Методологія «Системи оцінки ризиків» та механізм її поєднання із системою CAMELS
Нагляд на основі оцінки ризиків — це внутрішній процес Національного банку, який обраний для забезпечення послідовності й ефективності інспектувань та інших видів наглядової діяльності. Використовуючи цей підхід, інспектори банківського нагляду Національного банку мають визначати певні існуючі або потенційні проблеми, на які наражаються банк та банківська система, а також оцінювати адекватність внутрішньобанківського ризик-менеджменту. За результатами оцінки ризиків наглядовці складають плани і визначають дії нагляду. Нагляд на основі оцінки ризиків є поглибленим продовженням наглядової функції, що Грунтується на матеріалах виїзних та дистанційних перевірок. Запропонована «Система оцінки ризиків» (постанова Правління Національного банку України від 15 березня 2004 р. № 104) є поглибленим підходом, що включає визначення ризиків, структуру для їх оцінки та порядок вимірювання ризиків у процесі нагляду. Згідно з цією концепцією відповідальність за контроль ризиків покла-
200
Т.П.Гудзь
дається на керівництво і спостережну раду банку. Національний банк визначає, наскільки добре банк управляє ризиками протягом певного періоду, а не лише оцінює стан на певний момент часу. Це дає змогу інспекторам здійснювати превентивний нагляд, зосереджуючись на ризиках окремих банків, і виділяти системні ризики банківської системи. Найбільш ризикові сфери банківської діяльності Національний банк визначає з метою вжиття адекватних заходів через нормативно-правові акти щодо обмеження ймовірних утрат. Коли конкретний банк неналежним чином управляє своїми ризиками, органи банківського нагляду мають право застосовувати заходи впливу з керівництва банку з метою приведення його дій у відповідність з основоположними принципами надійної банківської діяльності. Банківською справою накопичено досвід щодо визначення, вимірювання та моніторингу притаманних діяльності банків ризиків. Нагляд на основі оцінки ризиків визнає існування таких ризиків: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик. Ці категорії не є взаємовиключними — будь-які продукт або послуга можуть наражати банк на декілька ризиків. Однак для зручності аналізу Національний банк виявляє та оцінює ці ризики окремо. Під час оцінки кредитного ризику доцільно розрізняти індивідуальний та портфельний кредитний ризик. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент банку — позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов'язаннями. Портфельний кредит-
Банківський нагляд
201
ний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку. Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, — кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку. Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний ризик країни, який виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника. Ризик країни особливо помітний у разі кредитування іноземних урядів або їхніх установ, оскільки таке кредитування зазвичай не забезпечене. Проте цей ризик має завжди враховуватися в кредитній та інвестиційній діяльності (не має значення, у якому секторі, — державному чи приватному). Існує також компонент ризику країни, відомий як трансферний ризик, що виникає тоді, коли заборгованість позичальника не номінована в національній валюті. Незважаючи на фінансовий стан позичальника, валюта заборгованості може виявитися недоступною для нього. Ризик ліквідності виникає через нездатність банку: управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування; швидко закрити розриви своїх позицій за поточними ринковими ставками, не зазнавши при цьому неприйнятних витрат; визначати або враховувати зміни ринкових умов, які впливають на спроможність залучати кошти в необхідних обсягах та за прийнятними ставками та реалізовувати активи швидко з мінімальними втратами вартості; виконувати позабалансові зобов'язання. Ризик зміни процентної ставки впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов'язань та позабалансових інструментів. Основними типами цього ризику є:
202
Т.П.Гудзь
— ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов'язань та позабалансових позицій; — ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності; — базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими; — ризик права вибору, який постає із наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямо чи опосередковано наявне в багатьох банківських активах, зобов'язаннях та позабалансових портфелях. Ринковий ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі. Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових та пайових цінних паперів, валют, товарів та похідних інструментів (деривативів). Валютний ризик для зручності оцінки поділяється на: — ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій; — ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахунку залишків в іноземних валютах в базову (національну) валюту;
Банківський нагляд
203
— економічний валютний ризик полягає в змінах конкурентоспроможності банку або його структур, що входять в консолідовану групу, на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів. Операційно-технологічний ризик — це потенційний ризик для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність інформаційних технологій і процесів оброблення інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, контрольованості та безперервності роботи. Такі недоліки можуть призвести до фінансових збитків через помилку, невчасне виконання робіт або шахрайство чи стати причиною того, що інтереси банку постраждають у якийсь інший спосіб, наприклад, дилери, кредитні працівники або інші працівники банку перевищать свої повноваження або здійснюватимуть операції в порушення етичних норм або із занадто високим ризиком. Операційно-технологічний ризик виникає також через неадекватність стратегії, політики і використання інформаційних технологій. До інших аспектів операційно-технологічного ризику належить ймовірність непередбачених подій, наприклад пожежі або стихійного лиха. Ризик репутації — це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду. Це впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі відносини. Цей ризик може призвести банк (або його керівників) до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази, у тому числі до притягнення до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Ризик репутації має місце на всіх рівнях організації, і тому банки мають відпо-
204
Т.П.Гудзь
відально ставитися до своїх взаємовідносин із клієнтами та суспільством. Публічне сприйняття іміджу банку можна розділити на дві категорії: — сприйняття ринком, наприклад, нинішніми або потенційними клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками); — сприйняття органами державного регулювання, наприклад, Національним банком, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Державною податковою адміністрацією, іншими уповноваженими органами. Юридичний ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного їх тлумачення. Банківські установи наражаються на юридичний ризик через те, що мають відносини з великою кількістю зацікавлених сторін, наприклад, клієнтами, контрагентами, посередниками тощо, органами нагляду, податковими та іншими уповноваженими органами. Юридичний ризик може призвести до сплати штрафних санкцій та адміністративних стягнень, необхідності грошового відшкодування збитків, погіршення репутації, погіршення позицій банку на ринку, звуження можливостей для розвитку і зменшення можливостей правового забезпечення виконання угод. Стратегічний ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі. Цей ризик виникає внаслідок несумісності таких факторів розвитку: — стратегічних цілей банку;
Банківський нагляд
205
— бізнес-стратегій, розроблених для досягнення цих цілей; — ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей; — якості їх реалізації. Ресурси, необхідні для реалізації бізнес-стратегій, можуть бути як матеріальними, так і нематеріальними. До них належать канали взаємодії і обміну інформацією, операційні системи, мережі надання послуг та продуктів і управлінський потенціал та можливості. Внутрішні характеристики організації мають оцінюватися з погляду впливу економічних, технологічних, конкурентних, наглядових та інших змін зовнішнього середовища. Параметри ризиків обґрунтовуються за матеріалами пруденційного нагляду та виїзних перевірок за допомогою таких дій: — виявлення ризиків з використанням уніфікованих визначень. Ця сукупність ризиків формує підґрунтя для висновків і дій нагляду; — вимірювання ризику на основі уніфікованих факторів оцінки. Кількість ризику не завжди вимірюється в грошовому вираженні; інколи це відносна оцінка суми можливих утрат. Наприклад, численні недоліки в системах внутрішнього контролю можуть свідчити про те, що банк має надмірний рівень операційно-технологічного ризику; — оцінка управління ризиками, дає змогу визначити, чи адекватно управляються і контролюються за допомогою відповідних систем банку визначені рівні ризику. Розвиненість та складність цих систем буде різною залежно від рівня наявного ризику і розміру та/або складності операцій банку; — спрямування більших ресурсів у сфери підвищеного або зростаючого ризику як у межах одного банку, так і в банківській системі взагалі. Це робиться за допомогою— стратегії нагляду;
206
Т.П.Гудзь
— використання відповідних інструментів нагляду, залежно від виявлених ризиків, формулювання висновків щодо параметрів та рівня ризиків, а також визначення заходів щодо подальшого контролю виявлених проблем. Для виконання цих завдань інспектори мають обговорити попередні висновки щодо стратегії нагляду на основі ризиків із керівництвом банку і, якщо необхідно, уточнити висновки і стратегії, спираючись на результати цих обговорень. Після цього Національний банк може зосереджувати зусилля нагляду на найбільш значних ризиках, тобто на сферах найвищого ризику як у конкретному банку, так і в банківській системі взагалі. Для ефективного використання системи оцінки ризиків наглядовці мають враховувати як поточний стан банку, так і фактори, які можуть вказувати на зростання ризиків. Згідно із системою оцінки ризиків існує чотири основних компоненти визначення параметрів ризику банку: — кількість ризику, тобто рівень або обсяг ризику, на який наражається банк, характеризується як незначна, помірна або значна; — якість управління ризиком, тобто наскільки добре здійснюється виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг ризиків; характеризується як висока, така, що потребує вдосконалення, або низька; — сукупний ризик, тобто узагальнений висновок, який відображає рівень занепокоєння органів нагляду, зважаючи як на кількість ризику, так і на якість управління ризиком, з урахуванням відносного значення кожного з цих аспектів. Сукупний ризик оцінюється як високий, помірний або низький за кожною з дев'яти категорій ризику. Пом'якшувальні фактори (наприклад, страхування) можуть уплинути на оцінку сукупного ризику. Оцінка сукупного ризику визначає стратегію нагляду, тобто які конкретні заходи щодо цього банку будуть вжиті банківським наглядом Національного банку
Банківський нагляд
207
і які ресурси будуть для цього виділені. Перелік факторів оцінки доповнюють складові оцінок; — напрям ризику, тобто ймовірна зміна сукупного рівня ризику протягом наступних 12 місяців. Характеризується як такий, що зростає, стабільний або такий, що зменшується. Напрям ризику впливає на стратегію нагляду, зокрема на те, які додаткові наглядові заходи можуть бути вжиті. Якщо напрям ризику такий, що зменшується, це вказує на те, що на основі наявної інформації протягом наступних 12 місяців можна очікувати зменшення сукупного ризику. Стабільний напрям вказує на те, що сукупний ризик, ймовірно, залишиться незмінним. Якщо напрям ризику такий, що зростає, це свідчить про те, що, за очікуваннями, сукупний ризик через 12 місяців збільшиться. Національний банк визначив систему для оцінки кожної категорії ризику, яка надає можливість їх адекватного вимірювання та визначення наглядових процедур, які необхідно вжити. Для шести категорій ризику — кредитного ризику, ризику ліквідності, ризику зміни процентної ставки, ринкового ризику, валютного ризику та операційно-технологічного ризику — нагля-довці оцінюють кількість ризику, якість управління ризиком, сукупний ризик і напрям ризику. Решта ризиків — стратегічний ризик, ризик репутації та юридичний ризик —впливають на капітал і надходження банку, але їх важко точно виміряти кількісно. Тому Національним банком було вирішено, що за цими ризиками будуть оцінюватися лише сукупний ризик і напрям ризику. Кількість ризику і якість управління ризиком мають оцінюватися незалежно одна від одної. Тому, визначаючи рейтинги окремих факторів оцінки за системою оцінки ризиків, необхідно пам'ятати, що якою б високою або низькою не була якість управління ризиком, вона не повинна впливати на оцінку кількості ризику. Крім того,
208
Т.П.Гудзь
значний розмір капіталу або високі показники фінансової діяльності не повинні розглядатися як пом'якшувальні фактори для неадекватної системи управління ризиками. Наглядовці не повинні робити висновок, що «високий» рівень ризику — це погано, а «низький» рівень ризику — це добре. Вони мають вирішити, чи є ризики, які бере на себе банк, виправданими. Ризики вважаються виправданими, якщо вони є зрозумілими, контрольованими, такими, які можна виміряти і що відповідають здатності банку швидко реагувати на негативні обставини. Невиправданий ризик може випливати із навмисних або ненавмисних дій. Якщо ризики є невиправданими, наглядовці повинні взаємодіяти з керівництвом і спостережною радою банку і спонукати їх до попередження або усунення таких ризиків. Заходи, які в такому разі має здійснити банк, включають зменшення обсягів ризикових операцій, збільшення капіталу, вдосконалення процесів управління ризиками. Кількість ризику відображає рівень ризику, який банк бере на себе в процесі здійснення своєї діяльності, і добре це чи погано, — залежить від того, чи забезпечують системи управління ризиками банку виявлення, вимірювання, моніторинг і контроль цієї кількості ризику. Належне виявлення ризику — це, насамперед визнання та розуміння наявних ризиків або ризиків, що можуть виникнути у зв'язку з новими діловими ініціативами. Виявлення ризику має бути постійним процесом, що здійснюється як на рівні окремої операції, так і на рівні портфелів. Точне і своєчасне вимірювання ризиків є надзвичайно важливим компонентом ефективного управління ризиками. Банк, у якого немає системи вимірювання ризиків, має обмежену здатність контролювати ризики або здійснювати їх моніторинг. Крім того, розвиненість інструментів управління ризиками, що використовує
Банківський нагляд
209
банк, має бути адекватною складності і рівню ризиків, які він узяв на себе. Банк має періодично перевіряти надійність інструментів вимірювання, які він використовує. Належні системи вимірювання ризиків передбачають оцінювання як окремих операцій, так і портфелів. Контроль ризику передбачає, що банк має встановити обмеження і довести їх до виконавців за допомогою положень, стандартів та процедур, які визначають обов'язки і повноваження працівників. Ці контрольні обмеження мають бути дійовими інструментами управління, які можна уточнювати в разі зміни умов або рівня толерантності до ризику. Банк має визначити послідовність процесу надання дозволів на виключення або зміни обмежень ризику, якщо вони є обгрунтованими. Банки мають здійснювати моніторинг ризиків для забезпечення своєчасного відстеження рівнів ризиків і винятків із тих чи інших правил. Звіти про моніторинг мають бути регулярними, своєчасними, точними та інформативними і надаватися відповідним посадовим особам для вжиття необхідних заходів. Ефективне управління ризиками вимагає інформування спостережної ради банку. Спостережна рада банку має скеровувати стратегічний напрям розвитку банку. Ключовим компонентом формування стратегічного напряму є визначення рівня толерантності банку до ризику шляхом затвердження положень, що встановлюють стандарти, усно або письмово. Належним чином розроблені системи моніторингу дають змогу спостережній раді банку покладати на керівництво банку відповідальність за проведення операцій у межах встановлених рівнів толерантності до ризику. Суттєвими чинниками ефективного управління ризиками є високий професійний рівень керівництва і відповідна комплектація персоналом. Керівництво банку несе відповідальність за впровадження, надійність і
210
Т.П.Гудзь
забезпечення функціонування систем управління ризиками. Воно також має достатньою мірою інформувати спостережну раду банку. До обов'язків керівництва банку належить таке: — реалізовувати стратегічний напрям розвитку банку; — розробляти положення, формальні або неформальні, що визначають толерантність банку до ризику та відповідають стратегічним цілям банку; — наглядати за розробленням і забезпеченням функціонування інформаційних систем управління з метою забезпечення їх своєчасності, точності та інформативності; — забезпечувати, щоб стратегічний напрям і толерантність до ризику були ефективно доведені до виконавців і дотримувалися на всіх організаційних рівнях. Під час оцінки системи управління ризиками нагля-довці беруть до уваги положення, процеси, персонал і системи контролю. Значні недоліки в одному або декількох із цих компонентів розглядаються як недоліки в управлінні ризиками. Усі ці системи є важливими, але розвиненість і складність кожної з них є різною залежно від складності операцій банку. Менші за розміром банки, які не здійснюють складних операцій, зазвичай, мають менш формалізовані положення, процеси і системи контролю, ніж більші банки. Проте це не означає, що системи управління ризиками є менш важливими для банків із нескладними операціями. Це означає, що формалізація процесу є менш вираженою. Банки повинні чітко визначити і продемонструвати ефективність своїх власних систем управління ризиками. Ефективне управління ризиками передбачає наявність послідовних положень, процесів, кваліфікованого персоналу і систем контролю. Положення відображають намір банку досягти бажаних результатів. Вони визначають стандарти і дії, що мають бути застосовані для виконання певних конкрет-
Банківський нагляд
211
них завдань. Ретельно розроблені положення спираються на відповідно сформульовані місію, цінності та принципи діяльності банку. Вони також чітко визначають рівень толерантності банку до ризику. Мають бути впроваджені механізми внесення змін до положень у разі зміни характеру діяльності банку або рівня його толерантності до ризику. Положення мають бути чітко сформульовані у письмовому вигляді та враховувати складність операцій, розгалуженість організаційної структури тощо. Обов'язково має перевірятися фактичне виконання цих положень в практичній діяльності банку. Процеси — це процедури, програми і практика, що визначають, як банк виконуватиме свої завдання. Процеси визначають, як здійснюється поточна діяльність банку. Належним чином розроблені процеси грунтуються на положеннях банку, є ефективними, а їх функціонування спирається на відповідні повноваження виконавців. Персонал — це працівники і керівники, які власне виконують процеси або контролюють їх функціонування. Працівники і керівники мають бути кваліфікованими, компетентними і належним чином виконувати свої обов'язки. Вони повинні розуміти місію, цінності, положення і процеси, що є в банку. Програми оплати праці в банку мають бути розроблені таким чином, щоб можна було залучати та утримувати кваліфікований персонал, а також забезпечувати його постійне професійне зростання. Системи контролю — це засоби та інформаційні системи, які використовують керівники банку для оцінки результатів діяльності працівників, підрозділів та банку в цілому, прийняття рішень і визначення ефективності існуючих у банку процесів. Вони ґрунтуються на принципі зворотного зв'язку і мають бути своєчасними, точними та інформативними. Системи контролю дають
212
Т.П.Гудзь
змогу оцінити результати діяльності банку і допомагають приймати рішення. Органи нагляду здійснюють оцінку ризиків під час кожного інспектування. При цьому отримана оцінка може уточнюватися в будь-який час, коли органам нагляду стає відомо про зміни параметрів ризиків на проміжних етапах. Для забезпечення ефективного нагляду на основі оцінки ризиків Національному банку потрібна єдина база для документування рішень щодо ризику. Система оцінки ризиків забезпечує зручність документування висновків щодо «кількості» ризику, якості управління ризиками, рівня занепокоєння нагляду (вимірюється як сукупний ризик) і напряму ризику. Загальні визначення, надані вище, дають можливість уникнути суперечностей під час виявлення ризиків. Система оцінки ризиків також містить перелік факторів оцінки, які наглядовці будуть враховувати під час визначення оцінок. Ці фактори є рекомендованими критеріями здійснення оцінки ризиків; у разі потреби нагляд овці можуть розширювати цей перелік, збільшуючи кількість факторів оцінки. Вимірювання ризику в системі оцінки ризиків має відображати як дійсні, так і потенційні параметри ризику банку. На цій оцінці базуються стратегія і дії служби банківського нагляду. Вона також створює підґрунтя для обговорення стану банку із його керівниками та членами спостережної ради банку і допомагає забезпечити більш ефективну роботу служби банківського нагляду (інспектування, безвиїзний нагляд тощо). Отримані результати оцінки ризиків використовуються інспекторами для визначення рейтингу банку за системою CAMELS. Наприклад, достатність капіталу аналізується, зокрема, за такими критеріями: — наявність внутрішніх процедур щодо визначення достатності капіталу банку з урахуванням усіх ризиків,
Банківський нагляд
213
притаманних його діяльності (у тому числі ризику країни); — наміри і можливості акціонерів щодо нарощування статутного капіталу з метою мінімізації ризиків, притаманних діяльності банку, дивідендна політика; — вплив ризиків (у тому числі кредитного, валютного, зміна процентної ставки тощо), притаманних банку, на його капітал; — рівень формування резервів під активні операції. Наявність негативно класифікованих активів та ризик концентрації активних операцій є важливими показниками якості активів. Загальний рівень організації управління ризиками входить до складу факторів, за якими визначається рейтинг менеджменту банку. При цьому особлива увага приділяється повноті розуміння керівництвом банку ризиків, пов'язаних з його діяльністю банку, зі змінами в економічному середовищі, а також наявності плану дій на випадок непередбачених обставин, зумовлених різними ризиками. Для визначення рейтингової оцінки надходжень банку обов'язково враховуються процентний ризик та ризик ліквідності, а також потенційні фінансові втрати від інших ризиків, зокрема кредитного, ринкового та валютного. Одним із основних критеріїв рейтингової оцінки ліквідності є аналіз виконання обов'язків керівництва банку щодо підтримки обсягу ліквідних активів на рівні, що достатній для виконання поточних зобов'язань, за умови максимального збільшення надходжень та зменшення ризику. Цей обов'язок вимагає від керівництва ґрунтовного розуміння балансу банку, його клієнтської бази (кредитів, депозитів та інших залучених коштів) та економічної ситуації щодо різних банківських ризиків. Керівництво, яке підтримує ліквідні активи (у тому числі високоліквідні) на високому рівні, звичайно, не йде на високий ризик і обсяг надходжень за таких умов буде
214
Т.П.Гудзь
нижчим. Якщо керівництво підтримує обсяг ліквідних активів (у тому числі грошових коштів) на мінімальному рівні, забезпечуючи короткочасні великі прибутки, то це може свідчити про те, що активні операції в такому банку пов'язані з більшим ризиком. Рейтингова оцінка чутливості банку до ринкового ризику визначається з урахуванням таких факторів: — чутливість надходжень банку або економічної вартості його капіталу до несприятливих змін процентних ставок за залученими і розміщеними коштами, валютних курсів, коливань цін на цінні папери тощо; — розуміння керівництвом банку причин виникнення ринкового ризику, рівень проведення їх моніторингу; — характер, складність та обсяги операцій, пов'язаних із ринковим ризиком, на який наражається банк; — наявність, адекватність положень і процедур, інформаційних систем управління щодо управління ринковим ризиком; — наявність і ефективність лімітів (числових обме жень) ринкового ризику; — виконання вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо обмеження ринкового ризику (у тому числі норматив ризику загальної відкритої довгої/короткої валютної позиції); — ефективність внутрішнього контролю, що забезпечує надійність функціонування процесу управління ринковим ризиком, у тому числі визначає підзвітність і розмежування повноважень; — достатність функцій внутрішнього аудиту, що забезпечують періодичні перевірки дотримання вимог внутрішніх лімітів і положень щодо: управління ринковим ризиком, а також вимог Національного банку щодо його обмеження; достовірності та структури систем вимірювання ринкового ризику (у тому числі методів вимірювання).
Банківський нагляд
215
Незалежно від джерела або характеру ринкового ризику керівництво банку повинен належним чином усвідомлювати, який вплив має ринковий ризик на поточний та майбутній стан банку, здійснювати управління ним в усіх основних напрямах діяльності банку, зокрема в залученні коштів, кредитуванні, інвестиційних, валютних та позабалансових операціях тощо. Банки з незначним ринковим ризиком, але недостатньою системою управління ним можуть отримати нижчу реитингову оцінку за цим компонентом, ніж банки з помірним рівнем ринкового ризику, які за результатами інспекційної перевірки продемонстрували, що ринкові ризики контролюються і контролюватимуться у перспективі. Важливим аспектом оцінки ризиків є співпраця інспекторів з працівниками банку, які можуть роз'яснити, уточнити інформацію. Оскільки Національний банк не вимагає, а рекомендує банкам впроваджувати ризик-менеджмент, наглядовці мають кваліфіковано обґрунтовувати свої рішення щодо оцінки ризику перед керівництвом банку. Такий обмін інформацією допоможе і Національному банку, і керівництву комерційного банку досягти спільного розуміння ризиків, зосередитися на сильних і слабких аспектах управління ризиками і забезпечити реалізацію планів нагляду в майбутньому.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Методологія «Системи оцінки ризиків» та механізм її поєднання із системою CAMELS» з дисципліни «Банківський нагляд»
