Підприємці (менеджери) визнають ту фундаментальну істину, що сама природа економічної діяльності (бізнесу) нерозривно пов’язана з чинниками випадковості, розпливчастості, неповноти інформації (невизначеності, конфліктності), тобто з ризиком. Во-ни змушені знаходити практичні шляхи (способи) зменшення за-грози збитків (банкрутства), зумовленої суттєвими (катастрофіч-ними) ризиками, обирати ефективний спосіб дій, який забезпечить прийнятний (допустимий) ступінь ризику. Кожен суб’єкт управління (менеджер, управлінська команда) обирає конкретний спосіб чи суперпозицію способів управління ризиками (менеджмент ризику) залежно від специфіки діяльнос-ті, обраної маркетингової стратегії тощо. Втім існують загальні (інваріантні) підходи до управління економічним ризиком. Насамперед управління ризиком передбачає [18]: Ё використання всіх можливих (допустимих з морально-етичних і правових поглядів) засобів для того, щоб уникнути не-допустимо великого ступеня ризику, пов’язаного зі значними (катастрофічними) збитками; Ё контроль ризику, якщо немає змоги уникнути його; Ё оптимізацію ступеня ризику чи максимально можливе зме-ншення обсягів та ймовірності можливих збитків чи відхилення від обраних цілей; Ё усвідомлене прийняття (збереження) чи навіть збільшення ступеня ризику в разі, коли це має сенс. Процес управління ризиком (менеджмент ризику) забезпечує відповідний механізм розв’язання (подолання) проблеми ризику. Обираючи відповідний спосіб управління економічним ризиком, яким обтяжена певна діяльність, бізнесмен (менеджер) повинен керуватися такими основними принципами: Ё недоцільно ризикувати більшим заради меншого; Ё недоцільно ризикувати більше того, що дозволяють власні кошти (капітал тощо); Ё необхідно заздалегідь піклуватись про можливі (ймовірні) наслідки ризику. На підставі аналізу доступних літературних джерел та в про-цесі власних досліджень нами розроблена узагальнена блок-схема процесу управління ризиком [86]. Методика аналізу та управ-ління ризиком, наведена на рис. 6.1, є одним з важливих елементів у спектрі проблем, пов’язаних з теорією та практикою управління ризиком у бізнесі (менеджменті). Зупинимося побіжно на окремих способах (методах) управ-ління ризиком. 1. Уникнення ризику означає просте ухилення від певного за-ходу, обтяженого надмірним (критичним чи катастрофічним) ри-зиком. Утім уникнути ризику для менеджера (інвестора) нерідко означає відмовитись від прибутку, а це пов’язано з ризиком не-використаних можливостей («закопаних» талантів). 2. Попередження ризику — це досить ефективний засіб, який, однак, лише в окремих випадках дає змогу зменшити ступінь ри-зику в бізнесі (менеджменті). Існує багато шляхів щодо цього. Так, для банків існує кілька способів підтримки на прийнятному рівні обсягів безнадійних боргів, тобто попередження ризику: Ё ненадання кредитів надмірно ризикованим клієнтам, а та-кож керівництву банку; Ё контроль сплат за кредитами; Ё перегляд умов кредитування.
Рис. 6.1. Узагальнена блок-схема процесу управління ризиком Так, банк певною мірою може компенсувати кредитний ризик, підвищуючи (якщо це можливо) відсоткові ставки за кредити. Тобто зростання доходів від надійних клієнтів може компенсува-ти збитки від безнадійних боржників. 3. Прийняття (збереження чи збільшення) ступеня ризику — це залишення ризику за менеджером (інвестором), тобто на його відповідальність. Вкладаючи кошти в певну справу, менеджер має бути впевненим, що є змога покрити можливі збитки або що вони йому майже не загрожують. Способи (методи) зниження ступеня ризику можна поділити на зовнішні та внутрішні. Зовнішні способи зниження ступеня ризику (передача ризи-ку) свідчать про те, що менеджер (інвестор) передає відповіда-льність за економічний ризик (повністю чи частково) комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб’єктів, залучених до справи, або, наприклад, передати його страховій компанії. 4. Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, пере-класти певну частку відповідальності за ризик на того співуча-сника реального інвестиційного проекту, який здатний його контролювати краще за інших. Основні суб’єкти певного реа-льного інвестиційного (інноваційного) проекту можуть, напри-клад, прийняти рішення, які розширюють або звужують коло потенційних інвесторів: чим більшим ризиком ці суб’єкти ма-ють наміри обтяжити інвесторів, тим важче буде залучити до-свідчених інвесторів до цього проекту [291]. Тому безпосеред-нім учасникам проекту рекомендується, зокрема при проведенні переговорів, виявити максимальну гнучкість щодо того, яку частку ризику вони згодні взяти на себе. Готовність обговорити питання про прийняття на себе (головними учас-никами реального проекту) більшої частки (питомої ваги) ри-зику відкриває простір (збільшує довіру) для залучення до цьо-го проекту широкого кола інвесторів і може переконати досвідчених інвесторів дещо знизити свої вимоги (амбіції) що-до премії за ризик. 5. Суть зовнішнього страхування ризику полягає в тому, що інвестор готовий відмовитися від частини доходів, аби уник-нути надто великого ступеня ризику. Тобто він готовий запла-тити за зниження до прийнятної, на його думку, величини рів-ня ризику. Фактично, коли вартість страховки менша, ніж обсяг можливих збитків, інвестор, несхильний до ризику, за-хоче застрахуватися так, щоб забезпечити повне повернен- ня будь-яких фінансових утрат, яких він імовірно зможе заз- нати. Страхування ризику — це, по суті, передача певних ризиків страховій компанії [34, 99, 163, 231, 264]. До методів, що за сут-тю близькі до страхування, на нашу думку, можна віднести дери-вативи (опціони, ф’ючерси, свопи тощо) [290]. Внутрішні способи оптимізації (зниження) ступеня ризику досить різноманітні. Основними серед них є: лімітування; дивер-сифікація; створення запасів та резервів; здобуття додаткової інформації тощо. 6. Лімітування — це встановлення ліміту, тобто верхньої межі часу, коштів тощо. Воно є важливим засобом зниження рівня ри-зику і застосовується, зокрема, банками, під час продажу товарів у кредит (за кредитними картками), за дорожніми чеками та єв-рочеками тощо; інвесторами — у визначенні обсягів вкладання капіталу в певний проект тощо [18]. 7. Диверсифікація — це процес розподілу, наприклад, вкладе-них коштів між різними об’єктами (адресами) інвестування, які безпосередньо не пов’язані один з одним. На засадах диверсифі-кації ґрунтується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а одержані кошти вкладають у різноманітні цінні папери, які обертаються на фондовому ринку і дають відно-сно стійкий у середньому прибуток [81, 210]. Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику завдяки розподілу капіталу між різноманітними видами діяльності. 8. Створення резервів, запасів на покриття ймовірних збитків є одним з поширених на практиці способів зниження ступеня ризику. Теорії запасів і резервів, методам їхнього моделювання присвячена досить велика кількість наукових досліджень, вида-но багато праць. Про це йдеться, зокрема, в [64, 83, 127, 186, 293, 302]. Основною проблемою у створенні запасів та резервів на по-криття ймовірних збитків є оцінювання потенційних наслідків ризику. 9. Здобуття додаткової інформації є одним з важливих спосо-бів зниження ступеня ризику. В умовах використання невичерп-них, неоднозначних, неточних даних постає питання про доціль-ність їхнього уточнення. Що ж до середньо- та довгострокових заходів, які плануються, особливо щодо інноваційних проектів (технічних новинок), то потрібно з’ясувати: чи необхідно термі-ново почати їхнє впровадження, чи є сенс провести додатковий експеримент для уточнення техніко-економічних показників. З одного боку, додатковий експеримент дав би змогу знизити еко-номічний ризик, яким обтяжений певний інноваційний проект, зменшити можливі збитки. Але, з іншого, експеримент, у свою чергу, пов’язаний з певними витратами та збитками, і якщо впро-вадження інноваційного проекту відкладається, то збитки збіль-шуються в зв’язку з зволіканням щодо отримання доходів. Вони особливо великі в разі проведення довгострокового експеримен-ту. Впровадження заходу і одержання від цього економічного ефекту відсуваються в часі. Отже, для оцінювання доцільності здобування додаткової інформації необхідно порівняти економі-чні результати обох варіантів (без експеримента, з експеримен-том) [83, 228, 281]. Нагадаємо принагідно відому тезу: «Рішення коштує не бі-льше того, чого варта інформація, на підґрунті якої воно прий- няте». Зазначимо, що правильне встановлення цілей дає змогу більш-менш точно визначити потребу в додатковій інформації і водночас є підґрунтям для спостереження (здобування інформа-ції). Насправді, якщо у бізнесмена (менеджера) була б повніша інформація, він міг би зробити кращий (точніший) прогноз та знизити ступінь ризику, яким обтяжений даний вид економічної діяльності. Це робить інформацію товаром, за який менеджери (інвестори) згодні платити великі гроші. А коли так, то вкла-дання капіталу в інформацію необхідно оцінювати. Зрозуміло, що в багатьох випадках кількісна оцінка доцільності здобування додаткової інформації може бути досить наближеною. Це ви-кликає необхідність проведення додаткових досліджень у цій сфері. Байєсівський підхід припускає гіпотезу про наявність апріор-них імовірностей реалізації економічного ефекту від заходу (на-приклад, інноваційного проекту), ці ймовірності коригуються за-вдяки отриманій додатковій інформації, перетворюючись на точніші — апостеріорні ймовірності. Але для такого коригування необхідно прогнозувати умовні ймовірності реалізації експери-менту залежно від фактичного стану економічного середовища. Може бути запропонований та використаний спрощений небайє-сівський підхід [126] тощо. Тож, якщо йдеться про те, коли та які способи оптимізації (зменшення) ризику доцільно обирати, то слушно застосовувати методику, наведену такою спрощеною схемою, так звану табли-цю рішень (табл. 6.1).
Таблиця 6.1 Градація рівня збитків (грн) Градація рівня ймовірностей Близька до нуля Низька Невелика Середня Велика Близька до одиниці Незначні (від 0 до А1) Прийняття ризику Прийняття ризику (створення резервів) Малі (від А1 до А2) Створення резервів, запасів Уникнення ризику Помірні (від А2 до А3) Створення резервів Зовнішнє страхування або/і розподіл ризику Уникнення ризику Середні (від А3 до А4) Зовнішнє страхування або/і розподіл ризику, диверсифікація Уникнення ризику Великі (від А4 до А5) Зовнішнє страхування або/і розподіл ризику (диверсифікація) Уникнення ризику Катастро-фічні (>А5) Зовнішнє страхування або/і розпо-діл ризику (створення резервів, за-пасів, диве-рсифікація) Уникнення ризику
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ЗНИЖЕННЯ СТУПЕНЯ РИЗИКУ» з дисципліни «Ризикологія в економіці та підприємстві»
