєння висо-Розділ 1. Інновації та інноваційний процес котехнологічної продукції, що вже виробляється в інших країнах) і стратегія нарощування (використання власного науково-технічного потенціалу, залучення іноземних учених і конструкторів). В Україні переважають ознаки першого та, частково, другого типу інновацій- ного розвитку, що не відповідає світовим тенденціям. За даними Інституту економіки і прогнозування Національної академії наук України, у нашій країні продукції, що належить до п’ятого технологічного укладу, виробляється сьогодні тільки близь- ко 4% у той час, як цивілізований світ входить вже до шостого укла- ду. Натомість третій технологічний уклад складає в українському виробництві 58%, четвертий – 38%. Частка високотехнологічної продукції у структурі ВВП не перевищує 1%. Кількість підприємств промисловості, де впроваджуються інновації, становить близько 10% від їх загальної кількості, а наукоємність виробництва в Укра- їні на порядок менша світового рівня. Спеціалісти відмічають, що дійсно інноваційних підприємств в Україні фактично ще менше, оскільки інновацією вважається і удосконалення прототипу. Як наслідок, за оцінкою Світового економічного форуму, Укра- їна посідає 77 місце за індексом конкурентоспроможного зростання серед 80 країн, щодо яких проводилися відповідні розрахунки. А у рейтингу інноваційного розвитку країн світу, що був підготовлений аналітичною компанією The Economist Intelligence Unit у 2006 році, наша країна посідає 52 місце (з 80-ти) з інтегральним показником 5,67 при середньосвітовому 6,36. Парламентські слухання на тему «Національна інноваційна сис- тема України: проблеми формування та реалізації», що відбулися у червні 2007 року, констатували, що інноваційна діяльність Украї- ни характеризується структурною деформованістю, інституційною неповнотою, неузгодженістю та незбалансованістю технологічних, економічних і соціально-ціннісних аспектів. Відмічалося, що інно- ваційні процеси в Україні не набули достатніх масштабів і не стали суттєвим фактором зростання ВВП. Зрозуміло, що у даному контексті мова йде перш за все про науково-технічні та технологічні інновації у сфері матеріального ви- робництва, що визначають технологічний рівень та глобальну конку- рентоспроможність національної економіки. Проте із загальнонауко- вої точки зору, інноваційна діяльність має значно ширше трактування, включає різноманітні аспекти, тому її дослідження може відбуватися по відношенню до будь-якої сфери людської діяльності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Роль інновацій в економіці: історія та сучасність» з дисципліни «Банківські інновації»
