Слід розрізняти дискреційну та автоматичну фіскальну політику. В основі дискреційної політики лежить цілеспрямоване застосуван-ня державних закупівель і чистих податків. Зазначені фіскальні за-соби впливають на доход мультиплікативно. Але слід брати до ува-ги, що в умовах змішаної економіки закритого типу виникає складний мультиплікатор видатків, який крім заощаджень враховує ще один канал вилучень — податки в формі чистих податків (T). При цьому вилучення в формі податків відбуваються автоматично в разі зміни доходу як податкової бази і вимірюються через граничний коефіцієнт податків (t). При врахуванні заощаджень і автоматичних чистих податків вилучення збільшуються і становлять величину 1 – с · (1 – t). Звідси випливає формула складного мультиплікатора видатків: . Мультиплікатор податків завжди менше мультиплікатора видат-ків пропорційно граничній схильності до споживання. Це дає під-стави перейти до мультиплікатора податків (mt):
Використовуючи наведені мультиплікатори, можна обчислити автономний вплив на дохід державних закупівель або чистих подат-ків, які можуть змінюватися дискреційно, тобто за рахунок зміни по- даткових ставок або рівня трансфертів: ; . У наведених формулах слід звернути увагу на знаки. Вони свід-чать про те, що між G і Y існує пряма залежність, а між Т і Y — обернена. Оскільки me > mt, то це означає, що збільшення державних заку-півель на грошову одиницю викликає більший приріст доходу, ніж зменшення чистих податків на грошову одиницю. З іншого боку, для досягнення цільового приросту доходу державні закупівлі по-трібно збільшити на меншу величину, ніж та, на яку слід зменшити чисті податки. Для державного бюджету ця обставина породжує рі-зні наслідки. В першому варіанті досягнення цільового приросту доходу викличе менший бюджетний дефіцит через збільшення бю-джетних видатків, у другому — більший бюджетний дефіцит через зменшення бюджетних доходів. Крім окремого застосування фіскальних засобів держава може застосовувати їх одночасно. Тоді зміна доходу визначається за фор-мулою . Підсумковий результат у цьому варіанті залежить від співвідно-шення між зміною G і T з урахуванням того, що мультиплікатор ви-датків є вищим від мультиплікатора податків. Але якщо державні закупівлі й чисті податки змінюються на умовах збалансованого бюджету, тобто коли , то результатом такої політики буде певний приріст доходу. Фіскальна політика на умовах збалансованого бюджету породжує ще одну категорію — мультиплікатор збалансованого бюджету. Він показує, на скільки грошових одиниць змінюється дохід в разі зміни державного бюджету на грошову одиницю. Цей мультипліка-тор можна обчислити як співвідношення між зміною доходу і змі-ною бюджету або як різницю між мультиплікатором видатків і мультиплікатором податків: . При цьому До цього часу чисті податки розглядалися як засіб дискреційної фіскальної політики, в межах якої на основі державних рішень змі-нюються податкові ставки та трансферти. Одна частина податків і трансфертів не залежить від доходу (податки на нерухомість, транс-портні засоби, землю, а також трансферти в формі пенсій, стипен-дій). Чисті податки такого роду називають автономними, тобто не залежними від доходу. Але переважна частина податків та деякі трансферти змінюються автоматично в разі зміни доходу. До таких податків належать: при-бутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, по-даток на додану вартість, акцизний збір тощо. При цьому слід вра-ховувати, що чутливість податків до доходу залежить від їх форми. В умовах прогресивних податків податкові вилучення збільшуються швидше, ніж зростає дохід. На базі пропорційних податків податкові вилучення збільшуються пропорційно зростанню доходу. Певні трансферти теж перебувають в автоматичній залежності від доходу. Так, виплати по безробіттю скорочуються під час зростання вироб-ництва і збільшуються під час його скорочення. Чисті податки, які залежать від доходу, називають автоматични-ми. Це означає, що величина їх вилучень до бюджету змінюється в автоматичному режимі в разі зміни доходу, тобто без державного втручання. Але не слід вважати, що держава в цьому випадку вигля-дає як сторонній спостерігач. Роль держави полягає в тому, що вона впроваджує в економіку певну систему податків і трансфертів, якою визначається рівень залежності податкових вилучень від доходу. Автоматична залежність чистих податків від доходу — важливий чинник стабілізації економіки: зменшуючи податкові вилучення в період скорочення виробництва, вони збільшують їх у період його зростання. У першому випадку це гальмує скорочення виробництва, у другому — стримує його зростання. Завдяки цій властивості авто-матичні чисті податки сприяють стабілізації економіки без держав-ного втручання. Тому їх називають вмонтованими стабілізаторами. Виникає питання — як визначається ефект гальмування динаміки виробництва з боку автоматичних чистих податків? Величина цього гальмування залежить від впливу автоматичних чистих податків на мультиплікатор. Як ми знаємо з теми 5, мультиплікатор видатків, що враховує вилучення лише в формі заощаджень, визначається за формулою: . Але якщо вилучення доповнити автоматичними чисти-ми податками, то виникає складний мультиплікатор: . Оскільки 1 – с (1 – t) > 1 – c, то це означає, що мультиплікатор з урахуванням автоматичних податкових вилучень нижчий, ніж за їх відсутності. Зазначене адекватно зменшує мультиплікативну зміну доходу. Наприклад, с = 0,75; а t = 0. Звідси мультиплікатор видатків дорі-внює 4. Але насправді вилучення включають також автоматичні чи-сті податки. Припустімо, t = 0,2. Тоді мультиплікатор зменшиться до 2,5. За цих умов кожна одиниця початкового зменшення сукупних видатків викличе не 4, а лише 2,5 одиниці скорочення доходу, тобто ефект гальмування дорівнює 1,5 одиниці (4 – 2,5). Це означає, що в нашому прикладі автоматичні чисті податки га-льмують скорочення виробництва не повністю, а лише частково, тобто на 37,5% Узагальнюючи попередній аналіз, ефект гальмування динаміки виробництва викликаного автоматичними чистими податка-ми, можна визначити таким чином: . Звичайно, в умовах інфляції в наведеній формулі слід також вра-хувати індекс цін. Оскільки автоматичні чисті податки стримують скорочення або зростання виробництва лише частково, то за необхідності досягнен-ня повного відновлення попереднього рівня доходу автоматична фіскальна політика має доповнюватися дискреційною політикою. Так, у наведеному вище прикладі, щоб відновити попередній рівень доходу, його додатково потрібно збільшити ще на 2,5 грошо-вої одиниці. Для цього потрібно збільшити державні закупівлі на одиницю , або зменшити чисті податки на 1,3 грошової одиниці До цього часу йшлося про кейнсіанську версію фіскальної полі-тики, об’єктом якої є лише сукупний попит. Але фіскальна політика може впливати й на сукупну пропозицію. Такий варіант фіскальної політики спирається на теорію економіки пропозиції, в основі якої лежить необхідність зменшення рівня оподаткування. Відповідно до кейнсіанської теорії зниження податків збільшує лише сукупний попит, що зумовлює зростання реального доходу і цін. Але згідно з теорією економіки пропозиції зниження рівня опо-даткування викликає ще один ефект — збільшення сукупної пропо-зиції і зниження цін. На думку її прихильників, зазначений ефект викликається певними змінами в економіці. По-перше, внаслідок зниження особистих податків збільшуються приватні заощадження, які створюють передумови для зростання інвестицій. Крім того, зниження особистих податків збільшує післяподаткову зарплату, що посилює стимули до праці. По-друге, зниження податку на прибуток підвищує прибутковість інвестицій, що теж стимулює їх збільшення. Завдяки переліченим змінам в економіці зниження податків у підсумку сприяє збільшенню сукупної пропозиції, що забезпечує, з одного боку, додаткове зростання реального доходу, а з іншого — певний антиінфляційний ефект. Зазначений вплив зниження подат-ків на економіку студент повинен вміти продемонструвати за допо-могою графічної моделі AD — AS [15, с. 190]. Проте політика низького оподаткування, яка відстоюється при-хильниками теорії економіки пропозиції, має і певні вади. По-перше, вплив податків на сукупну пропозицію розгортається протя-гом значного часу, тривалість якого важко передбачити. По-друге, зниження податків набагато відчутніше впливає на попит, аніж на пропозицію, і тому дефляційний ефект може бути несуттєвим. По-третє, зниження податків негайно породжує бюджетний дефіцит, що може перекреслити всі позитивні наслідки. Останній недолік є головним. Для його спростування прихиль-ники теорії економіки пропозиції спираються на криву Лаффера, яка показана на рис. 8.1.
Рис. 8.1. Крива Лаффера
Як бачимо з рис. 8.1, крива Лаффера відображає зв’язок між пода-тковою ставкою ( ) і податковими надходженнями до бюджету (ТА). В її основі — ідея про те, що в разі зростання податкової ставки від нуля до 100 % податкові надходження спочатку збільшуються до ма-ксимальної величини (ТА2), а потім знову зменшуються до нуля. При цьому точка відображає надмірний рівень оподаткування, який стримує ділову активність, а точка — оптимальний рівень подат-ків, що забезпечує максимальну величину податкових надходжень. Згідно з кривою Лаффера, якщо оподаткування є надмірним, на-приклад, коли податкова ставка дорівнює , то її зниження до оп-тимального рівня, тобто до , стимулює ділову активність, збіль-шує дохід як податкову базу і завдяки цьому максимізує величину податкових надходжень. Це означає, що зниження податків від над-мірного до оптимального рівня забезпечує одночасно зростання ви-робництва і податкових надходжень, що виключає виникнення бюджетного дефіциту. Але сценарій причинно-наслідкових зв’язків, що його відображає крива Лаффера, є лише своєрідною гіпотезою, певним логічним припущенням, оскільки із нього не випливає відповідь на кілька практичних питань: 1) який рівень податків слід вважати надмірним, тобто як визначити місцезнаходження діючих податків на кривій Лаффера? 2) який рівень податків слід вважати оптимальним, здатним за-безпечувати максимальну величину податкових надходжень? Невеликий досвід практичного застосування кривої Лаффера в США в період «рейганоміки» не дав беззаперечних доказів на її ко-ристь. Тому застосування цієї кривої на практиці пов’язано з певним політичним ризиком. Вивчаючи механізм фіскальної політики, слід враховувати, що вона пов’язана з державним бюджетом. Будь-який вплив фіскальної політики на дохід зумовлює одночасно певні зміни в державному бюджеті. Це означає, що, виконуючи стабілізаційну функцію в еко-номіці, фіскальна політика одночасно реалізує і певну бюджетну функцію. До цього часу фіскальна політика розглядалася без урахування її бюджетних наслідків. Тепер слід врахувати бюджетну функцію фіс-кальної політики, тобто визначити, з якими наслідками для держав-ного бюджету фіскальна політика виконує стабілізаційну функцію в економіці. Бюджетна діяльність держави має бути різною залежно від фази економічного циклу. Так, під час скорочення виробництва ефектив-ною (доцільною) є стимулювальна фіскальна політика, яка викликає бюджетний дефіцит або збільшує його рівень. Під час інфляційного зростання ефективною є стримуюча фіскальна політика, яка викли-кає скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком. Проте на стан державного бюджету впливають також циклічні коливання в економіці. Під час спаду виробництва автоматично ско-рочуються податкові надходження в бюджет, а за його зростання — вони збільшуються. Тому, щоб визначити ефективність фіскальної політики, треба розмежувати вплив на державний бюджет фіскаль-них заходів і циклічних коливань. Стан державного бюджету визначається за допомогою бюджет-ного сальдо ( ), яке обчислюється як різниця між чистими подат-ками і державними закупівлями: . Слід розрізняти фак- тичне, потенційне і циклічне бюджетне сальдо. Фактичне бюджетне сальдо характеризує стан державного бюджету в умовах фактичного рівня зайнятості і тому обчислюється на базі фактичного доходу за формулою де — серед-ній коефіцієнт податків, а — фактичні надходження до бюдже-ту. Таке бюджетне сальдо відображає вплив на державний бюджет як фіскальної політики, так і циклічних коливань. Вплив циклічних коливань на стан державного бюджету можна нейтралізувати, якщо в якості податкової бази використати потен-ційний дохід (Yр). Завдяки цьому можна обчислити потенційне бюджетне сальдо за формулою . Воно показує, яким мог-ло б бути бюджетне сальдо, коли б економіка функціонувала в умо-вах повної зайнятості. Якщо економіка перебуває в умовах неповної зайнятості, то дер-жавний бюджет втрачає певну величину доходів. Ці втрати відобра-жає циклічне бюджетне сальдо, яке обчислюється за формулою Оскільки потенційне бюджетне сальдо виключає вплив циклічно-го падіння виробництва на державний бюджет, то завдяки цьому воно отримує здатність відображати вплив на нього лише фіскальної полі-тики. Вона є ефективною, тобто сприяє економічній стабілізації, якщо під час падіння виробництва стимулює економіку до зростання і за-вдяки цьому викликає бюджетний дефіцит, або коли в умовах інфля-ційного зростання вона стримує економіку і завдяки цьому забезпечує бюджетний надлишок. Якщо в умовах падіння виробництва потен-ційне бюджетне сальдо є додатнім, а під час інфляційного зростан-ня — від’ємним, то це є ознакою неефективної фіскальної політики. Зв’язок між стабілізаційною і бюджетною функціями фіскальної політики ставить державу перед необхідністю вибору: стабілізація економіки чи збалансування бюджету. Вирішення цієї альтернативи залежить від концепції регулювання державного бюджету. Так, згідно з концепцією збалансування бюджету на щорічній основі, під час спаду виробництва і автоматичного зменшення пода-ткових надходжень потрібно щорічно адекватно зменшувати держа-вні закупівлі або дискреційно збільшувати чисті податки. Але такі заходи ще більше посилять спад виробництва. Це означає, що згада-на концепція суперечить стабілізаційній функції фіскальної політики. Згідно з концепцією збалансування державного бюджету на цик-лічній основі, видатки і доходи бюджету мають балансуватися в межах економічного циклу. Тобто, під час скорочення виробництва держава має фіскально стимулювати економіку, внаслідок чого бю-джет спрямовується до дефіциту. Під час інфляційного зростання стримуюча фіскальна політика спрямовує бюджет до надлишку. У підсумку бюджетні дефіцити і надлишки в межах економічного циклу мають балансуватися. Але в дійсності зазначена умова не ви-тримується, оскільки спад та зростання нееквівалентні за глибиною та тривалістю. Тому і ця концепція не здатна узгодити стабілізацій-ну і бюджетну функції фіскальної політики. Суперечність між стабілізаційною і бюджетною функціями може бути вирішена лише на основі принципу пріоритетів. Цьому прин-ципу відповідає концепція функціональних фінансів, за якою голо-вною функцією фіскальної політики має бути стабілізація економі-ки, а державний бюджет повинен виконувати роль інструмента її досягнення. Спираючись на цю концепцію, фіскальна політика при-пускає можливість утворення бюджетного дефіциту, якщо він є не-обхідною умовою стабілізації економіки. Така політика одночасно передбачає джерела дефіцитного фінансування: державні позички (внутрішні і зовнішні) і грошово-кредитна емісія. Державні позички є неінфляційним джерелом, але породжують два наслідки. Перший наслідок пов’язаний з тим, що боргове фінан-сування бюджетного дефіциту супроводжується збільшенням дер-жавного попиту на гроші і підвищенням відсоткової ставки, внаслі-док чого виникають два ефекти витіснення: ефект витіснення інвестицій і ефект витіснення чистого експорту. Перший зумовлюється оберненою залежністю між відсотковою ставкою і приват-ними інвестиціями. Другий — тим, що зростання внутрішньої відсоткової ставки збільшує попит нерезидентів на вітчизняні активи і, як наслідок, на вітчизняну валюту. Це викликає зростання валютно-го курсу і скорочення чистого експорту. Другий наслідок пов’язаний з тим, що державні позички породжують державний борг, який за умов неефективного використання запозичених коштів може становити загрозу для майбутнього розвитку економіки і вимагати підвищення податків або скорочення державних видатків. Грошово-кредитна емісія не викликає ефекти витіснення і не створює державного боргу, але породжує інфляцію. За цих умов держава отримує «сеньйораж» — дохід від друкування грошей, а економічні суб’єкти змушені сплачувати інфляційний податок.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фіскальна політика» з дисципліни «Макроекономіка»
