Досі ми вивчали різні характеристики окремих ринків продуктів і ресурсів, аналізували умови рівноваги як для ринків, так і для окре-мих економічних агентів (домогосподарств, підприємств і т. п.). Тобто ми займалися аналізом часткової рівноваги: щодо окремих ринків — це вивчення рівноважних цін та обсягів продукції під впливом тих факторів, які діють лише для даного ринку. Однак ринки є взаємозалежними і вся їх чисельність перепліта-ється в надзвичайно складну ринкову систему. І ця система теж пра-гне рівноваги, але значно більш загального характеру. Загальна ри-нкова рівновага передбачає формування рівноважної ціни та рівноважного обсягу продукції на даному ринку з урахуванням змін рівноважного стану на всіх інших ринках. Можна вважати, що стан загальної ринкової рівноваги є композицією усіх станів часткової рівноваги на взаємопов’язаних ринках факторів і продукції (див. рис. 17.1). При аналізі загальної рівноваги рівноважні ціни та обсяги вста-новлюються з урахуванням ефекту зворотного зв’язку, який відо-бражає зміну часткової рівноваги на даному ринку в результаті змін, що відбулися на суміжних ринках під впливом первісних змін на даному ринку. Очевидно, що при аналізі загальної рівноваги головна увага має приділятися вивченню взаємозалежності (взаємодоповненості та взаємозамінності) різних товарів. У зв’язку із цим найпростіший аналіз має передбачати як мінімум чотири етапи: 1) первинна зміна на даному ринку; 2) зміни на ринках товарів-субститутів; 3) зміни на ринках товарів-комплементів; 4) ефект зворотного зв’язку. Поняття «загальна ринкова рівновага» тісно пов’язано із ефек-тивністю розміщення ресурсів в економічній системі на стадіях
Рис. 17.1. Приклад взаємозв’язків ринків виробництва, обміну та споживання. Ефективним вважається таке розміщення, коли жоден з ресурсів не витрачається марно. Але якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли будь-який економіч-ний агент може покращити своє становище без погіршання стано-вища будь-кого іншого, тоді при попередньому розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність розміщення не до-сягалася. Такий підхід базується на понятті «ефективність», запро-понованому італійським економістом Вільфредом Парето наприкін-ці XIX ст. Розглянемо базові елементи Парето-ефективного розподілу ресурсів щодо основних стадій суспільного виробництва. Ефективність при обміні обумовлена, насамперед, граничними нормами заміщення, які притаманні учасникам мінових (торгових) операцій. До тих пір, поки ці норми різняться між собою, існує мо-жливість взаємовигідного обміну й підвищення ефективності. Роз-поділ товарів є ефективним тоді, коли граничні норми заміщення між будь-якими парами товарів однакові для всіх споживачів, тобто подальше продовження мінових операцій призведе до зниження ефективності розподілу. Умови ефективності обміну у формалізованому вигляді можна представити таким чином. Два споживачі С і П шляхом взаємообмі-ну міняють кількості придбаних товарів А і В доти, поки співвідно-шення цін на них не дорівнюватиме їхнім граничним нормам замі-щення товару А товаром В: . (17.1) Якщо розглядати споживання товару В як еквівалент грошових витрат (З) на придбання всіх інших товарів, крім товару А, то можна сформулювати такі умови ефективності: . (17.2) При цьому можна визначити суму грошей (З), яку споживачі С і П можуть залучити для додаткової кількості товару А. Значення або характеризує певну суму грошей, призначену для придбання інших товарів, яку потрібно спрямувати для додаткової одиниці товару А. Аналогічні підходи застосовуються і при аналізі ефективності розподілу ресурсів у виробництві, але тут вивчаються, відповідно, граничні норми технічного заміщення. Для дослідження ефективності як обміну, так і виробництва може бути застосована діаграма Еджворта, названа так на честь англійсь-кого економіста Френсіса Еджворта. При побудові діаграми відбува-ється накладення двох карт ізоквант (кривих байдужості), початки координат яких розташовані один проти одного, в результаті чого створюється замкнутий простір, що має назву коробки Еджворта. На рис. 17.2 за допомогою діаграми Еджворта розглядаються варіанти розподілу ресурсів (капітал і праця) для виробництва двох товарів А та В.
Рис. 17.2. Діаграма Еджворта Лише ті комбінації факторів виробництва, які відповідають умовам дотику двох ізоквант у коробці Еджворта, означають варіанти ефективного розподілу ресурсів. Це досягається в разі рівності кутів нахилу ізоквант, тому формальною ознакою ефективного розподілу виробничих факторів є рівність граничних норм технічного заміщення: . (17.3) Таких варіантів може бути безліч. Якщо об’єднати певну кіль-кість точок, кожна з яких відповідає технічно ефективним варіантам використання ресурсів, то отримаємо криву виробничих контрактів. Ефективність виробництва досягається тоді, коли вже неможливо перерозподілити ресурси для того, щоб збільшити випуск одного товару без зменшення виробництва іншого (Парето-оптимальний розподіл ресурсів). Побудова та аналіз діаграми Еджворта дає змогу визначити параметри кривої виробничих можливостей. Лінія виробничих можливостей показує максимально можливий обсяг виробництва певного товару за даного виробництва інших благ, фіксованого ресурсного забезпечення та рівня технології (рис. 17.3). Кожна точка дотику ізоквант двох товарів у коробці Еджворта відповідає точці на кривій виробничих можливостей. При русі вздовж цієї кривої змінюються пропорції загального виробництва, і ці зміни дає змогу аналізувати гранична норма трансформації товару А в товар В. Вона показує від якої кількості товару А слід відмовитися для збільшення випуску товару В на одну одиницю: . (17.4) Виробництво тоді буде ефективним, якщо воно буде максимізу-вати корисність для споживачів і водночас не виходитиме за межі наявних ресурсів, тобто знаходитиметься на кривій виробничих можливостей. Отже, межа виробничих можливостей та крива байдужос-ті, що відображає максимальний рівень задоволення потреб, будуть мати тільки одну загальну точку — точку дотику (рис. 17.4).
Рис. 17.3. Лінія виробничих можливостей Рис. 17.4. Умови ефективного виробництва Отже, для ефективного функціонування економіки в цілому роз-міщення ресурсів між виробництвом різних товарів має бути таким, щоб структура цього виробництва за ефективного використання ре-сурсів збігалася із структурою споживання. Тобто споживачі мають бути готові заміщати блага саме у такій пропорції, в якій виробниц-тво може трансформувати один товар в інший. Виконання цієї умо-ви можливе тільки тоді, коли всі ринки є досконало конкурентними і на кожному з них встановлюються ефективні ціни: (17.5) Звідси . (17.6) Останнє рівняння дає змогу визначити умову ефективного роз-міщення ресурсів в економіці: . (17.7) При виконанні цієї умови конкурентна економіка досягає станів, що є оптимальними за Парето. Але існують передумови та ситуації, коли саморегульований ринок неспроможний забезпечити досяг-нення ефективного функціонування економіки. Такі передумови і ситуації розглядаються як загальна група під назвою «Причини не-спроможності ринку». Деякі з них (наявність ринкової влади, непро-зорість ринків і неповна чи асиметрична інформація) вивчалися в попередніх розділах. Крім них обмежують ефективність ринкового регулювання ще й наведені нижче причини. Наявність зовнішніх факторів, які виникають тоді, коли певна діяльність (у виробництві чи у споживанні) має побічний вплив на інші види діяльності, але цей вплив не відображається безпосеред-ньо у ринкових цінах. Існування громадських благ. У цій ситуації неспроможність ринку проявляється тоді, коли ринки не в змозі (не здатні або не за-цікавлені) запропонувати товари, корисні для багатьох споживачів. Позаринкова діяльність суб’єктів ринку та неринкові механі-зми регулювання. Відносини між суб’єктами господарювання мо-жуть регулюватися не тільки ринковим механізмом (втручання дер-жави, існуюча політична система, законодавча база тощо). Наявність низки причин обмеженої спроможності ринкового регулювання обумовлює неможливість досягнення максимуму ефективності в економічній системі. За цих умов загальна рівновага досягається на новому рівні — на рівні квазіоптимуму. Теорія квазіоптимуму стверджує, що у випадку, коли в одній галузі (чи в групі галузей) викривлення не можуть бути усунені, краще відмовитися від досягнення максимуму ефективності в іншій галузі (чи в групі галузей), щоб збалансувати економіку в цілому. Теорія загальної рівноваги має широке застосування, але найбі-льшу роль вона відіграє при визначенні наукових основ політики в галузі економіки добробуту. Очевидно, що в загально зрівноваженій економіці відбувається й ефективний розподіл. Однак чи є ефектив-ний розподіл справедливим? І які переваги має один ефективний розподіл відносно іншого? Будь-яке міркування з цього приводу припускало б суб’єктивні порівняння корисностей, і навіть розсуд-ливі люди не змогли б домовитися щодо таких порівнянь. У зв’язку з цим, розробка критеріїв оцінки добробуту є надзвичайно актуа-льною задачею. Поряд із універсальним підходом В. Парето існують й інші про-позиції щодо оціночних критеріїв динаміки добробуту. За Н. Калдором та Дж. Хіксом, добробут підвищується, якщо ті, хто виграє, оці-нюють свої доходи вище збитків потерпілих. За Д. Роулсом, найбільш справедливий розподіл максимізує корисність для найменш забезпе-чених членів суспільства. Досить добре відомий принцип зрівнялівки теж може використовуватись як критерій оцінки добробуту.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАГАЛЬНА РІВНОВАГА КОНКУРЕНТНИХ РИНКІВ» з дисципліни «Мікроекономіка»
