Як здійснити аналіз змістовності й інформативності лекції з економіки
За яких умов можна визнати виступ лектора вдалим? Очевидно, насамперед тоді, коли викладач добре висвітлив зміст теми, дав відповіді на всі поставлені запитання. Отже, вихід-ним показником високої якості лекції є її змістовність, тобто на-явність у ній достатньої кількості різноманітних повідомлень з теми. Поняття «змістовність лекції» є відносним і умовним. Те, що є змістовним і необхідним для висвітлення певної теми лекції, може бути недоречним у лекції на іншу тему. Доходимо виснов-ку: виступ викладача тим змістовніший, чим повніші, достовір-ніші й істотніші знання, яких набувають слухачі з розглядувано-го питання. І навпаки, навчальна лекція є малозмістовною, коли викладач, по-справжньому не розібравшись у темі, розглядає зовсім інше питання, надовго відволікаючись від теми або надаючи недосто-вірну інформацію з ненадійних джерел. Отже, перше завдання для кожного викладача — забезпечити високу змістовність свого виступу. Але як з’ясувати, якою мірою виступ лектора-викладача був змістовним? Рівень змістовності лекції Це ми можемо визначити за допомогою показника рівня змістовності лекції. Такий рівень являє собою співвідношення часу змістовної частини виступу до всього лекційного часу і виража-ється у відсотках. Цей показник обчислюють за формулою:
де rз — час змістовної частини лекції; rл — час лекції. Припусті-мо, якщо з 90 хвилин лекції викладач присвятив безпосередньо темі лише 45 хвилин, тоді рівень її змістовності становитиме 50 %, тобто:
Тепер виникає наступне питання: чи потрібно домагатися, щоб лекція була змістовною на всі сто відсотків? Деякі викладачі вважають, що студентів неможливо зацікавити самою лише темою лекції. Тому вони «пожвавлюють» свою розпо-відь сторонніми для теми, але більш цікавими даними та прикладами. Про що свідчить такий досвід? Радше про недоліки викладачів у доборі й використанні цікавого матеріалу з теми лекції. Лектор має докласти усіх зусиль, аби надати слухачам саме ту інформацію й у такому обсязі, яку вони засвоять найліпше. Як влучно зазначав неперевершений майстер і теоретик красномов- ства Давнього Риму Цицерон: «Найбільша майстерність орато-ра — не тільки сказати потрібне, а й не сказати непотрібного». Що цінують студенти у лекціях? Звісно, те, про що вперше ді- знаються від лектора-викладача. Тому найважливішим показни-ком якості лекції є її інформативність — міра новизни запропо-нованої інформації. Найціннішою в лекції є змістовна інформація — сукупність нових знань з теми. Наприклад, у лекції порушено питання: як впливає ревалори-зація, тобто підвищення ціни до колишнього рівня, на кількість грошей в обігу — збільшує чи зменшує їхню суму? Студенти, котрі не знають, що означає термін «ревалоризація», почуватимуться не-впевнено й навряд чи зможуть обрати один із варіантів відповіді. Економічна інформація має до того ж дуже істотну власти-вість: вона є винятково важливим засобом політичної орієнтації населення у швидкоплинних подіях і формуванні певної громад-ської думки, що відбиває інтереси різних гілок влади: уряду, пар-ламенту, Президента. Звідси випливають серйозні практичні за-вдання викладачів-лекторів. Разом із тим, лекція завжди має містити знайомі слухачам факти й відомості. Більше того, вдало пояснити нову інформацію можна лише за умов дотримання пе-дагогічного принципу наступності: в навчанні слід просуватися від відомого до невідомого. Однак чим нижчим є початковий рівень знань, тим важче сприймати нові знання, особливо у царині економічної теорії, маркетингу та ринкових відносин узагалі. Досвідчені викладачі досягають оптимального рівня інформа-тивності насамперед завдяки певному обмеженню надмірності інформативності. Така надмірність у лекції показує, наскільки кількість вимовлених оратором слів перевищує мінімальну кіль-кість їх, безумовно потрібну для передання певного обсягу знань. Величина надмірності інформації у публічному виступі завжди є дуже важливою. Це пояснюється передусім надмірністю будь-якого письмового й усного мовлення, де багато слів можна ско-ротити, не зруйнувавши змісту висловленого. Кожен може визначити рівень надмірності своєї мови. Нехай викладач, що зацікавився цим, запише частину своєї лекції так, як він подає її слухачам. А потім знову перепише її у вигляді зви-чайного телеграфного тексту. Це й продемонструє рівень мовної надмірності. Однак жоден лектор не наважиться говорити телеграфним стилем. Не викликає сумнівів, що мовна надмірність необхідна. Вона допомагає слухачам краще розпізнавати передані повідом-лення в разі виникнення яких-небудь перешкод (так званого «ін-формаційного шуму», скажімо, розмов під час лекції). Дуже за-важають нечітка дикція лектора, погана акустика лекційного залу та інші обставини. Більше того, мовна надмірність за викорис-тання певних ораторських прийомів буває методично виправдана і корисна. У цьому разі лектор досягає кращого сприйняття ауди-торією викладеного матеріалу, повторюючи окремі слова та фра-зи. Але існує й інша думка: «Чим більше ви скажете, тим менше люди запам’ятають», — стверджував французький письменник Франсуа Фенелон. Найбільшої шкоди якості лекції завдає нічим не виправдана надмірність інформації, що, власне кажучи, збільшує її беззміс-товну частину. Невиправдана надмірність інформації може бути викликана: 1) недоліками стилю виступу лектора; 2) роз’ясненням зрозумілих усім положень; 3) зайвим повторенням думок; 4) невиправданою кількістю прикладів та ілюстрацій. Оптимального рівня інформативності не можна досягти без урахування межі активного сприйняття слухачами лекційного матеріалу. Психологія визначила обсяг оперативної (короткотермінової) пам’яті, що допомагає слухачам засвоювати сказане викладачем. Експериментальним шляхом визначено, що слухач, який не запи-сав лекцію, зазвичай може запам’ятати й потім відтворити по пам’яті не більше 5—9 одиниць інформації (якихось нових поло-жень, фактів, цифр тощо), які не перебувають у логічному зв’язку. Інший матеріал дуже швидко забувається. Все це визначає обмеження для загального обсягу повідомлюваної інформації, кількості структурних частин (її плану) та низки інших моментів. Тому впродовж лекції доцільно розглядати не більше 5 основних питань, що становить нижню межу оперативної пам’яті, це сто-сується й перелічування характерних рис аналізованого явища. Той, хто, захопившись такими перелічуваннями, виходить далеко за межі короткотермінової пам’яті (більше 9 одиниць), може зне-нацька наразитися на недоброзичливу реакцію аудиторії. Викладачам економічних дисциплін украй важливо обмежува-ти кількість цифр у лекції. Цифри — найстисліша форма вира-ження інформації, що акумулює кількісну характеристику бага-тьох явищ. Але абстрактність цифр дещо ускладнює сприйняття інформації. Більше того, існує максимальний «психологічний цифровий бар’єр» — лише 5—7 цифр. Якщо лектор наводить значно більшу кількість цифр, слухачі вже не здатні нормально сприйняти й відтворити їх по пам’яті. Отже, як уникнути перена-сичення лекції цифрами? Насамперед із загального обсягу циф-рових даних слід відбирати обмежене коло найважливіших і най-потрібніших показників, але докладно проаналізувати саме їх. У студентській аудиторії, що вже має середній рівень освіти, вар-то наводити не більше двох десятків цифр. До того ж їх краще розподілити на кілька груп (по 5—7 цифр у кожній). Треба вста-новити всередині таких груп певний зв’язок, а потім порівнювати по 2—3 цифри. Один із засобів позбутися зайвої кількісної інформації — це округлення цифр. Певна економічність у переданні цифрової інформації також досягається, коли викладач відомі історичні дати вимовляє роз-мовною формою: «із 91 до 97 року». Спростити громіздкі цифри та зменшити їх кількість можна, використовуючи узагальнені величини, що легко сприймаються аудиторією. Наприклад, можна наводити абсолютні дані показ-ників видобутку нафти, газу тощо. Але такі три-чотиризначні цифри важко запам’ятати і порівняти. Ці дані можна простіше й наочніше представити таким чином, що виробництво певних то-варів, продукції збільшилося (зменшилося) порівняно із базовим періодом у стільки-то разів. Як правило, на лекціях варто відмовитися від кількісного ана-лізу й обмежитися викладом його результатів (такий аналіз доціль-но проводити лише в разі особливої потреби). Тут можна прига-дати слова англійського юриста й політика Генрі Пітера Брума: «Намагайся знати все про що-небудь і що-небудь про все». Отже, лекторську (викладацьку) майстерність ми вбачаємо в умінні викладача використати у своєму виступі оптимальну кіль-кість змістовних, відомих раніше й нових відомостей, зокрема цифрових. Також важливо враховувати характер і призначення окремих видів інформації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Як здійснити аналіз змістовності й інформативності лекції з економіки» з дисципліни «Методика викладання економіки»
