ВАРІАЦІЇ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА ТА ОПТИМУМ ТОВАРОВИРОБНИКА
У мікроекономіці процес виробництва розглядається суто фу-нкціонально, тобто як процес перетворення вхідного потоку фак-торів (ресурсів, витрат) на вихідний потік — готову продукцію з використанням певної технології виробництва, та описується за допомогою виробничої функції. Це зумовлює необхідність по-глибленого аналізу виробничих функцій.
Рис. 7.1. Сукупний, середній та граничний продукти змінного фактора виробництва та їх взаємозв’язки Розглянемо випадок, коли обсяги використання всіх факторів виробництва, окрім одного, є фіксованими, тобто однофакторну виробничу функцію (ВФ), або ВФ короткострокового періоду, або частинну варіацію факторів виробництва. Основними показниками тут є динаміка сукупного (ТР), середнього (АР) та граничного (МР) продукту змінного фактора виробництва. Взаємозв’язок показників ТР, АР і МР та обсягу використання змінного фактора Х ілюструє рис. 7.1. Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням змін-ного фактора Х і досягає у точці А найбільшого значення, потім збільшення припиняється. Середній продукт збільшується, досягає найбільшого значення у точці В, потім спадає. Граничний продукт збільшується, досягаючи найбільшого значення у точці С, потім спа-дає. Характер зміни показників означає, що, починаючи з певного моменту (на рисунку — точка С), кожна додаткова одиниця змінно-го фактора стає все менш результативною. Більш того, додаткові витрати фактора можуть негативно вплинути на випуск продукції (на рис. 7.1, б МР < 0 при Х > 8). Цей факт означає не лише зниження граничного продукту (граничної продуктивності) фактора, а й по-рушення оптимальної комбінації залучених факторів (використову-ваної технології виробництва). Закономірність, що спостерігається в аналогічних ситуаціях, відома в теоретичній економіці як закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. Згідно з цим законом залучення до процесу виробництва все більшої додаткової кількості певного фактора за незмінних обсягів інших факторів призводить зрештою до того, що віддача (продуктивність) кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде менша за віддачу попередньої одиниці цього ресурсу, тобто гра-нична продуктивність спадає. Залежно від співвідношень МР, АР і ТР можна визначити чотири стадії виробництва (табл. 7.1). Таблиця 7.1 ХАРАКТЕРИСТИКА ГРАФІКА ВИРОБНИЧОЇ ФУНКЦІЇ У КОРОТКОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДІ Фаза Сукупний продукт, ТР Середній продукт, AР Граничний продукт, МР Кінцева точка фази І Збільшується Збільшується Збільшуєтьсядо max MР = max II Збільшується Збільшується до max ЗнижуєтьсяМР і АР АР = maxМР = АР III Збільшуєтьсядо max Знижується Знижуєтьсядо 0 ТР = maxМР = 0 IV Знижується Знижується Знижується — Закономірним є те, що криві АР і МР на рис. 7.1, б перетинають-ся в точці В, де середня продуктивність змінного фактора є макси-мальною, тобто в цьому випадку досягається найефективніше вико-ристання ресурсу. Розглянуті взаємозалежності показників використовуються при обгрунтуванні управлінських рішень щодо розширення або згортання виробництва у короткостроковому пері-оді: — на І фазі необхідно збільшувати масштаби виробництва, залу-чаючи більшу кількість змінного фактора виробництва; — на ІІ фазі є рація продовжувати залучати ресурси, нарощувати виробництво продукції за максимальних значень середньої та гра-ничної продуктивності змінного фактора виробництва. Проте обсяг продукції ще не є максимальним; — на ІІІ фазі обсяг продукції буде найбільшим при дуже низькій середній та граничній продуктивності ресурсу; — на IV фазі слід припинити залучати ресурси. Граничний про-дукт має від’ємне значення. Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація фак-торів виробництва, моделює виробничий процес, в якому змінними є обсяг використання двох факторів виробництва. У табличній формі вона подається у вигляді так званої виробни-чої сітки (табл. 7.2). Таблиця 7.2 ВИРОБНИЧА СІТКА (обсяги виробництва продукції за різних комбінацій виробничих факторів) Капітал, од. Праця, од. 1 2 3 4 5 1 20 40 55 65 75 2 40 60 75 85 90 3 55 75 90 100 105 4 65 85 100 110 115 5 75 90 105 115 120 Кожна клітина таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів. Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати в табл. 7.2 усі комбінації ресурсів, що забезпечують той самий обсяг випуску, і на-нести відповідні точки на координатну площину К, L. Якщо з’єднати ці точки, отримаємо лінію незмінного випуску — ізокванту (рис. 7.2). Ізокванта — це лінія, кожна точка якої відображає такі комбіна-ції ресурсів (праці та капіталу), які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовува-них ресурсів, тим більший обсяг виробництва і тим далі від початку координат міститься відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випус-ку продукції, називається картою ізоквант (рис. 7.3).
Рис. 7.2. Ізокванта Рис. 7.3. Карта ізоквант Отже, різні комбінації факторів виробництва (у межах ізокванти) забезпечують виробництво певної кількості продукції, а це означає, що ці фактори деякою мірою є взаємозамінними. Взаємозамінність виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною. Для озна-чення рівня взаємозамінності факторів виробництва використову-ють граничну норму технологічної заміни (MRTS). Ця величина показує, на скільки одиниць має зменшитися виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умови, що обсяг виробництва залишається незмінним. Так, наприклад, гранична норма технологічної заміни праці капіталом визначається за формулою , (7.1) а капіталу працею . (7.2) Можливості взаємозаміщення факторів виробництва знаходяться в діапазоні від випадку, коли фактори ідеально взаємозамінні (рис. 7.4, а), до виробничої функції із жорстко фіксованою пропор-цією їх використання (рис. 7.4, б).
Рис. 7.4. Ізокванти для виробничих функцій: а — з ідеальною взаємозамінністю; б — з фіксованою пропозицією факторів виробництва Розширюючи виробництво для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу й більшу кількість не-обхідних ресурсів, підприємство змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва. Якщо об-сяг виробництва збільшується відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів, то маємо зростаючий ефект від зміни масштабу виробництва. Якщо приріст обсягу виробництва відповідає приросту витрат факторів виробництва, то ефект масштабу виробництва є сталим. Якщо зростання випуску продукції відбувається нижчими темпами, ніж збільшення витрат факторів виробництва, то спостерігається ефект спадної віддачі від зміни масштабу виробництва (рис. 7.5).
Рис. 7.5. Постійний (а), зростаючий (б) та спадний (в) ефекти від збільшення масштабу виробництва Виробництво продукції пов’язано з певними витратами, зміни його обсягів обумовлюють коливання величини цих витрат. Тому виробник, зважаючи на динаміку граничної продуктивності, вар-тість та взаємозамінність ресурсів, намагається досягти стану рівно-ваги, тобто такої комбінації використовуваних ресурсів для вироб-ництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною. Мінімальний рівень витрат забезпечується за умови, що гранична продуктивність у розрахунку на одиницю вартості ресурсу буде од-наковою для всіх ресурсів, використовуваних виробником: , (7.3) де МРL, МРК, МРn — граничний продукт відповідно праці, капіта-лу та n-го ресурсу; РL, РК, Рn — ціна одиниці праці, капіталу та n-го ресурсу. Графічно точку рівноваги виробника можна знайти за допомогою ізокости — лінії, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад, праці та капіталу). Якщо ТС — сума грошей, яку витрачає виробник на придбання факторів праці і капіталу за цінами РL і РК, то рівняння ізокости має вигляд ТC = LPL + KPK . (7.4) Через те, що ціни факторів виробництва розглядаються як не-змінні, незалежно від обсягів використання факторів, ця функція є лінійною (рис. 7.6). Нахил ізокости дорівнює (– РL/РК) і визначає ринкову норму заміщення одиниці капіталу додатковою одиницею праці. Точка дотику лінії однакових витрат (ізокости) і кривої однако-вого обсягу виробництва (ізокванти) відображає рівновагу виробни-ка (рис. 7.6). У точці дотику кут нахилу ізокости (ринкова норма взаємозамі-щення) та ізокванти (норма взаємозаміщення факторів за технологі-єю) той самий, тобто виконується рівність: (7.5) або . (7.6) Ця умова мінімізації витрат відома під назвою еквімаржиналь-ний принцип, або принцип рівності зважених (на грошову одиницю) граничних продуктів: для мінімізації вартості за заданого рівня ви-робництва підприємству треба використовувати таку комбінацію ресурсів, за якої співвідношення граничних продуктивностей ресур-сів та їхніх цін рівні між собою. Для кожної іншої величини обсягу випуску можна знайти опти-мальну комбінацію ресурсів, тобто комбінацію, що мінімізує витра-ти. Поєднання таких точок на ізоквантно-ізокостній діаграмі утво-рює лінію (рис. 7.7), яка називається шлях (крива) росту (лінія експансії, або траєкторія розвитку, розширення виробничої діяль-ності) підприємства у довгостроковому періоді.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВАРІАЦІЇ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА ТА ОПТИМУМ ТОВАРОВИРОБНИКА» з дисципліни «Мікроекономіка»
