Основними параметрами грошового ринку є грошова пропозиція і грошовий попит. Вони являють собою реальну грошову масу і об-числюються на основі ділення номінальної грошової маси (М) на ці-ни за формулами: пропозиція — М s (М/Р), попит — M d (М/Р). Крім того, важливим параметром грошового ринку є ціна грошей, тобто відсоткова ставка (n). Грошова пропозиція складається з різних форм грошових акти-вів. Залежно від рівня ліквідності всі вони об’єднуються зростаючим підсумком в окремі грошові агрегати: МО = готівкові гроші (гроші поза банками); М1 = МО + кошти на поточних та розрахункових рахунках; М2 = М1 + строкові депозити; М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків. Грошова пропозиція не залежить від відсоткової ставки, а може змінюватися Національним банком згідно з цілями монетарної полі-тики. Тому в графічній моделі грошової пропозиції її крива набирає вигляду вертикальної лінії [15, с. 197]. Більш складною категорією є грошовий попит, який складається з двох елементів: попит на гроші для угод (трансакційний попит) — М d1 і попит на гроші як активи (спекулятивний попит) — М d2. Попит на гроші для угод випливає з їхньої функції виступати як платіжний засіб. Тому його величина прямо залежить від реального доходу і обернено — від швидкості обертання грошей (V). Звідси випливає формула попиту: , або . Отже, попит на гроші для угод теж не залежить від відсоткової ставки. Тому в графічній моделі крива цього попиту прибирає ви-гляд вертикальної лінії [15, с. 197]. Попит на гроші як активи випливає з їх функції виступати засо-бом збереження вартості. Щоб зрозуміти, від чого залежить цей по-пит, слід розглянути, як приклад, два альтернативних варіанти збе-рігання вартості: 1) у формі грошей, 2) у формі облігацій, які належать до негрошових активів. Порівнюючи ці два види активів, треба враховувати їх переваги й недоліки. Перевагою грошей як засобу зберігання вартості є висока ліквідність, але вони не приносять дохід їх власникам. Переваги об-лігацій полягають у тому, що вони приносять дохід у формі відсот-ка, але мають низьку ліквідність. Для вирішення альтернативи, в якій формі зберігати вартість, власники портфеля фінансових активів враховують відсоткову став-ку. Вона визначає, з одного боку, рівень доходу від облігації, а з ін-шого — втрати доходу від зберігання вартості у формі грошей на відміну від їх зберігання у формі облігацій. Величина цих втрат є альтернативною вартістю зберігання грошей. Чим вища відсоткова ставка, тим більші втрати від зберігання вартості в формі грошей, тим менший попит на гроші і більший — на облігації. Це свідчить про те, що попит на гроші як активи пе-ребуває в оберненій залежності від відсоткової ставки. Тому на графіку крива цього попиту прибирає вигляд від’ємно похилої лі-нії [15, с. 200]. Отже, сукупний попит — це реальна грошова маса, яка необхідна економічним суб’єктам для оплати угод та в якості активів. Виходя-чи з попереднього аналізу, функцію грошового попиту можна запи-сати таким чином:
де k та h — коефіцієнти еластичності грошового попиту відповідно за доходом та відсотковою ставкою. Спираючись на визначення грошової пропозиції і грошового по-питу, можна побудувати графічну модель грошового ринку (рис. 9.1).
Рис. 9.1. Модель грошового ринку
На рис. 9.1 похила лінія М d — це крива сукупного грошового попиту. Її особливість полягає у тому, що вона зміщена вправо від вертикальної осі на певну відстань (див. стрілку). Таке зміщення ві-дображає величину попиту на гроші для угод, який не залежить від відсоткової ставки. Завдяки цьому крива M d отримує здатність відо-бражати весь грошовий попит. Вертикальна лінія — це почат-кова крива грошової пропозиції. Перетин кривих M d і у точці Т1 засвідчує початкову рівновагу на грошовому ринку за рівноважної відсоткової ставки на рівні n1. Якщо припустити, що Нацбанк збільшив грошову пропозицію, то її крива зміститься в положення . За даної відсоткової ставки рівновага порушується. Але ринок тяжіє до рівноваги. Механізм відновлення рівноваги виглядає так: 1) перевищення пропозиції над попитом викликає появу надлиш-кових грошей, які спрямовуються на придбання облігацій; 2) надлишкові гроші збільшують попит на облігації, що підвищує їх ціну; 3) зростання цін на облігації викликає зниження відсоткової ста-вки, що випливає із її формули:
де відсотковий дохід є фіксованою величиною. Тому в разі зростан-ня цін на облігації відсоткова ставка падає. На рис 9.1 вона змен-шиться до n2, що збільшить грошовий попит до рівня грошової про-позиції і врівноважить грошовий ринок. Нацбанк регулює грошову пропозицію через комерційні банки. Щоб зрозуміти роль комерційних банків у формуванні грошової пропозиції, слід враховувати, що вони виконують дві основні функ-ції: 1) залучення грошей на депозит, 2) надання кредитів. Зв’язок між цими функціями спирається на розподіл залучених коштів на дві частини. Перша — відрахування в банківські резерви ®, які складаються з двох компонентів: 1) обов’язкових резервів, норма яких регламентується Нацбанком, 2) додаткових резервів, що їх комерційні банки створюють самостійно. Загальна норма банківських резервів визна-чається відносно депозитних грошей (D) за формулою rr = R / D. Друга — кредитні гроші (МС), які обчислюються як різниця між депозитними грошима і банківськими резервами за формулою Головна особливість комерційних банків полягає в тому, що, за-лучаючи початково на депозит певні суми грошей, вони володіють здатністю створювати нові депозити. Це означає, що між початко-вим приростом депозитних грошей і створеними депозитами існує не проста, а помножена, тобто мультиплікативна, залежність. Механізм примноження депозитних грошей можна розглянути за допомогою схеми, в якій
Банк № 1 100 20 80 Банк № 2 80 16 64 ________ — — — Інші банки 320 64 256 Усього 500 100 400
У наведеній схемі банк № 1 залучив на свій депозит 100 грн. нових грошей. Із цієї суми він 20 грн. відрахує в банківські резер-ви. Решта — 80 грн. — буде використана для надання кредитів. Згідно з дорученням клієнтів банку № 1 ця сума буде переказана в банк № 2 на розрахунковий рахунок продавців товарів, що їх закуповують клієнти. Банк № 2, у свою чергу, розподіляє приріст своїх депозитів за аналогічною схемою. Оскільки у кожного на-ступного банку приріст депозитних грошей зменшується порів-няно з попереднім, то цей процес має певну межу. У нашому при-кладі початкове збільшення депозитних грошей на 100 грн. у підсумку дозволило банківській системі створити депозитних грошей на суму 500 грн. На цю величину збільшується грошова пропозиція. Здатність банківської системи примножувати початкову величи-ну депозитних грошей визначається депозитним мультиплікатором, який перебуває в оберненій залежності від резервної норми і обчис-люється за формулою . Згідно з наведеною схемою, депо-зитний мультиплікатор дорівнює 5, тобто (1/0,2). Якщо резервна но-рма встановлена, то можна обчислити приріст грошової пропозиції за формулою До цього часу ми розглядали спрощену модель грошової пропозиції, яка складається лише із депозитних грошей, тобто , а . Насправді грошова пропозиція включає як депозитні, так і готівкові гроші (МВ), тобто За цих умов певна частка грошей, що їх залучають комерційні банки, вилучається в формі готівки. З урахуванням цього зміна грошової пропозиції ви-значається за формулою де Н — грошова база (гроші високої ефективності), яка дорівнює сумі готівкових грошей та банківських резервів — грошовий мультиплікатор. Останній визначається за формулою , де — коефіцієнт готівки, який відображає відношення готівкових грошей до депозитних грошей: Грошово-кредитне регулювання економіки здійснює Нацбанк за допомогою монетарної політики. Теоретичною базою монетарної політики слугує монетаристська теорія, в основі якої лежить кількісне рівняння: Згідно з монетаристською теорією, швидкість обертання грошей (V) є стабільною, а можливі її зміни можна легко передбачити. За цих умов держава, регулюючи грошову масу (М), може цілеспрямо-вано впливати на номінальний ВВП, тобто на добуток Спира-ючись на це положення, М. Фрідмен, який є засновником монетари-стської теорії, запропонував встановити «монетарне правило», за яким грошова маса має щорічно збільшуватися такими самими тем-пами, що й темп приросту реального ВВП. Монетаристська теорія істотно відрізняється від кейнсіанської стосовно передатного механізму, на основі якого монетарна політика впливає на економіку. У кейнсіанців цей механізм передбачає вплив грошової маси на відсоткову ставку та інвестиції, які у підсумку змінюють реальний ВВП. У монетаристів передатний механізм простіший. Схематично він виглядає так:
Як видно зі схеми, грошова маса впливає не лише на інвестиції, а й на всі компоненти сукупного попиту. При цьому, згідно з монета-ристською теорією, вплив сукупного попиту на реальний ВВП за-безпечується лише в короткостроковому періоді, а в довгостроково-му — він викликає лише зростання цін. Прихильники монетаризму вважають, що гроші є головним засо-бом регулювання економіки, а фіскальна політика є неефективною. Це пояснюється тим, що стимулювальна фіскальна політика, яка по-роджує бюджетний дефіцит і використовує для його фінансування державні позички, підвищує відсоткову ставку і викликає ефект ви-тіснення інвестицій, внаслідок чого її вплив на економіку вважаєть-ся несуттєвим. Монетарна політика — це сукупність певних цілей та інструментів їх досягнення. Цілі монетарної політики поділяються на кін-цеві (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін) та проміжні (грошова пропозиція, відсоткова ставка, валютний курс). За допомогою проміжних цілей Нацбанк впливає на кінцеві цілі. Основною проміжною ціллю є грошова пропозиція. На її динамі-ку Нацбанк впливає трьома головними методами. Перший — операції з державними цінними паперами. В процесі цих операцій Нацбанк купує державні облігації у юридичних та фі-зичних осіб або продає їх. При купівлі цих облігацій продавці їх отримують гроші, на величину яких збільшується грошова база. Протилежний результат досягається при продажу облігацій. Другий — зміна норми обов’язкових резервів. За підвищення цієї норми зменшується грошовий мультиплікатор, що адекватно змен-шує вплив грошової бази на грошову пропозицію. І навпаки. Третій — зміна облікової ставки, згідно з якою Нацбанк надає кредити комерційним банкам. Змінюючи облікову ставку, Нацбанк регулює попит комерційних банків на свої кредити, що адекватно впливає на величину грошей, залучених банками на депозит, і в ос-таточному підсумку — на грошову пропозицію. Залежно від умов функціонування економіки Нацбанк може за-стосовувати різну політику. Так, в умовах неповної зайнятості, коли виникає необхідність стимулювати ділову активність, застосовують політику дешевих грошей. З цією метою збільшується грошова про-позиція і завдяки цьому знижується відсоткова ставка. В умовах ін-фляційного зростання, коли постає необхідність стримувати ділову активність, Нацбанк застосовує політику дорогих грошей, зменшу-ючи грошову пропозицію і підвищуючи відсоткову ставку. Пріоритетною функцією монетарної політики є антиінфляційна. Згідно з кількісним рівнянням ціна є функцією трьох чинників: Головним серед них є грошова маса (М), яку контролює Нацбанк. В умовах економічного зростання і невисо-кої інфляції Нацбанк, регулюючи грошову масу і прогнозуючи Y і V, отримує можливість забезпечувати досягнення цільового рівня інфляції. Набагато складнішою стає антиінфляційна діяльність Нацбанку в умовах стагфляції. Щоб стримати інфляцію, він повинен застосовувати політику дорогих грошей. Але така політика одночасно може спричиняти ще більше падіння виробництва. За цих умов перед мо-нетарною політикою постає альтернатива: стримання інфляції чи підвищення рівня зайнятості. За різних умов ця альтернатива вирішується по-різному. Досі розглядалися умови рівноваги окремо на товарному та грошо-вому ринках. В дійсності економічна рівновага — це рівновага на обох ринках одночасно. Аналітичним засобом поєднання двох ринків на умовах рівноваги є модель IS — LM. Двома її складовими є крива IS (інвестиції — заощадження) та крива LM (ліквідність — гроші). Крива IS відображає зв’язок між реальною відсотковою ставкою ® і доходом (Y) в умовах рівноваги на товарному ринку. Крива LM відображає зв’язок між Y і r в умовах рівноваги на грошовому рин-ку. Оскільки відсоткова ставка впливає на товарний ринок (через ін-вестиційний попит) і одночасно є елементом грошового ринку, то завдяки цьому вона пов’язує між собою обидва ринки. Модель IS — LM пристосована для умов, якщо ціни стабільні. Тому n = r. Ми будемо спиратися на реальну відсоткову ставку, оскільки в моделі IS — LM вона є чинником інвестицій. Криву IS можна побудувати на основі синтезу моделі «кейнсіанський хрест» графіка інвестиційного попиту (рис. 9.2).
б) крива IS в) крива інвестиційного попиту Рис. 9.2. Побудова кривої IS
Припустімо, що відсоткова ставка зросла від до . Згідно з інвестиційною функцією ( ), інвестиції скоротяться від до (графік інвестиційного попиту). Це викличе зменшення сукупних видатків з до і доходу від до («кейнсіанський хрест»). Крива IS підсумовує зазначені зміни. Вона прибирає вигляд від’ємно похилої лінії і свідчить про обернену залежність між від- сотковою ставкою і доходом. Виведемо алгебраїчну модель кривої IS, спираючись на такі рів-няння:
Об’єднаймо ці рівняння в одне, в якому замість підставимо
Перенесемо Y із правої частини рівняння в ліву:
Розв’язавши рівняння відносно Y, отримаємо:
Для спрощення рівняння суму автономних видатків позначимо як і врахуємо, що вираз є мультипліка-тором видатків Звідси випливає спрощений варіант моделі кривої IS:
Тепер перейдемо до кривої LM, яку можна побудувати на основі синтезу моделі «кейнсіанський хрест» та графіка грошового ринку (рис. 9.3). Припустімо, що дохід збільшився від до («кейнсіанський хрест»). Це збільшує попит на гроші для угод, що переміщує його криву вправо і підвищує відсоткову ставку від до . Крива LM підсумовує зазначені зміни. Вона набирає вигляд додатньо похилої лінії і свідчить, що між доходом і відсотковою ставкою існує пряма залежність. Виведемо алгебраїчну модель кривої LM на основі рівняння рів-новаги на грошовому ринку. Пригадаймо, що грошовий попит ви-значається за формулою Тоді рівновага на грошовому ринку виглядає так: Розв’язавши це рівняння відносно r, отримаємо алгебраїчну модель кривої LM:
Рис 9.3. Побудова кривої LM
Тепер можемо поєднати на одному графіку криві IS та LM (рис. 9.4).
Рис. 9.4. Рівновага в Рис. 9.5. Стимулювальна моделі IS — LM фіскальна політика
Рис. 9.6. Стимулювальна монетарна політика
На рис. 9.4 економічна рівновага в моделі IS — LM — це точка, в якій перетинаються обидві криві. Ця точка визначає відсоткову став-ку (r0) і дохід (Y0), які відповідають умовам рівноваги як на товарно-му, так і грошовому ринках. У точці рівноваги фактичні видатки до-рівнюють запланованим, а грошовий попит — грошовій пропозиції. Модель IS — LM використовують для пояснення впливу фіскальної і монетарної політики на дохід у короткостроковому періоді з припущенням, що ціни є стабільними. При цьому треба брати до уваги, що в даній моделі до екзогенних змінних належать державні закупівлі, чисті податки і грошова пропозиція, а до ендогенних — дохід і відсоткова ставка. Це визначає характер впливу фіскальної та монетарної політики на криві IS i LM. У разі застосування стимулювальної фіскальної політики відбувається збільшення доходу і зростання відсоткової ставки, що з ура-хуванням ефекту витіснення переміщує криву IS вгору (рис. 9.5). Із застосуванням стимулювальної монетарної політики відбувається зниження відсоткової ставки і збільшення доходу, що переміщує криву LM вниз (рис. 9.6). Модель IS — LM пояснює не лише автономний вплив фіскальної та монетарної політики на економіку. Оскільки об’єктами їх впливу є однакові ендогенні змінні (Y, r), то завдяки цьому модель IS — LM дає можливість узгоджувати між со-бою дію окремих складових макроекономічної політики.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Грошовий ринок та монетарна політика» з дисципліни «Макроекономіка»
