На ринку праці домогосподарства в якості найманих робітників пропонують свою робочу силу (N), а підприємці, як роботодавці, за-довольняють свій попит у робочій силі. Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили формується зарплата (W) і певний рівень безробіття. Існує кілька теорій, які по-різному пояснюють механізм функці-онування ринку праці. Згідно з класичною теорією зарплата є основним регулятором ринку праці, а попит і пропозиція на цьому ринку є високоеластичними щодо зарплати. Це означає, що в умовах зрос-тання зарплати попит скорочується, а пропозиція збільшується. І на-впаки. Отже, рівновага на ринку праці забезпечується автоматично за допомогою абсолютно гнучкої зарплати. Це можна виразити за допомогою рис. 11.1.
Рис. 11.1. Класична модель ринку праці На рис. 11.1 початкова рівновага між попитом і пропозицією на робочу силу в точці Т1 забезпечується рівноважною зарплатою на рівні W1. Якщо через зовнішні причини зарплата збільшиться до W2, то попит на робочу силу впаде до N2, а її пропозиція збільшиться до N3. Внаслідок цього виникає безробіття: SL > DL. Згідно з класичною теорією причиною його виникнення є надмірна зарплата. Проте ринок здатний усунути нерівновагу через вплив попиту і пропозиції на зарплату. Недостатній попит і надлишкова пропозиція швидко примусять зарплату зменшитися до рівноважного рівня (W1), що відновить рівновагу на ринку праці. Отже, згідно з класичною теорією надмірна зарплата викликає безробіття, а безробіття, зменшуючи заробітну плату, відновлює рівновагу і в такий спосіб само себе усуває. Якщо певна частка ро- бітників не бажає найматися на роботу за зниженої зарплати, то, за цією теорією, таке безробіття є добровільним. Але, як показує практика, зниженню зарплати протистоять най-мані робітники та профспілки. Роботодавці теж не завжди зацікав-лені в її зниженні, оскільки це викликає соціальні конфлікти і справляє негативний вплив на продуктивність праці. Це враховує кейнсіанська теорія, згідно з якою в короткостроковому періоді зар-плата майже не змінюється під впливом попиту і пропозиції на рин-ку праці, особливо в бік зниження. Іншими словами, ринок неспро-можний швидко усувати безробіття і забезпечувати повну зайнятість. Вирішити цю проблему можливо за умови державного втручання в економіку. Відповідно до кейнсіанської теорії держава, застосовуючи політику стимулювання сукупного попиту, може ви-кликати збільшення попиту на ринку праці, що дозволяє зменшува-ти безробіття і підвищувати номінальну зарплату. Досить часто причиною безробіття є не загальний спад виробни-цтва, а негнучкість ринку праці. На тлі цього явища виникла теорія гнучкого ринку праці, згідно з якою високе безробіття виникає через невідповідність між попитом і пропозицією на ринку праці за про-фесією та кваліфікацією робочої сили; між територіальним розмі-щенням вільних робочих місць та зайнятою робочою силою. Для усунення цієї невідповідності пропонується посилити гнучкість ри-нку праці за допомогою підвищення мобільності служб зайнятості, системи перепідготовки і підвищення кваліфікації та фінансової під-тримки міжрегіонального переміщення робітників. Головною умовою ефективного функціонування ринку праці є органічне поєднання ринкового механізму з державним регулюван-ням зайнятості. Ринковий механізм забезпечує вільний вибір місця працевлаштування і залежність зарплати від попиту і пропозиції. Державне регулювання має створювати всім громадянам сприятливі умови для реалізації їхнього конституційного права на працю, за-безпечувати рівні можливості у здобутті професії, гарантувати міні-мальний рівень зарплати та забезпечувати соціальний захист у разі тимчасової втрати роботи та працездатності. Серед перелічених функцій держави найскладнішою є створення умов для реалізації кожним громадянином його права на працю, тобто забезпечення повної зайнятості. Теоретичною основою дер-жавного регулювання зайнятості слугує кейнсіанська теорія, згідно з якою усунення вимушеного безробіття має досягатися за допомогою політики стимулювання сукупного попиту. Але така політика має і негативні побічні наслідки. З одного боку, вона сприяє зменшенню безробіття, а з іншого — породжує інфляцію. Отже, за зменшення безробіття суспільство повинно розплачуватися інфляцією. Це озна-чає, що між безробіттям та інфляцією існує обернена залежність. За-значений зв’язок між безробіттям (U) та інфляцією (i) отримав своє узагальнення за допомогою кривої Філіпса (рис. 11.2).
Рис. 11.2. Крива Філіпса у короткостроковому періоді
Крива Філіпса свідчить, що за зменшення безробіття від U1 до U3 інфляція зростає від i1 до i3. Спираючись на криву Філіпса, можна зробити три висновки: 1) велике безробіття не може існувати одночасно з високою ін-фляцією: можливі лише велике безробіття і низька інфляція або навпаки; 2) стимулювальна політика може забезпечити зменшення безро-біття лише ціною підвищення інфляції; 3) вибір співвідношення між безробіттям та інфляцією залежить від пріоритетів уряду, тобто від того, вирішенню якої проблеми (зменшенню безробіття чи зниженню інфляції) він віддає перевагу. Проте наведений варіант кривої Філіпса адекватно описує залеж-ність між безробіттям та інфляцією лише в короткостроковому періоді. В довгостроковому періоді між безробіттям та інфляцією спо-стерігається інший зв’язок. Про це свідчить «крива» Філіпса у довгостроковому періоді (рис. 11.3).
Рис. 11.3. «Крива» Філіпса у довгостроковому періоді
На рис. 11.3 короткострокова «крива» Філіпса 1 характеризує такий стан в економіці, коли інфляція дорівнює i1, а безробіття — природній нормі, тобто Un. Тепер припустимо, що уряд хоче змен-шити безробіття. З цією метою стимулюється збільшення сукупно-го попиту. В короткостроковому періоді це, з одного боку, змен-шить безробіття, a з іншого, внаслідок збільшення сукупного попиту зросте інфляція попиту до i2, що перемістить економіку в точку T2. Реагуючи на зростання інфляції, робітники з часом примусять підприємців адекватно підвищити зарплату. Це, з одного боку, зменшить прибутковість виробництва, скоротить його обсяги і збільшить безробіття до Un, що перемістить економіку в точку Т3. З іншого бо-ку, виникне інфляція витрат, яка зросте до i3. Внаслідок цього «кри-ва» Філіпса переміститься в положення 2. Якщо зарплата знову зро-сте у відповідь на новий виток інфляції, то цей процес повториться на умовах зростання інфляції до i5 і повернення безробіття до при-родної норми. З’єднавши точки Т1 і Т5, отримаємо вертикальну лі-нію, яка є «кривою» Філіпса у довгостроковому періоді. Наведений сценарій відповідає теорії адаптивних очікувань, згі-дно з якою зарплата постійно наздоганяє ціни, завдяки чому забез-печується лише короткострокове скорочення безробіття. Але згідно з теорією раціональних очікувань спіраль «ціни — зарплата» не ви-никає, оскільки робітники здатні враховувати майбутню інфляцію наперед у своїх вимогах до зарплати. Тому прибутковість не зросте, що не викличе навіть короткострокового збільшення виробництва і скорочення безробіття, а крива Філіпса матиме лише вигляд верти-кальної лінії. Висновок: у довгостроковому періоді між безробіттям та ін-фляцією не існує альтернативи. Стимулювальна політика у підсумку не зменшує безробіття, а лише породжує інфляцію. В довгостроко-вому періоді проблему зайнятості можна вирішити лише за допомо-гою неінфляційних методів, здатних забезпечити зростання вироб-ництва за рахунок нагромадження капіталу і збільшення потенційного ВВП. Крім політики експансії додатковим елементом політики зайня-тості є застосування державою спеціальних методів впливу на ри-нок праці. З цією метою розробляються державні програми сприян-ня зайнятості (наприклад, програма суспільних робіт) та гнучкі форми зайнятості (наприклад, запровадження неповного робочого дня, надомної праці тощо). Кінцевою метою функціонування економіки є створення умов для зростання життєвого рівня населення. Але в умовах ринку досягнення цієї мети супроводжується виникненням надмірної нерів-ності в доходах домогосподарств. Для визначення ступеня нерівнос-ті в доходах використовується крива Лоренця (рис. 11.4).
Рис. 11.4. Крива Лоренця На рис. 11.4 бісектриса 0Д відображає абсолютну рівність у до-ходах, наприклад, 5 % сімей отримує 5 % доходу, 25 % сімей — 25 % доходу і т. ін. В дійсності певному відсотку сімей відповідає інший відсоток доходу. Цю ситуацію відображає крива Лоренця, тобто опукла крива 0Д, яка відхиляється від бісектриси і свідчить про існування певної нерівності в доходах. На коливання рівня доходів впливає багато чинників: індивідуа-льні здібності до праці, відмінності в освіті та рівні професійної під-готовки, спадщина від попередніх поколінь тощо. Диференціація доходів, з одного боку, — важливий чинник стимулювання людей до праці; з іншого — породжує проблему бідності, яка унеможлив-лює нормальний розвиток людини. Це вимагає від держави здійс-нення політики соціального захисту населення. Соціальний захист населення включає заходи, які захищають громадянина певної країни від економічної та соціальної деградації внаслідок безробіття та у випадках втрати доходів, викликаних хво-робою, народженням дитини, виробничою травмою, інвалідністю, похилим віком тощо. Сучасна система соціального захисту включає такі основні елемен-ти: сукупність державних соціальних гарантій, державна соціальна до-помога та державне соціальне страхування. Система гарантій передба-чає надання всім громадянам благ високої соціальної значущості на безкоштовній основі (освіта, лікування тощо) та певних пільг окремим категоріям населення. Соціальна допомога здійснюється щодо малоза-безпечених верств населення, доходи яких нижчі за прожитковий міні-мум. Соціальне страхування має за мету компенсувати втрати доходу, викликані виходом на пенсію, тимчасовим безробіттям тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ринок праці та соціальна політика» з дисципліни «Макроекономіка»
