Споживання відображає видатки домогосподарств на купівлю споживчих товарів та послуг. Воно є основним компонентом сукуп-них видатків в економіці. Тому важливо визначити, від чого зале-жить величина споживчих видатків (С). Існує багато чинників, від яких залежить величина споживання. Проте основним є післяподатковий дохід (DI). В умовах приватної економіки закритого типу, коли відсутні податки, післяподатковий дохід дорівнює ВВП, тобто DI = Y. Оскільки заощадження — це та частина післяподаткового доходу, яка не йде на споживання, то це означає, що він є також і основним чинником особистих заоща-джень (S) : S = DI – C. Залежність споживання та заощадження від післяподаткового доходу можна відобразити графічно (рис. 5.1 і 5.2):
Рис 5.1. Графік споживання Рис. 5.2. Графік заощадження
На рис. 5.1 показана залежність споживання від післяподатково-го доходу. На цьому графіку бісектриса — це така лінія споживання, яка свідчить, що весь дохід витрачається лише на споживання. Але насправді споживчі видатки зазвичай менші, а інколи навіть більші за післяподатковий дохід. Це відображає лінія С. Якщо С3 < DI3, то виникають заощадження, а якщо С1 > DI1, то це свідчить про те, що певна частка споживчих видатків здійснюється за рахунок боргу (попередні заощадження або позички). Рис. 5.2 віддзеркалює рис. 5.1 у тій частині, в якій він показує за-лежність заощаджень від післяподаткового доходу. Заощадженням у точці S2 відповідає споживання в точці С2 на умовах, коли С2 = DІ2, а S = 0. Заощадженням у точці S1 відповідає споживання в точці С1 на умовах, коли C1 > DІ1, а S1 < 0. І, нарешті, заощадженням у точці S3 відповідає споживання в точці С3 на умовах, коли С3 < DІ3, а S3 > 0. Вимірювання залежності споживання і заощадження від післяпо-даткового доходу здійснюється за допомогою коефіцієнтів схильно-сті до споживання і заощадження. У статичному аналізі застосову-ють коефіцієнти середньої схильності до споживання (АРС) та заощадження (АРS), які визначають за формулами: APC = C/DI; APS = = S/DI. У динамічному аналізі застосовують коефіцієнти граничної схильності до споживання (МРС) та заощадження (MPS), які визна-чають за формулами:
Для спрощення абревіатури у подальшому перейдемо до інших символів, якими позначаються коефіцієнти схильності:
Крім того, спиратимемося на припущення, що а Звернімо увагу на важливу властивість: сума коефіцієнтів серед-ньої або граничної схильності завжди дорівнює одиниці, тобто і . Це зумовлено тим, що за даного післяподаткового доходу будь-яка зміна споживання компенсується протилежною зміною заощаджень. І навпаки. Крім післяподаткового доходу на споживання і заощадження впливають інші чинники. До них можна віднести такі: багатство, ці-ни, очікування, споживча заборгованість, відсоткова ставка [15, с. 85—86]. Споживання, яке не залежить від доходу, а змінюється під впливом інших чинників, називають автономним ( ). Під впли-вом чинників автономного споживання крива споживання зміщуєть-ся у відповідний бік. Звідси випливає функція споживання: або Наступним за своєю вагомістю чинником сукупних видатків є інвестиції. У короткостроковому періоді вони впливають на рівень виробництва через зміни в сукупному попиті. В довгостроковому періоді вони впливають на капіталоутворення, що змінює рівень по-тенційного ВВП. Мотиваційним чинником інвестиційного попиту є чистий прибу-ток (NP). Вихідною базою його обчислення є валовий прибуток (GP), отриманий від реалізації інвестиційного проекту. Він залежить від величини інвестицій та норми прибутку. Чистий прибуток мен-ше валового прибутку на величину податку на прибуток (ТР) та за-трат на інвестиції, які пов’язані зі сплатою відсотків за використан-ня інвестиційних коштів ( ). Звідси випливає формула чистого прибутку: NP = (GP – TP) – Y · r. Попит на інвестиції має місце лише тоді, коли NP > 0. Якщо NP < 0, то інвестиційний попит не виникає. Найбільш мінливим чинником, що впливає на інвестиції через зміну чистого прибутку, є відсоткова ставка. Тому модель інвестиційного попиту відображає залежність інвестицій від відсоткової ставки. При цьому врахову-ється реальна відсоткова ставка, яка обчислюється як номінальна відсоткова ставка n, мінус інфляція: Між інвестиційним по-питом і відсотковою ставкою існує обернена залежність. За цих умов крива інвестиційного попиту прибирає вигляду від’ємно похи-лої лінії [15, с. 91]. До інших чинників інвестиційного попиту належать дохід (ВВП), податок на прибуток, очікування, від яких залежить чистий прибу-ток. Інвестиції, які перебувають під впливом інших чинників, тобто змінюються незалежно від відсоткової ставки, є автономними інвес-тиціями ( ), а чинники, які на них впливають, — чинниками авто-номних інвестицій. У моделі інвестиційного попиту чинники авто-номних інвестицій зміщують криву інвестиційного попиту у відповідний бік. Звідси випливає інвестиційна функція: де b — коефіцієнт еластичності інвестицій за відсотковою ставкою. Інвестиції є найбільш динамічним чинником ВВП. Але слід звернути увагу на те, що вони впливають на ВВП не пропорційно, а по-множено, тобто мультиплікативно. Це означає, що при зміні інвес-тицій на одну грошову одиницю ВВП змінюється більше ніж на одиницю. Мультиплікативний вплив інвестицій на ВВП пояснюється тим, що будь-яка угода, яка пов’язана із початковим вкладанням інвести-цій в економіку, породжує ланцюг вторинних угод з відповідними видатками і доходами. Так, якщо на етапі початкової угоди приріст інвестицій становить , то це створить початковий дохід в обся-зі . Але ті економічні суб’єкти, які отримали цей дохід, на наступ-ному етапі угод витратять його на споживання з певною граничною схильністю, тобто їх видатки становитимуть . Виробники спо-живчих товарів та послуг, які отримали дохід обсягом у свою чергу витратять його на споживання в обсязі с2 і т. д. Наведений ланцюг перетворень видатків у доходи, а доходів у видатки відбувається у формі нескінченно спадної геометричної прогресії, в якій на кожному наступному етапі угод видатки змен-шуються відносно попереднього етапу на величину вилучень із до-ходу в формі заощаджень. Тому цей процес має певну межу. Якщо у підсумку скласти приріст доходу на всіх етапах угод, викликаного початковим приростом інвестицій, то отримаємо певний приріст ВВП: + + + . . . + Із наведеної формули видно, що більше початкового прирос-ту доходу, який дорівнює початковому приросту інвестицій ( ). Відношення між , як наслідком, і як причиною, є мультиплі-катором інвестицій (mi):
Рівень мультиплікатора залежить від рівня вилучень у формі за-ощаджень. Чим більша частка доходу вилучається на заощадження, тим менша його частка спрямовується на споживчі видатки, які пе-ретворюються в меншу величину доходу. Це означає, що мультиплікатор перебуває в обернено пропорційній залежності від гранич-ної схильності до заощаджень:
Наведена модель мультиплікатора розкрита на прикладі інвести-цій. Але вона стосується будь-яких ін’єкцій у сукупні видатки, якщо вилучення з доходу відбуваються лише у формі заощаджень. Це дає підстави застосовувати узагальнену категорію — мультиплікатор видатків (me), який визначається за аналогічною формулою: me Мультиплікатор, який враховує вилучення лише в формі заоща-джень, — це простий мультиплікатор. Складний мультиплікатор враховує всі форми вилучень (заощадження, податки, імпорт). Його модель розглядатиметься при висвітленні наступних тем дисципліни (8, 10). Мультиплікатор дає можливість визначити зміну реального ВВП, викликану початковими змінами в сукупних видатках ( ). Якщо ціни стабільні, то зміна реального ВВП обчислюється за формулою . При цьому слід враховувати, що мультиплікатор змі-нює реальний ВВП на умовах рівноваги. Це означає, що me. За нестабільших цін реальний ВВП змінюється на інших умовах. Найбільш типовою є ситуація, коли при збільшенні сукупних видат-ків ціни зростають, тобто виникає інфляція. Вона не впливає на му-льтиплікатор, який залежить лише від норми вилучень із доходу. Інфляція свідчить про інше: певна частка або весь приріст сукупних видатків трансформується в зростання цін. На цю величину сукуп-ний попит поглинається інфляцією, внаслідок чого адекватно змен-шується приріст реального ВВП. В умовах інфляції добуток відображає приріст номіналь-ного ВВП, який у певних пропорціях розподіляється між приростом реального ВВП і приростом цін. Тому номінальний ВВП в аналізо-ваному періоді становитиме . Після дефлювання при-рісту номінального ВВП можна визначити приріст реаль-ного ВВП, викликаний початковим приростом сукупних видатків в умовах інфляції: . Інфляція по-різному знецінює вплив початкового приросту сукупних видатків на реальний ВВП залежно від того, на якій ділянці кривої AS перебуває економіка. Так, на висхідній ділянці за збіль-шення сукупних видатків номінальний ВВП зростає у більшій пропорції, ніж ціни, що забезпечує певний приріст реального ВВП. На вертикальній ділянці номінальний ВВП збільшується адекватно зростанню цін, внаслідок чого приріст реального ВВП наближається до нуля.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Споживання, заощадження та інвестиції» з дисципліни «Макроекономіка»
