Геополітичний і/або політичний ризики незалежно від при-значення чи заперечення цього факту суб’єктом ринку завжди притаманний підприємницькій діяльності. Стратегічне управлін-ня геополітичними ризиками в перспективній поточній та опера-тивній діяльності має форму зовнішньо- або внутрішньополітич-них рішень, які часто взаємопов’язані. Політичні ризики спричинені діями окремих державних дія-чів або органів управління, а також державної влади загалом. На-приклад, у 1791 р. у США був прийнятий Білль про права, котрий проголошує: «не повинні вимагатись надмірні податки чи накла-датись надмірні штрафи…» [159]. Відомі й інші заходи щодо управління політичними ризиками. Геополітичні ризики можуть мати як зовнішні, так і внутрі-шні джерела. В управлінні такими ризиками суттєвим є те, що утворення, які з погляду міжнародного права визначаються дер-жавами, з геополітичного погляду скоріш за все є суперетносами. Управління геополітичними ризиками повинно бути систем-ним і водночас мати конкретну предметну спрямованість: управ-ління потенціалом і/або пасіонарністю етносу; соціально-економічними відносинами, економікою, фінансами; співвідношенням експорту та імпорту, інформаційними потоками; культурними обмінами тощо. Інструменти такого управління можуть бути різними, зокрема: · міжнародне та внутрішне законодавство (угоди); · фінанси та кредитно-грошова політика; · промислові, комерційні та інформаційні технології; · військовий потенціал і міжнародне військово-технічне спів-робітництво; · наукові та культурні обміни тощо. В управлінні геополітичними і політичними ризиками може бути виокремлене управління змінами в домінанті (цілепокла-данні), у засобах і технологіях досягнення цілей, у менеджменті щодо досягнення національних цілей. Перефразуючи відоме по-ложення менеджменту, можна сказати, що життєдіяльність етно-су, котрий не має своєї домінанти (національної ідеї), не може бути успішним. Це породжує геополітичний ризик цілепокладан-ня. Суб’єктом управління таким ризиком може бути «президент-ська вертикаль». Неправильний вибір засобів також дає негативний результат. У наш час шлях до демократії пов’язаний, окрім іншого, з розвитком високих технологій. Скорочення кількості таких виробництв збі-льшує ризик недемократичного розвитку. Суб’єктом управління таким ризиком може бути «вертикаль представницької влади». Ризик геополітичного менеджменту виникає, коли для досяг-нення правильних цілей з використанням правильних засобів не-правильно визначають і підтримують баланс інтересів у трикут-нику «люди — цілі — ресурси». Суб’єктом управління таким ри-зиком може бути «вертикаль виконавчої влади». Головне місце в управлінні потенціалом етносу належить Конституції. Можна розглядати її як системотвірний документ в юридичній формі. Вона на рівні правових норм закріплює систе-му управління політичним ризиком у державі і визначає можли-вості її модифікації у разі зміни ризикової ситуації. Окрім того, наприклад, Конституція США визначає баланс влад і містить об-меження на можливі дії гілок влади як стосовно них самих, так і громадян (згадаймо, «…не можуть накладатись надмірні штра-фи…»). Понад двох століть історії підтверджують, що прийнята у 1787 р. Конституція США забезпечує зворотний зв’язок еліти з етносом. Можливість внесення своєчасних змін до цього докуме-нта дійсно дозволило мати «більш досконалий Союз, встановити правосуддя, гарантувати внутрішній спокій, забезпечити колек-тивну оборону, сприяти загальному розквіту, закріпити блага свободи за нами й нащадками нашими» [159]. Загалом є можли-вим стверджувати, що прийняття Конституції було найважливі-шим актом управління політичними ризиками, найбільшим бла-гом, подарованим елітою для самої себе і суперетносу США. У країнах, де еліти не змогли запропонувати себе суперетносу і закріпити у Конституції основи системи управління політичними ризиками, події розвивались не так сприятливо, величезних збит-ків зазнали й самі еліти. Можливість виникнення катастрофічних політичних ризиків може зберігатися аж до побудови у державі складної системи управління ризиками. Відомо, що етнос розробляє як спеціальні, так і універсальні прийоми управління потенціалом можливо-стей, котрі більшою мірою відповідають умовам їх існування. Наприклад, відомо, що: 1) у США створені матеріали і творчі умови для «припливу мозку» з інших країн; 2) в Японії з метою попередження втрати потенціалу предста-вниками еліти та активної частини етносу, а також мінімізації можливих втрат від цього, розроблена спеціальна процедура ро-тації керівних кадрів корпорацій тощо; 3) ідеократичні держави мають схильність до підтримки певного рівня стресу для розкриття потенціалу етносу. Однак, якщо рівень стресу за величиною (амплітудою) перевищує можливості етносу (його стійкість), то можливий злам, який може спостерігатись і тоді, коли стимулювання стресом має тривалий характер. Найуніверсальнішим інструментом забезпечення потенціалу, потрібного рівня життєвої енергії етносу в розвинутих країнах є принципи рівних можливостей і конкуренція, демократичні процедури формування органів влади. Тому для управління геополітичними, зовнішньо- і внутрішньополітичними ризиками на рівні держави повинна цілеспрямовано створюватись складна широкомасштабна система управління такими ризиками. Вона повинна мати всі властивості, притаманні складним соціально-економічним системам, зокрема властивості ефективності, гнуч-кості, надійності, маневреності, стійкості, допустимої вразливості тощо. Важливо, щоб така система і можливості її зміни були за-конодавчо закріплені у Конституції держави. Для управління геополітичними ризиками використовують [107]: Ё трансформаційний баланс (за умови як добровільного об’єднання, так і добросусідства, розширення зон впливу). Особ-ливо ефективні у цьому плані фінансово-промислові групи, які дозволяють створити високі технології з притаманними їм під-вищеними нормами доходу й витратами на заробітну плату пра-цівникам. Це створює додаткові матеріальні стимули для етно-сів—учасників проекту. Одночасно виникають і ризики; Ё неурядові міжрегіональні і міжнародні організації (дійові за добросусідства, злиття, добровільного об’єднання). Це дозволяє опрацювати загальні або узгоджені домінанти, які полегшують особисті контакти еліт різних етносів, сприяють розширенню сфер впливу; Ё військові союзи і військово-технічне співробітництво; Ё рухи народів, які не мають державності і розселені на тери-торіях кількох держав. За стосунків етносів у межах добросусідс-тва такі рухи можуть призводити до утворення нових суперетно-сів. Можуть породжуватись сепаратистські рухи, а у разі війни виникати партизанські рухи, терористичні організації тощо; Ё сепаратистські рухи, підпільні і терористичні організації ха-рактерні для відносин типу «химер». Являють собою найскладніші суб’єкти й об’єкти управління. Здатні руйнувати стосунки добросусідства, злиття, добровільного об’єднання. Розробляючи методи управління необхідно враховувати, що етноси мають складну структуру. Залежно від фази життєвого циклу етносу для управління зовнішньополітичними ризиками можуть бути рекомендовані різні прийоми управління, а також різноманітний розподіл ресурсів між цими напрямами в управ-лінні: Ё за підйому пасіонарності, потенціалу — це відпрацювання домінанти, яка не суперечить людським цінностям, з урахуван-ням міжнародних можливостей і небезпек; перевірка існування і виконання обмежень на можливості розвитку, реальна оцінка ре-сурсів і сценарію розвитку ситуації; розширення можливими ме-тодами зон дотику і зон інтересів; Ё за фази граничної пасіонарності (граничного потенціалу) важливо завчасно підготувати необхідні для стабілізації ситуації в майбутньому ресурси, розробити системи міжнародних догово-рів і процедур для обмеження можливостей експансії; встановити причини природного зламу (різкого спаду) пасіонарності етносу; організувати моніторинг та оперативне прийняття рішень для вжиття підтримуючих впливів; Ё у разі зламу (різкого спаду) важливо не допустити некерова-ного розвитку ситуації; Ё за інерційної фази логічно, зокрема, доопрацювати, модифі-кувати, наблизити до реальності домінанту; сформувати еліту та активну частину етносу; створювати і накопичувати, а також вводити в дію необхідні ресурси для того, щоб запобігти подаль-шій втраті потенціалу етносу; стимулювати локальний підйом потенціалу для забезпечення позитивної енергії розвитку; Ё за втрати пасіонарності важливо: обмежити можливість не-правомірного використання ситуації іншими етносами; зосереди-ти зусилля на розробці нової, адекватної реальності домінанти; формувати активну частину етносу; накопичити ресурси для но-вого глобального пасіонарного поштовху. В управлінні внутрішньополітичним ризиком важливо врахо-вувати, що суперетноси, котрі населяють одну країну, склада-ються з етносів, які входять в постійні стосунки з іншими етно-сами. Методи управління внутрішньополітичними ризиками залежать від того, які геополітичні стосунки між етносами мають місце. За дифузії (проникнення на територію іншого етносу) мо-жливо уповільнити чи прискорити цей процес введенням законо-давчих норм, які полегшують чи ускладнюють процес еміграції, розгорнути компанію певної спрямованості в засобах масової ін-формації для створення сприятливого чи несприятливого середо-вища тощо. За дифузії важливо спостерігати та управляти тен-денцією розвитку стосунків етносів. Якщо дифузія супроводжується асиміляцією, то це може бути позитивним чин-ником для обох етносів, сприяти зростанню їх потенціалу. Якщо асиміляції не спостерігається, то можливі стосунки партнерства, химери чи війни за панування на території. Дифузія, що супро-воджується посиленням концентрації і компактного проживання представників іншого етносу, може перерости у війну за кон-троль над територією. Своєчасна діагностика тенденцій, вжиття заходів може вплинути на перспективи розвитку ситуації і міжетнічних стосунків [107]. Можна стверджувати, що все суспільно-політичне життя краї-ни є не чим іншим, як управлінням політичними ризиками. За цих умов державний устрій як підсистема повинен охоплювати систему управління політичними ризиками, використовуючи «зворотний зв’язок» — реакцію на вироблювані управлінські впливи. Такий зворотний зв’язок може існувати за умов: · узгодження і коригування рішень органами представницької і виконавчої влад; · діяльності політичних партій і громадських рухів; · участі засобів масової інформації; · законодавчого закріплення процедур внесення змін до зако-нодавства, голосувань, референдумів тощо. «Сильний зворотний зв’язок» має місце тоді, коли державні ор-гани активно реагують на реакції суспільних верств і соціальних груп, окремих особистостей. Наслідками можуть бути «метушня» і підвищення політичного ризику такою ж мірою, як і «слабкий зво-ротний зв’язок» — відсутність будь-якого реагування. Корисно ввести аналітичні залежності для оцінювання ефек-тивності зворотного зв’язку. Якщо виходити з того, що головний зміст демократії полягає у можливості громадян суспільства впливати на рішення, що приймаються, то коефіцієнт загасання зворотного зв’язку може бути визнаним кількісним формальним показником розвитку демократії у суспільстві. Чим більший цей коефіцієнт, тим слабший демократичний зворотний зв’язок. За частотою здійснення зворотний зв’язок може бути дискретним і неперервним (процесним). Дискретний зворотний зв’язок може мати форму розробки та прийняття Конституції (а також поправок до неї), виборів, проведення референдумів, опитувань громадської думки, конференцій, «круглих столів», процедур відкликання, дострокового припинення повноважень тощо. Частота зворотного зв’язку має особливе значення в перехід-ний період. Це пов’язано з тим, що в перехідний період ситуація змінюється швидше, ніж в умовах сформованого соціально-економічного ладу. Неперервний зворотний зв’язок можуть здійснювати засоби масової інформації, політичні партії, громадські організації, асо-ціації тощо. Такий зв’язок може бути формальним (наприклад, голосування фракцій у представницькому органі влади, депутат-ські запити, запити до Конституційного Суду тощо) чи неформа-льним (проведення конференцій, «круглих столів», обговорення публікацій). Система управління політичними ризиками будь-якої держави належить до складних систем, яким притаманні властивості еме-рджентності, велика кількість їх елементів, ієрархія тощо. Ієрархія суб’єктів управління політичним ризиком різна для соціальної та економічної сфер. Для соціально-політичної сфери вона є такою: · політична система країни; · президент, парламент, уряд; · керівники адміністрацій, законодавча і виконавча влада ре-гіонів; · суспільні верстви і відображаючі їхні інтереси політичні партії; · соціальні, регіональні, національні і професійні групи і від-дзеркалюючі їх інтереси професійні спілки, асоціації та інші гро-мадські організації; · індивідууми. Для економіки держави ієрархія — це країна, галузь, регіон, фінансово-промислова група, холдинг, підприємство, підприємці без створення юридичної особи. Управління глобальними ризиками на ієрархічному рівні дер-жави втілює Рада національної безпеки. В її функції входить своєчасне виявлення та управління глобальними ризиками, що стосуються інтересів країни в цілому поза залежності щодо при-чин їх виникнення [121]. Для визначення політичного ризику з боку органів влади краї-ни, наприклад, у США була розроблена система оцінки таких ри-зиків, названа Prince Model [172]. В основі цієї системи лежить дослідження економічної політики з того чи іншого питання на підставі аналізу позицій головних дійових осіб. Модель ґрунту-ється на параметрах: · позиція діячів у тій чи іншій сфері; · стійкість дотримання цієї позиції; · влада чи впливи окремих осіб. Політичний ризик може бути зменшеним за допомогою управління конфліктами. Для зменшення політичних ризиків у розробці управлінського рішення може бути рекомендовано: Ё оцінити його вплив на зовнішнє і внутрішнє середовище фірми; Ё здійснити прогноз можливих причин, форм, наслідків кон-флікту; Ё запропонувати і включити до складу рішення заходи, що знижують ймовірність виникнення як зовнішнього, так і внутрі-шнього конфлікту; Ё передбачити можливі методи і резервні ресурси для вирі-шення конфліктів, які все ж таки виникають. Пропонується у процесі розробки державного управлінського рішення перевірити його реалізованість, яка визначається [108]: Ё достатньою мотивацією і стимулюванням суспільних верств, підприємств, виконавців — персоналу, брокерів, дилерів та ін.; Ё здатністю не породжувати соціальні конфлікти високого ступеня інтенсивності. У разі виникнення конфлікту високого ступеня інтенсивності підвищується ризик втрат. Вплив керуючих рухів на динаміку параметрів ефекту можливо врахувати, наприклад, побудувавши булеву матрицю впливу. Стовпчики цієї матриці збігаються з па-раметрами ефекту, рядки — з керуючими впливами з множини пропонованих керуючих дій [107]. Аналогічно може бути побу-дована таблиця структурно-логічного аналізу (оцінки) реалізова-ності відповідних керівних рішень. У цій таблиці номери рядків відповідають номерам управлінських рішень, а номери стовпчи-ків — номерам груп діячів на ринку, які спроможні заблокувати виконання відповідних рішень. Аналогічні методи можуть бути використані і в управлінні політичними ризиками на рівні фінансово-промислових груп, хо-лдингів, підприємств тощо. Необхідно зазначити, що організа-ційна структура може і повинна розглядатись як один з ефектив-них інструментів попередження, управління ризиками. Допоможуть знизити політичні ризики і спеціальні процедури прийняття рішень. Відомі спроби використати як фінансовий інструмент зни-ження політичних ризиків резервної валюти, зокрема євро. Однак слід пам’ятати, що мають місце об’єктивні чинники, здатні об-межити ефективність цього інструменту. Це передусім співвід-ношення масштабів економік і спеціалізація в міжнародному розподілі праці країн-учасниць. Крім того, використання резерв-ної валюти порушує дію валютних стабілізаторів економіки, які полягають у тому, що за підвищення курсу національної валюти умови експорту погіршуються, а за зниження, навпаки — поліп-шуються, що може сприяти виходу з кризи. Тому використання резервної валюти здатне спричинити необхідність подальшої фі-нансової і політичної інтеграції країн-учасниць. Проте в деяких випадках воно може бути неефективним. Ступінь політичного ризику галузей промисловості, під-приємств знижують шляхом цілеспрямованого впливу на органи управління. Для управління політичними ризиками з боку під-приємств галузі, об’єднань, підприємців, окремих осіб і сімей громадян Конституція і Цивільний Кодекс передбачають можли-вість створення некомерційних за своєю суттю асоціацій та об’єднань. Такі організації дозволяють чітко формулювати за-вдання управління політичним ризиком, визначати пріоритети в їх здійсненні, концентрувати суспільні зусилля на зниженні ри-зиків. Соціально-економічний розвиток країн у ХХ ст. — яскраве свідчення важливості й актуальності цієї проблеми, необхідності cтворення законодавчої бази та системи управління політичними ризиками на рівні підприємств, осіб. Матеріальною базою такого управління може бути власність і наявність незалежних від дер-жави джерел доходу. Тоді збереження власності і доходу стає ме-тою в управлінні політичними ризиками. На рівні підприємств вважається, що науковий підхід на тере-ні управління політичними ризиками став формуватись нещодав-но. Наголосимо, що за кордоном вважається: аналіз та управ-ління політичним ризиком служить індикатором цивілізованості підприємства. Поняття «політичний ризик» увійшло в користування амери-канських компаній після приходу до влади Ф. Кастро на Кубі у 1959 р. Тоді визріла думка, що у цій галузі потрібні ефективні ін-телектуальні засоби захисту від небажаних подій у політичній сфері. Великі компанії США змінили організаційні форми оцінки та управління політичним ризиком. Були створені «мозкові центри» і введена посада координаторів вивчення політичного ризику. Вони узагальнюють інформацію, організують аналіз, про-гноз можливих наслідків тих чи інших політичних рішень. Конк-ретний ступінь політичного ризику оцінюють з позиції наслідків для конкретної країни, фінансово-промислової групи, холдингу, підприємства. Тут враховується, що одна і та сама політична по-дія чи дія уряду залежно від соціально-економічного стану, стра-тегії країни, суб’єктів ринкової діяльності можуть мати різні нас-лідки. Зміни законодавчих актів, технічних умов (наприклад, до якості продукту) залежно від стратегії фірми може призвести до появи допустимого, критичного чи катастрофічного ризиків [172]. Управління політичним ризиком на рівні підприємства роз-глядається як складовий елемент готовності менеджерів різних рівнів ієрархії, суб’єктів ринку і населення сприймати раціональ-ні рішення з урахуванням можливого характеру, масштабу, ди-наміки і наслідків політичної невизначеності діяльності [172]. Як уже відзначалося, політичні ризики проявляються зміною умов, поліпшенням чи порушенням умов виробничо-торговельного процесу через причини, зумовлені діяльністю органів державного управління. Управління політичними ризиками на рівні комерційних, не-комерційних організацій може знаходити вираження, зокрема, в таких діях: · ініціюванні прийняття політичних рішень, що створюють шанс для збільшення темпів соціально-економічного розвитку країни, галузі, регіону, поліпшення соціального положення етно-сів, окремих суспільних класів (груп); · попередженні щодо неможливості здійснення господарської діяльності з причин: революції; збройних конфліктів; акцій про-тесту і громадської непокори; конфіскації товару; введення емба-рго; відмови виконувати взяті попередниками зобов’язання; · обмеженні можливостей несприятливого щодо соціально-економічного стану розвитку країни функціонування підпри-ємств, життєдіяльності населення, зміни податкового законодав-ства і організації податкової системи та системи бухобліку; · попередженні введення відстрочення (мораторію) на зовні-шні платежі на конкретний термін, заборони чи обмеження кон-версії національної валюти у валюту платежу, що призводить до втрат для експортно-імпортних операцій, тощо. У процесі управління можуть бути виокремлені і досліджені політичні, соціальні, економічні, технологічні, моральні, релігій-ні причини виникнення політичних ризиків. За місцем виникнен-ня в управлінському процесі політичні ризики можна поділити на ризики політичного цілепокладання, маркетингу, менеджменту. Ризик політичного цілепокладання пов’язаний з неправиль-ним вибором соціальних цілей суспільства, ризик політичного маркетингу — з неправильним обранням джерел ресурсів та ін-струментів досягнення соціальних цілей, ризик політичного ме-неджменту — з неправильним використанням політичних ін-струментів у процесі досягнення поставлених соціальних цілей. Відомо, що ризики менеджменту можна поділити на ризики вивчення та ризики дії. Політичний ризик вивчення пов’язаний з неповнотою і спотворенням інформації стосовно соціально-економічної ситуації в країні. Політичний ризик дії пов’язаний з помилками в прийнятті і реалізації управлінських рішень. За географією виникнення політичного ризику можуть бути виокремлені зовнішньо- та внутрішньополітичні ризики. Можли-вості управління ними взаємопов’язані. Це знайшло відображен-ня в формулах, які використовують для оцінки політичного ризи-ку і розробки прогнозних сценаріїв. За ступенем детального врахування впливаючих чинників виокремлюють два варіанти формул [172]. Перший варіант формули має такий вигляд: Y + M = A + X, де Y — валовий національний продукт (ВНП), або загальна вар-тість кінцевого продукту та послуг, виконаних резидентом у кра-їні та за кордоном; М — імпорт; А — внутрішнє споживання, враховуючи споживання матеріальних благ, інвестиції, витрати на нематеріальну сферу виробництва; Х — експорт. Другий варіант формули має вигляд: VX – VM – DS + FDJ + U – K0 = DR – NRB, де VX — експорт у грошовому вимірі; VM — iмпорт у грошовому вимірі; DS — платежі зовнішнього боргу; FDJ — загальний обсяг короткострокових прямих інвестицій; U — загальний обсяг коро-ткотермінових позик; K0 — загальна сума вкладень; DR — кіль-кість іноземної валюти, що знаходиться в цей час у країні; NRB — загальна сума заборгованості, котру необхідно сплатити в розлядуваний період. Технології оцінювання політичного ризику передбачають ви-користання не тільки формальних моделей, але ще й експертних знань щодо майбутнього. На рівні підприємств головним засобом управління політич-ним ризиком також можуть вважатись вибір організаційної стру-ктури та застосування спеціальних процедур прийняття рішень. Так, фінансово-промислові групи і холдинги є організаційною формою зниження політичних ризиків за рахунок їх диверсифі-кації. Входження підприємства у фінансово-промислову групу дозволяє диверсифікувати (розподілити) політичний ризик, вико-нуючи операції, що входять до технологічної ланки. Структура холдингу дає змогу знизити політичний ризик як одного цілого за допомогою диверсифікації політичних ризиків, пов’язаних з ро-ботою дочірніх підприємств холдингу на різних товарних ринках (харчові, промислові товари, будівництво), а також на ринках по-слуг. Така структура надає можливість мінімізувати негативні наслідки галузевих політичних ризиків, оперативно переводити капітал з ринків, на яких політичні ризики реалізуються, на рин-ки з низьким рівнем певних (на даний момент) політичних ризи-ків. Важливо, що галузеві політичні ризики можуть бути застра-ховані як комерційні. На ієрархічному рівні особи можна знизити політичний ризик діяльності вибором такого фаху, який потрібний у різних галузях народного господарства (наприклад, фахівець з моделювання, обчислювальної техніки, бухгалтер, юрист, секретар-референт, водій). Вибір вузької спеціальності (наприклад, спеціаліст з об-робки металів тиском, пілот), навпаки, збільшує ризик, особливо в умовах структурної перебудови та конверсії. Великі міста породжують спеціальності, пов’язані із забезпе-ченням життя міста (сантехніки, двірники, оператори бойлерних установок та ін.). Проживання у великих містах дозволяє особі мінімізувати негативні наслідки галузевих політичних ризиків. Окрім того, задля зменшення негативних наслідків галузевих по-літичних ризиків осіб організуються і реалізуються програми пе-рекваліфікації, зокрема для військовослужбовців, які звільняють-ся в запас, та ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «УПРАВЛІННЯ ГЕОПОЛІТИЧНИМИ І ПОЛІТИЧНИМИ РИЗИКАМИ» з дисципліни «Ризикологія в економіці та підприємстві»
