Мито нараховується митним органом України відповідно до положень Закону України «Про Єдиний митний тариф» і ставок Єдиного митного тарифу України, чинними на день подання митної декларації. Так, ввізне мито справляється при здійсненні митного оформлення товарів та інших предметів (далі — товари), що ввозяться (імпортуються) суб’єктами господарської діяльності — юридичними особами та громадянами — підприємцями за вантажною митною декларацією на митну територію України з метою вільного використання на цій території. Мито сплачується платниками у національній валюті України і за ставками, що діють на день подання вантажної митної декларації для митного оформлення. День подання вантажної митної декларації для митного оформлення фіксується посадовою особою митного органу, яка її прийняла, шляхом виставлення штампу «Під митним контролем» і відповідними записами у справах митного органу. Мито сплачується митним органам України, а стосовно товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, — підприємствам зв’язку. Сплата мита може бути здійснена шляхом перерахування суми коштів за безготівковим розрахунком на рахунок митного органу або внесення суми зазначених коштів готівкою до каси митного органу. При безготівковому розрахунку сплатою ввізного мита вважається надходження коштів на депозитний рахунок митного органу. Також сплата ввізного мита може здійснюватися внесенням авансових сум на рахунок митного органу. Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладанню, провадиться на базі їх митної вартості. Тому треба правильно визначити митну вартість і зазначити її у вантажній митній декларації. При визначенні митної вартості застосовуються офіційні курси іноземних валют, визначені Національним банком України на день подання вантажної митної декларації до митного оформлення. Митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків та зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджуючих документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. При визначенні митної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі, крім вартості самих товарів, враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України. За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості, митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари. Відповідно до ст. 259 МК України Митна вартість товарів — це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України відповідно до положень МК. По суті митна вартість — це ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товари на момент перетину митного кордону України. Іншими словами — це ціна угоди чи ціна договору. Визначення митної вартості здійснюється на підставі МК України, Закону України «Про Єдиний митний тариф» і постанови КМ України «Про порядок визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України» та затвердженим ним «Порядком визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України». Вказаним Порядком відбувається визначення митної вартості товарів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон України. Методи визначення митної вартості українське законодавство закріпило у Митному кодексі згідно з правилами ГАТТ. Відповідно до ст. 266 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: • за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); • за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); • за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); • на основі віднімання вартості (метод 4); • на основі додавання вартості (метод 5); • резервного (метод 6). Основним методом визначення митної вартості за угодами купівлі-продажу товарів (угод заснованих на вартісної основі) є метод за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. При визначенні митної вартості методами 2 і 3, заснованими на використанні в якості первинної бази для визначення митної вартості ціни з ідентичним та подібним товарами, може застосовуватися інформація, яку мають митні органи або документально підтверджена інформація, яку представляє декларант. Основним критерієм при виборі інформації в якості початкової бази для визначення митної вартості є ступінь схожості умов оцінюваних угод. Методи віднімання та додавання вартості можуть застосовуватися у будь-якій послідовності за розсудом декларанта. Метод віднімання базується на ціні, по якій товари продаються в незмінному вигляді (або у переробленому вигляді, якщо можливо визначити вплив цієї переробки на ціну товару). Метод додавання засновано на даних про затрати на виробництво товару. Резервний метод застосовується у тому випадку, коли для визначення митної вартості неможливо використати жоден з методів. Метод за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються в Україну, застосовується стосовно визначення митної вартості товару, який ввозиться в Україну, згідно із зовнішньоторговими угодами купівлі-продажу та мають вартісну основу (коли розрахунок за придбаний товар здійснюється грошима). Форма розрахунків (інкасо, банківський акредитив, переведення) принципового значення не має. Відсутність платіжних документів не може служити підставою для відмови від застосування метода за ціною угоди та переходу до інших методів. Якщо заявлена декларантом та підтверджена рахунком-фактурою митна вартість не визнається митним органом без підтвердження платіжним документом, то в цьому випадку може бути застосовано механізм умовного (тимчасового) випуску товару. Згідно зі ст. 267 МК митною вартістю товарів, які ввозяться (імпортуються), є ціна угоди, фактично сплачена, чи ціна, яка підлягає сплаті за товари, які ввозяться (імпортуються) за призначенням в Україну, на момент перетинання ними митного кордону України. Ціна, яка фактично сплачена або має бути сплаченою, — це загальна сума платежу, яка повинна бути сплачена на користь продавця за імпортовані товари, але сплата якого на момент митного оформлення товару ще не зроблена. Платіж може бути зроблений переводом, акредитивом, інкасо або використанням змішаної форми розрахунків, а у випадку, якщо не суперечить валютному законодавству, допускається застосування авансового платежу. У разі, коли митному органу надаються документальні підтвердження ціни (рахунки-фактури (інвойси), рахунки-проформи) у зазначені І них відомості не викликають сумніву щодо їх достовірності, митна вартість товарів визначається на підставі поданих документів. У всіх випадках, коли в якості документів, що підтверджують платіж покупця продавцю за ввезення товару, потребується пред’явлення декларантом митному органу банківських платіжних документів разом з копією платіжного доручення з відміткою банка про виконання, в обов’язковому порядку пред’являється виписка з облікового рахунку організації, завірена керівником та головним бухгалтером цієї організації. Дані банківські документи повинні містити всі необхідні реквізити для ідентифікації їх з поставкою, що оформляється. Відповідно до положень ст. 267 МК України для визначення митної вартості товарів до ціни угоди при цьому додаються, якщо вони не були раніше до неї включені, такі витрати: 1) витрати на доставку товарів до аеропорту, порту чи іншого місця ввезення товарів на митну територію України: а) вартість транспортування; б) витрати на навантаження, вивантаження, перевантаження і перевалку товарів; в) страхові суми; 2) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерські винагороди, за винятком комісійних за закупівлю товару; б) вартість контейнерів та іншої багатооборотної тари, якщо відповідно до товарної номенклатури вони розглядаються як одне ціле з товарами, що оцінюються; в) вартість пакування, включаючи вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов’язаних з пакуванням; 3) відповідна частина вартості таких товарів та послуг, які прямо чи побічно надаються покупцю безоплатно або за зниженою ціною для використання у зв’язку з виробництвом або продажем (відчуженням) на вивезення товарів, що оцінюються, якщо відповідна частина не була включена до заявленої ціни: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів та інших комплектуючих виробів, які с складовою частиною товарів, що оцінюються; б) інструментів, штампів, форм та інших подібних предметів, використаних на виробництво товарів, що оцінюються; в) матеріалів, витрачених на виробництво товарів, що оцінюються (мастильних матеріалів, палива тощо); г) інженерного відпрацювання, дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами митної території України і безпосередньо необхідних для виробництва товарів, що оцінюються; 4) ліцензійні та інші платежі за використання об’єктів інтелектуальної власності, які покупець (імпортер) прямо чи побічно повинен сплатити як умову продажу (відчуження) товарів, що оцінюються; 5) відповідна частина прибутку від будь-якого подальшого перепродажу, передачі чи використання товарів, що оцінюються, на митній території України, яка прямо чи побічно йде на користь продавця. Зазначений метод використовується для визначення митної вартості товарів, якщо: 1) немає обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання товарів, що оцінюються, за винятком тих, які: а) вводяться або вимагаються законом; б) обмежують географічний регіон, в якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не суттєво впливають на ціну товару; 2) продаж (відчуження) та ціна угоди не залежить від дотримання умов, вплив яких неможливо врахувати; 3) використані декларантом відомості підтверджені документально та є кількісно вираженими та достовірними; 4) жодна частина прибутку від будь-якого наступного перепродажу, реалізації чи використання товарів покупцем не буде надходити прямо чи побічно на користь продавця; 5) учасники угоди (експортер та імпортер) не є взаємозалежними особами, за винятком випадків, передбачених пунктом 7 частини 3 цієї статті. При цьому особи вважаються взаємозалежними, якщо: а) один з учасників угоди (фізична особа) чи посадова особа одного з підприємств — учасників угоди є одночасно посадовою особою іншого підприємства — учасника угоди; б) учасники угоди є співвласниками підприємства; в) учасники угоди пов’язані трудовими відносинами; г) один з учасників угоди володіє вкладом (паєм) чи акціями з правом голосу в статутному капіталі іншого учасника угоди, який становить не менше п’яти процентів статутного капіталу; ґ) обидва учасники угоди перебувають під прямим чи непрямим контролем третьої особи; д) учасники угоди спільно прямо чи непрямо контролюють третю особу; е) один з учасників угоди прямо чи непрямо контролює іншого учасника угоди; є) учасники угоди — фізичні особи чи посадові особи підприємств — учасників угоди є родичами; 6) особи, асоційовані у бізнесі один з одним, з яких один є виключним агентом, дистриб’ютором або єдиним концесіонером, вважаються взаємозалежними особами лише у випадку, якщо підпадають під дію критеріїв, зазначених у пункті 5 частини третьої цієї статті; 7) при торговельній угоді між взаємозалежними особами ціна угоди повинна прийматися для цілей митної оцінки, якщо митний орган вважає таку ціну прийнятною. Якщо митний орган вважає ціну угоди між пов’язаними особами неприйнятною для цілей митної оцінки, він має повідомити декларантові причини, через які вважає таку ціну неприйнятною для цілей митної оцінки. Ціна угоди між взаємопов’язаними особами повинна прийматися митним органом для цілей митної оцінки, якщо декларант доведе, що така ціна досить наближена до однієї з таких вартостей: а) до митної вартості ідентичних чи подібних товарів, яка визначена за ціною угоди щодо ідентичних товарів або за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів; б) до митної вартості ідентичних чи подібних товарів, яка визначена на основі віднімання вартості; в) до митної вартості ідентичних чи подібних товарів, яка визначена на основі додавання вартості. При застосуванні порівнянь, передбачених пунктом 7 частини третьої наведеної майже повністю статті, необхідно враховувати відмінності у складових елементах, зазначених у пунктах 1—5 частини другої цієї статті, а також витрат, які несе продавець при продажу покупцю, що не є взаємозалежним, та не несе їх при продажу взаємозалежному покупцю. Ці порівняння здійснюються за заявою імпортера та є підставою тільки для порівнянь. При визначенні митної вартості забороняється приймати за основу альтернативні контрактні вартості, зазначені у підпунктах «а»—«в» пункту 7 частини третьої цієї статті. Розглянемо повніше зазначені вище спеціальні методи оцінки: Для визначення митної вартості товару за основу береться ціна угоди щодо ідентичних товарів з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з товарами, що оцінюються, у тому числі за такими, як: а) фізичні характеристики; б) якість та репутація на ринку; в) країна походження; г) виробник. Незначні зовнішні відмінності не можуть бути підставою для відмови у розгляді товарів як ідентичних, якщо в цілому такі товари відповідають вимогам частини першої цієї статті. Ціна угоди щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари: а) продані (відчужені) для ввезення на територію України; б) ввезені одночасно з товарами, що оцінюються, або не раніше, ніж за 90 днів до ввезення товарів, що оцінюються; в) ввезені приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних умовах. Якщо ідентичні товари ввозилися в іншій кількості або на інших комерційних умовах, декларант повинен провести відповідне коригування їх ціни з урахуванням цих розбіжностей та документально підтвердити митному органу обґрунтованість ціни. Коригування повинно здійснюватись декларантом на підставі достовірних та документально підтверджених відомостей. У разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більше однієї ціни угоди щодо ідентичних товарів для визначення митної вартості товарів, що імпортуються, застосовується найнижча з них. Для визначення митної вартості товарів за основу береться ціна угоди щодо подібних (аналогічних) товарів, які ввозяться (імпортуються) з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під подібними (аналогічними) маються на увазі товари, які хоч і не є однаковими за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, завдяки чому вони виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними. Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються такі ознаки: 1) якість, наявність товарного знака і репутація на ринку; 2) країна походження; 3) виробник. У той же час МК встановлено застереження щодо умов застосування методів оцінки товарів за ціною угоди щодо ідентичних товарів та за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів. При цьому застосовуються наступні правила: 1. Товари не вважаються ідентичними чи подібними (аналогічними) оцінюваним, якщо вони не були вироблені в тій же країні, що і товари, які оцінюються. 2. Товари, виготовлені не виробником оцінюваних товарів, а іншою особою, беруться до уваги лише у разі, якщо немає ні ідентичних, ні подібних (аналогічних) товарів, виготовлених особою — виробником товарів, які оцінюються. 3. Товари не вважаються ідентичними чи подібними (аналогічними), якщо їх проектування, дослідно-конструкторські роботи, художнє оформлення, дизайн, ескізи, креслення, а також інші аналогічні роботи виконані в Україні. Визначення митної вартості товарів за методом оцінки на основі віднімання вартості здійснюється у тому разі, якщо оцінювані, ідентичні чи подібні (аналогічні) товари продаватимуться (відчужуватимуться) на митній території України у незмінному стані. Для визначення митної вартості товарів за основу береться ціна одиниці товару, за якою оцінювані, ідентичні чи подібні (аналогічні) товари продаються найбільшою партією на території України у час, максимально наближений до часу ввезення, але не пізніше, ніж через 90 днів з дати ввезення товарів, що оцінюються, покупцю, що не є взаємозалежною з продавцем особою. Від ціни одиниці товару віднімаються, якщо вони можуть бути виділені, такі компоненти: 1) витрати на виплату комісійних винагород, звичайні надбавки на прибуток та загальні витрати у зв’язку з продажем на митній території України товарів того ж класу та виду; 2) суми ввізного (імпортного) мита, податків, зборів та інших платежів, що підлягають сплаті в Україні у зв’язку з ввезенням (імпортом) чи продажем (відчуженням) товарів; 3) звичайні витрати, понесені в Україні на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування. У разі відсутності випадків продажу (відчуження) оцінюваних, ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів у такому ж стані, в якому вони перебували на момент ввезення (імпорту), на прохання декларанта може використовуватися ціна одиниці товару, що пройшов переробку, з поправкою на додану вартість і з дотриманням положень частин другої та третьої цієї статті. Для визначення митної вартості товарів за основу береться ціна товарів, розрахована шляхом додавання: 1) вартості матеріалів та витрат, понесених виробником у зв’язку з виробництвом оцінюваних товарів; 2) загальних витрат, характерних для продажу (відчуження) в Україну з країни вивезення товарів того ж виду, у тому числі витрат на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування до місця перетинання митного кордону України та інших витрат; 3) прибутку, що його звичайно одержує експортер у результаті поставки в Україну таких товарів. У митній практиці застосовується також резервний метод (ст. 273 МК України). Так, якщо митна вартість не може бути визначена шляхом послідовного використання вищезазначених методів або митний орган аргументовано вважає, що ці методи визначення митної вартості не можуть бути використані, митна вартість оцінюваних товарів визначається з урахуванням світової практики. Визначення митної вартості оцінюваних товарів з використанням резервного методу здійснюється на основі законів України і має відповідати принципам та положенням статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) та Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1994 року. Для визначення митної вартості за резервним методом митний орган надає декларанту цінову інформацію, що є у його розпорядженні. У той же час для визначення митної вартості товарів за резервним методом не може використовуватись: 1) ціна товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 2) ціна товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 3) ціна товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 4) довільно встановлена чи достовірно не підтверджена ціна товарів; 5) витрати на виробництво, що відрізняються від тих, які були визначені для розрахунків ціни ідентичних або подібних (аналогічних) товарів; 6) мінімальна митна вартість; 7) більша з двох альтернативних вартостей. Дещо інші підходи встановлені для визначення митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються) з України. Так, відповідно до ст. 274 МК України митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України. До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об’єктів інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються. Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, підтвердженої комерційними, транспортними, банківськими, бухгалтерськими та іншими документами, що містять відомості про вартість товарів, які оцінюються, з урахуванням витрат на транспортування та страхування товарів до пункту перетинання митного кордону України. У разі встановлення цінових обмежень під час вивезення (експорту) окремих товарів (індикативні ціни, граничні рівні цін, ціни, встановлені в результаті антидемпінгових розслідувань тощо) митна вартість таких товарів у разі вивезення (експорту) їх з України визначається з урахуванням положень, що визначають порядок застосування зазначених обмежень. Ці правила повинні враховуватися при декларуванні митної вартості. У разі вивезення (експорту) товарів, на які встановлено вивізне, антидемпінгове, компенсаційне чи спеціальні види мита, митна вартість декларується шляхом подання декларації митної вартості. Основою для визначення митної вартості товарів є ціна угоди, яку фактично сплачено чи яка підлягає сплаті за ці товари, якщо на неї не вплинули такі фактори: 1) обмеження щодо прав продавця (експортера) на товари, що оцінюються за винятком: а) обмежень, встановлених законами; б) обмежень, що істотно не впливають на ціну товарів; 2) залежність продажу (відчуження) та ціни угоди від дотримання умов, вплив яких неможливо врахувати; 3) відомості, використані декларантом для визначення митної вартості товарів, не підтверджені документально, або які не є кількісно вираженими та достовірними; 4) учасники угоди (експортер та імпортер) є взаємозалежними особами, за винятком випадків коли їх взаємозалежність не вплинула на ціну угоди, що має бути доведено декларантом.. При цьому особи вважаються взаємозалежними, якщо має місце хоча б одна з таких умов: а) один з учасників угоди — фізична особа чи посадова особа одного з підприємств — учасників угоди є одночасно посадовою особою іншого підприємства — учасника угоди; б) учасники угоди є співвласниками підприємства; в) учасники угоди пов’язані трудовими відносинами; г) один з учасників угоди володіє вкладом (паєм) чи акціями з правом голосу в статутному капіталі іншого учасника угоди, які становлять не менше п’яти процентів статутного капіталу; ґ) обидва учасники угоди перебувають під прямим чи непрямим контролем третьої особи; д) учасники угоди спільно, прямо чи непрямо контролюють третю особу; е) один з учасників угоди прямо чи непрямо контролює іншого учасника угоди; є) учасники угоди — фізичні особи чи посадові особи підприємств учасників угоди є родичами. Відповідальність за прийняття рішення щодо митної вартості товарів несе посадова особа органу митної служби, до компетенції якої належить визначення цієї вартості. При явній невідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів вартості або у разі неможливості перевірки її обчислення митні органи України визначають митну вартість послідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші предмети, ціни на подібні товари та інші предмети, що діють у провідних країнах — експортерах зазначених товарів та інших предметів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Порядок нарахування мита» з дисципліни «Митне право України»
