В Україні склалася ситуація, коли розвиток інноваційної діяльності в значній мірі стримується економічною кризою, труднощами адаптації до нових умов науково-технічної інфраструктури, побудованої відповідно до соціалістичної системи господарювання; недосконалістю форм і методів державного впливу, які б стимулювали інноваційну активність товаровиробників. Не зважаючи на це, Україна має високий потенціал інноваційного розвитку, і важливим завданням держави є втілення цього потенціалу на благо суспільства в цілому. Фактично метою сприяння інновацій з боку держави є досягнення стандартів життя існуючих в розвинених країнах. На сучасному етапі, Україна, усвідомивши значимість інноваційної діяльності для її економічного прогресу та дослідивши світові тенденції в цьому напрямку, робить спроби адаптування своєї законодавчої та практичної роботи до вимог сьогодення. Механізм організації та фінансування інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі показано на рис. 15.
Рис.15. Організація і фінансування інноваційної діяльності в Україні З метою розробки і забезпечення державної політики у сфері інноваційного розвитку економіки, стимулювання інноваційної діяльності підприємств різних форм власності Кабінетом Міністрів України у 1992 році був створений Державний інноваційний фонд України (Держіннофонд). Збір до Державного інноваційного фонду становив один відсоток від обсягу валових надходжень підприємств всіх форм власності та розподілявся на централізований та галузевий інноваційні фонди. Держіннофонд приймав до розгляду проекти інноваційність яких підтверджувалась у висновках державної науково-технічної експертизи, яка перевіряла наявність у заявників на об’єкти промислової власності, запланованих до використання в процесі реалізації цих проектів. Проекти фінансувались на конкурсній основі за наявності висновків державної науково-технічної експертизи щодо доцільності фінансування. У 2000 році на базі ліквідованого Держіннофонду була створена Українська державна інноваційна компанія. Водночас скасували збір до Державного інноваційного фонду, що призвело до суттєвого зменшення джерел державної підтримки інноваційної діяльності в країні. В 1996 році була затверджена Концепція державної промислової політики Україні основною ідеєю якої є реформування економіки країни на основі розвитку високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв. У липні 1999 року Верховною Радою України прийнята Концепція науково-технічного інноваційного розвитку України, метою якої є технічне переоснащення виробництва, збільшення експорту за рахунок наукоємних галузей, відродження творчої діяльності винахідників та ін. Важливою подією в Україні стало прийняття закону України “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків ”Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка”, ”Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона”, “Інститут монокристалів” від 16.07.99. Закон передбачає митні і податкові пільги для технологічних парків при реалізації інвестиційних та інноваційних проектів у пріоритетних напрямках науково-технічної діяльності. Важливою ланкою в нормуванні і регулюванні інноваційної діяльності має стати Закон України “Про інноваційну діяльність”, прийнятий 5 липня 2001 року Верховною Радою України в цілому, але повернутий Президентом України на доопрацювання. Існує текст проекту закону, викладений в редакції Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України з урахуванням пропозицій президента України від 7 серпня 2001 року, що повинен бути розглянутий і прийнятий ВРУ і затверджений Президентом України. Законопроект визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. У1991-1999 роках відбулося формування основи нормативно-правової бази у сферах – науки та науково-технічної діяльності, охорони промислової власності, інноваційної діяльності. Особливої динаміки набуло реформування державної системи охорони інтелектуальної власності у 2000-2001 роках у зв’язку з створенням Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України на базі ліквідованого Держпатенту. 11.07.2001 було прийнято Закон України “Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки”. Цей Закон визначає правові, фінансові та організаційні засади цілісної системи формування та реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки України. Пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки формуються на 5 років на підставі прогнозу розвитку науки і техніки і є складовою прогнозу економічного і соціального розвитку України на середньостроковий період. Реалізація пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки здійснюються через систему державних наукових та науково-технічних програм та державні замовлення. Пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки України на період до 2006 року визнано наступні: технологія повинна мати жорстко протекціоністський характер, пов’язаний з обмеженнями на інвестиції низько технологічного капіталу та експорт результатів інтелектуальної праці. Окремою сферою протекціонізму слід вважати еміграцію науково-технічного персоналу, яка здійснюється без компенсації державних коштів, витрачених на підготовку наукових кадрів, та стимулювання імміграції висококваліфікованих фахівців. Що стосується реалізації концепції інноваційного менеджменту в Україні, то її можна визначити на основі пріоритетів інноваційного розвитку, визначених Посланням Президента України до Верховної Ради України 2000-2001 років у трьох стратегічних напрямках: формування ефективної системи державного регулювання інноваційної діяльності з врахуванням зарубіжного досвіду; вдосконалення методичної бази оцінки ефективності інноваційної діяльності; створення максимально можливих пільгових умов для реалізації і розвитку науково-технологічного потенціалу. Конкретними завданнями першого напрямку повинно стати приєднання до міжнародної системи регулювання інноваційної діяльності і захисту промислової власності з ліквідацією будь-яких фактів порушення прав іноземних власників результатів інтелектуальної праці в Україні. З іншого боку, необхідний активний захист інтересів українських власників авторських прав ліцензій за кордоном, особливо у межах Євразійської патентної системи. Науково-дослідні організації та виробничі підприємства Міністерства промислової політики України зберігають достатній науково-технічний потенціал, який дозволяє виконувати наукомісткі розробки і випускати продукцію на експорт, плодотворно працювати над розширенням географії використання розробок. Останнім часом дуже важко отримати іноземні гранти для фінансування проектів в науково-інвестиційній сфері, в основному вони видаються за “індивідуального схемою”, тобто їх можуть отримати окремі талановиті науковці, які під час замовлення інвесторів виконують певні роботи. Досвід останніх років засвідчив низький рівень контрольованості фінансових потоків та диспропорцію в їхній структурі. Іноземні інвестиції, залучені в Україну, не здійснили очікуваного позитивного впливу на економіку. За оцінкою глобального ризику, який включає у себе політичні, макроекономічні, зовнішні та комерційні ризики, спеціалісти оцінюють інвестиційне середовище в Україні як найбільш ризиковане, а Словенію, Чехію, Польщу й Угорщину відносять до країн з низьким інвестиційним ризиком Значна кількість перспективних та інноваційно-динамічних українських підприємств перебуває на початкових стадіях формування бізнесу. Отже, вони автоматично потрапляють до зони інтересів ризикового капіталу, носіями якого виступають прямі фінансові інвестори. Суттєвою перешкодою на шляху впровадження нових технологій, випуску наукоємної продукції в Україні є невирішеність досі багатьох питань охорони винаходів та інших об'єктів промислової власності. Якщо до 1993 р. патентною інформацією з 63 країн світу володіли патентний фонд Державної науково-технічної бібліотеки і 17 територіальних центрів науково-технічної інформації, то тепер у регіонах України не можна знайти такі видання, як "Изобретения стран мира", що випускаються в Росії, патентну інформацію з інших країн. Для того, щоб одержати патент із проведенням експертизи по суті, необхідно чекати 4-5 років, що практично унеможливлює укладання ліцензійних договорів. Це призводить до того, що наукові установи змушені патентувати розробки в Росії, де одержати патент можна за 1-1,5 року, а потім вже на підставі російського патенту одержувати український патент. Функції міжнародного обміну патентною документацією з зарубіжними патентними відомствами відповідно до його Статуту покладені на Укрпатент, а в складі Укрпатенту — на відділення патентно-інформаційного забезпечення. У теперішній час проблемою вважається також недостатній досвід наукових організацій в укладанні ліцензійних та інших договорів, в оцінці інтелектуальної власності. Спостерігається нав'язування іноземними контрагентами несправедливих умов договорів, наприклад, вимог про передачу прав не тільки на інтелектуальну власність, що створюється підчас реалізації контракту, але й на попередні розробки організації. Або вимоги в однобічному порядку безкоштовно передавати покупцю удосконалення предмета ліцензії. З такими проблемами раніше зустрілися країни, що розвиваються. Це викликало необхідність розробки в рамках ООН проекту Міжнародного кодексу поведінки у галузі передачі технологій, а також введення до законодавства багатьох країн (Республіка Корея, Індія, Бразилія, Франція, Польща, Греція та ін.) спеціальних норм, що перешкоджають укладанню несправедливих умов договорів. Значною проблемою є одержання кон'юнктурних даних про іноземні ринки, без чого неможливий експорт продукції за кордон. За кордоном, зокрема у Японії, Республіці Корея, інших країнах забезпечення національних підприємств кон'юнктурною інформацією є одним з національних пріоритетів. Подібна програма повинна бути розроблена і реалізована в Україні. В Україні напрацьовані до 1990 року економічний, технологічний та інтелектуальний потенціали не були задіяні повною мірою в трансформаційних процесах і не забезпечили швидкого, безкризового входження України до числа економічно розвинутих країн світу. Однак, підвищення ступеня відкритості, розширення міжнародного співробітництва в сфері НДДКР – одні з небагатьох позитивних ознак її реформування. В сучасних умовах жодна країна світу не освоює весь спектр досліджень і розробок за усіма можливими напрямками. Крупні корпорації використовують не тільки власні дослідницькі підрозділи, але і інтелектуальний потенціал інших компаній чи університетів, дрібного бізнесу в національних рамках і поза ними. Автаркія науково-технічного розвитку колишнього СРСР була в цьому контексті винятком із загальносвітових тенденцій, і саме вона стала однією з причин підвищеного інтересу Заходу до створених в Україні, Росії та інших пострадянських державах науково-технічних заділів, які в багатьох випадках виявилися унікальними і немаючими аналогів. Українські виробники наукоємної продукції активніше охоплюють зовнішні ринки через вузькість вітчизняного попиту, розраховуючи на реалізацію переваг, обумовлених заниженою порівняно з світовою, вартістю праці, особливо інтелектуальної. Такі очікування не завжди справджуються, високотехнологічна продукція цивільного призначення не стала помітною позицією українського експорту, але підприємства набули на зовнішніх ринках великих досвід, порівняний з особливостями продажу цих виробів. Задіяння основних факторів виробництва, а також геополітичних факторів-центральне місцеположення в Європі, майже 50 млн. чол.. населення з високою часткою кваліфікованих трудових ресурсів, розгалужена інфраструктура принесли все-таки певні здобутки в співробітництві України з міжнародними організаціями, іноземними державами і діловими колами світу. Аналіз роботи провідних інститутів Академії наук за останні три роки у цьому напрямі показав, що більше половини (53,3%) складають договори з фірмами країн далекого зарубіжжя. Найбільше контрактів припадає на США, Японію, Німеччину, Ізраїль, Китай, Білорусь. З підприємствами СНД було укладено 20,1% усіх договорів, з підприємствами України — 26,6%. Усього в 1999 р. установами НАН України передано замовникам більше 2100 розробок. Частка виключно ліцензійних угод у чистому вигляді на використання винаходів, ноу-хау, комп'ютерних програм і т. ін. складає 5,2% від всіх укладених договорів. Найбільш розповсюдженою формою передачі наукових результатів є договори на постачання наукоємної продукції, що складають більше 50% від усіх договорів, укладених установами НАН України. Так, наприклад. Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона за допомогою 50 контрактів з фірмами Норвегії, Німеччини, Китаю, Польщі та інших країн здійснював постачання устаткування і технологій для виробництва зварювальних порошків, устаткування з використанням технологій різання вибухом. Договори про виробничу і наукову кооперацію складають майже 8% від усіх договорів і угод, що укладаються. Щорічно установи Академії наук виконують спільні наукові проекти з партнерами країн Європи, США, Азії та 50 - з науковими установами країн СНД. Прикладом співробітництва може служити і спільна робота Інституту надтвердих матеріалів НАН України й відомої фірми "Де-Бірс" щодо визначення властивостей і переробки алмазних порошків. Важливим питанням є формування академічної інфраструктури передачі технологій - створення спеціалізованих зовнішньоторговельних фірм, правових і патентних консультаційних центрів. В Академії накопичено досвід роботи таких зовнішньоторговельних фірм, як "Інтерм", а також "Інпат" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона та інших. Завданням фірми "Інтерм" є проведення маркетингу, організація презентацій розробок Інституту на міжнародних виставках, патентно-ліцензійний супровід розробок його наукових відділів, питання укладання нових контрактів тощо. У 2002 р. було підписано 34 зовнішньоторговельних контрактів з експорту науково-технічної продукції; із фірмами США - зварювання високонікелевих сплавів, Англії — виготовлення зварювальних матеріалів для зварювання під водою та ін. При Президії НАН України створений Центр інтелектуальної власності і передачі технологій, що надає консультації, юридичні і патентні послуги при розробці ліцензійних та інших договорів, а також з метою урегулювання взаємовідносин між співавторами розробок, винахідниками і науковими організаціями. Надаються консультації з оцінки вартості інтелектуальної власності, її бухгалтерського і податкового обліку. Практика роботи центру показала: багато контрактів, що пропонуються нашим інститутам закордонними фірмами, не передбачають необхідного захисту прав як наукових установ, так і авторів нововведень, не завжди пророблена податкова ефективність укладання угоди. При створенні на основі інтелектуальної власності венчурних підприємств не у всіх випадках правильно здійснюється облік нематеріальних активів. Ефективною формою комерціалізації технологій є створення спільних підприємств. Сьогодні їх в Академії наук 30. Особлива увага в багатьох країнах приділяється розвитку так званих "критичних технологій", які мають пріоритет з погляду забезпечення національної безпеки й економічного відродження. Ці технології дозволяють вирішувати такі першочергові для держави проблеми, як обороноздатність, економічна конкурентоспроможність, енергетична незалежність і т.п. Академія наук України постійно проводить організаційну роботу з реалізації найбільш значущих великомасштабних критичних технологій, які у стислий термін можуть бути впроваджені вітчизняними підприємствами, дозволять зменшити залежність від іноземного устаткування, науково-технічних розробок. Серед них можна назвати нові лазерні технології, технології інтенсифікації видобутку вугілля, нафти, газу, артезіанських і геотермальних вод; регенерації свердловин, виробництво нових матеріалів та інші. Фінансування низки розробок здійснюється в рамках державних програм, програм співробітництва між Академією і міністерствами ,та відомствами. Значна робота Уряду України щодо налагодження партнерських відносин на міжнародному рівні створює їй позитивний імідж для розширення міжнародних економічних зв’язків. Так, 26 червня 1997 року за ініціативою Уряду України десять держав СНД підписали Угоду про міждержавний обмін науково-технічною інформацією. Для узгодженості інформаційної політики у рамках Угоди було створено Міждержавну координаційну раду з науково-технічної інформації. Серед її функцій – визначення пріоритетних напрямків діяльності з міждержавного обміну науково-технічною інформацією, підготовка та затвердження відповідних програм і проектів, визначення шляхів розвитку спільно використовуваних інформаційних ресурсів, розробка правових та економічних механізмів доступу до інформаційних ресурсів країн-учасниць Угоди, а також науково-технічних документів для забезпечення сумісності інформаційних систем при міжнародному обміні науково-технічною інформацією. Національним центром, який забезпечує співробітництво України в міждержавному обміні інформацією є Український інститут науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ). Протягом 2002 р передбачається створення в Україні веб-сайт інформаційних продуктів і послуг країн СНД - для забезпечення міждержавного обміну ресурсами науково-технічної інформації. 5 червня 2000 року в Києві було підписано Угоду між Урядом України та Урядом США про співробітництво в сфері науки та технологій. Метою даної Угоди є встановлення динамічного та ефективного міжнародного співробітництва між цілою низкою різноманітних наукових організацій та окремих науковців в обох країнах; обмін інформацією, досвідом і методикою; проведення спільних семінарів і зустрічей; здійснення спільних досліджень, що становлять взаємний інтерес і вигоду. Сучасний стан справ в Україні потребує залучення іноземних інвестицій для розвитку її науково-технічного потенціалу. Цьому сприяє укладання Міждержавних угод про фінансове співробітництво, яке дає можливість українським підприємствам отримувати необхідні кошти для здійснення НДДКР і реалізації інноваційних проектів. Іноземні інвестори вкладають кошти в основному в чорну металургію, харчову і легку промисловість. Основними формами іноземних інвестицій є гранти, пайові внески іноземних інвесторів, участь у міжнародних інвестиційних програмах з пріоритетних напрямів розвитку, кошти іноземних наукових фондів, інвестиції міжнародних банків та інших кредитних установ. В Україні діє ряд представництв міжнародних фондів, які сприяють науковій, інноваційній діяльності і розвиткові підприємництва. Серед них – Міжнародний науковий фонд Сороса, Британський фонд ноу-хау, Женевський міжнародний фонд підтримки підприємства, ряд американських наукових фондів. Вони надають можливість отримати фінансування під наукові і інноваційні проекти на конкурсній основі на підставі багато етапної процедури експертизи. Найбільш вагому кредитну підтримку надають Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Світовий банк, уряди Німеччини та США. За рахунок коштів міжнародних фінансових організацій продовжується формування інфраструктури підтримки малого підприємництва. Мережа бізнес-центрів створена за підтримки Агентства США з Міжнародного розвитку, фондів Відродження, ноу-хау, Євразія, програм TACIS та трансформ. Розпочато реалізацію 25-річного програми розвитку бізнес-інкубаторів в Україні, яка фіксується Урядом США через агентство США з Міжнародного розвитку USAID. Однією з складових цієї програми є кредитна підтримка малого бізнесу шляхом надання на конкурсній основі кредитів та кредитних гарантій (до 60 тис. дол.. США) під проекти з високим технічним та комерційними потенціалами, а також мікро кредитів (до 5 тис. дол. США) для малих підприємств, що виявляють здатність до розвитку. Міжнародні програми щодо підтримки українських малих і середніх підприємств реалізуються, головним чином, шляхом кредитної, організаційної, інформаційної, консультативної та навчальної підтримки. У цілому протягом останніх років в сфері сприяння розвиткові малого підприємництва в Україні діяли понад 70 міжнародних програм і проектів. На жаль, в практиці міжнародного співробітництва України з зарубіжними інвесторами існують випадки невдалої взаємодії, яка завдає шкоди українській економіці: робота з так званими “псевдо інвесторами” (“ДЕУ”, “Манулан”). В 2001 році в Афінах (Греція) відбулося 1-ше засідання Спільного україно-грецького комітету з науково-технічного співробітництва, в ході якого підписано Робочу програму з науково-технічного співробітництва між Україною та Росією та Грецією на 2001-2003 роки. Програма включає 18 спільних науково-дослідних проектів за такими напрямками: біологія, навколишнє середовище і здоров’я, промислові технології, інформаційні технології. Фінансування проектів здійснюється українськими і грецькими сторонами на паритетній основі. В контексті інтеграції України до Європейського Союзу досягнуто ряд домовленостей про розширення зв’язків між державними установами, науковими та науково-дослідними організаціями, великими та малими компаніями в рамках європейських наукових програм – V та VI Рамкової програми ЄС, EUREKA, COST, CERN, IHTAC, ТАЦІС, ІНКО-КОПЕРНІКУС. Проведення партнерських днів програми EUREKA в Україні, спрямовано на налагодження міжнародних зв’язків науковців та спеціалістів за окремими технологічними напрямами, де їм надаються широкі можливості для спілкування, встановлення безпосередніх ділових контактів із зацікавленими представниками фірм різних країн, пошуку партнерів, визначення проектних ідей, маркетингових досліджень. Основна ідея програми EUREKA – науково-технічна та фінансова кооперація на міжнародному рівні для об'єднання зусиль, ресурсів у виконанні спільних проектів. Можливості EUREKA дозволяють використовувати її для налагодження системи державного сприяння процесу залучення українських науково-технічних кадрів до співпраці на рівні загальноєвропейської взаємодії, практичному використанню інноваційного досвіду. Основні напрямки співробітництва в програмі EUREKA – інформаційні технології (INF), зв’язок (СОМ), енергетика (ENE), медицина і біотехнології (ВІО), транспорт (TRA), роботизація промисловості (ROB), нові матеріали (МАТ), охорона довкілля (LAS) – практично співпадають з основними науково-технічними напрямами, прийнятними для нашої країни. Україна приєдналась до програми EUREKA як асоційований член, тобто без права голосу, в 1993 році (крім України, асоційованими країнами залишаються Албанія та Болгарія). Згідно з дорученням Кабінету Міністрів України було створено Національний інформаційний пункт (NIP EUREKA офісу) при Інституті радіовимірювальної апаратури (ВАТ “ІРВА”, який підтримує діяльність NIP і на сьогодні ). Подальший розвиток програми в Україні можливий за такими напрямками: 1) вступ України до повноправного членства в програму EUREKA; 2) підняття ролі програми EUREKA в науково-дослідних розробках українських підприємств та організацій; 3) збільшення кількості виконуваних українських проектів у рамках програми. Вступ до повного членства підтвердить бажання співпраці України з іншими європейськими країнами в напрямку приєднання до ЄС. Крім того, вступ до повноправного членства дає можливість поширювати здатність України у формуванні нових EUREKA-проектів та впливати на питання стосовно загальної політики програми EUREKA (сюди входять питання виконання проектів, форми проектів, вирішення питань політичного значення в рамках програми та надання українським проектам статусу європейського). Варто відзначити і програму спільних дій між Україною і Францією “Дніпро” в галузі науково-технічного і інноваційного співробітництва. З українського боку її здійснює Міністерство освіти і науки України, з французького – організація ECIDE, уповноважена Міністерством закордонних справ Франції. Програма сприяє встановленню та розвитку якісного науково-технічного співробітництва з науковими та виробничими організаціями та розширенню ринку збуту обох країн. 20 вересня 2001 року з метою забезпечення реалізації стратегічного напряму зовнішньо економічної політики щодо інтеграції України у світову економіку, комплексного реформування зовнішньоторговельного режиму та послідовного забезпечення подальшої гармонізації законодавства України з нормами і принципами Світової організації торгівлі (СОТ), Верховна Рада України прийняла три важливі закони у сфері інтелектуальної власності – Закон “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, підписаної в Римі 26 жовтня 1961 року”, Закон “Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання “фонограми” та авторське право. В Указі Президента України “Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі” ці закони названо серед першочергових. За виконання адміністративних функцій Римської конференції відповідають Всесвітня організація інтелектуальної власності, Міжнародна організація праці і ЮНЕСКО. Ці організації утворюють Секретаріат Міжнародного комітету, який складається з представників двадцяти договірних держав. Приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення передбачено Угодою про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом та Україною. Основні положення, що регламентують процедуру міжнародного обміну, визначені у "Конвенції про обмін офіційними виданнями та урядовими документами між державами", прийнятій 3 грудня 1958 р. 10-ю сесією Генеральної конференції ООН з питань освіти, науки і культури. У зазначеній конвенції говориться, що "розвиток міжнародного обміну виданнями необхідний для вільного поширення ідей і знань серед народів усього світу". Міжнародний обмін патентною документацією є частиною комплексу робіт з міжнародного співробітництва у сфері правової охорони об'єктів промислової власності і здійснюється на основі укладених міжнародних, міждержавних і міжвідомчих договорів. Мета міжнародного обміну очевидна - це можливість безвалютного комплектування зарубіжною патентною документацією патентних фондів, призначених для проведення експертизи заявок на об'єкти промислової власності та задоволення патентно-інформаційних потреб фізичних і юридичних осіб України.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інноваційний менеджмент в Україні» з дисципліни «Інноваційний менеджмент»
