Стратегії поведінки на міжнародному ринку інновацій
В умовах ринкових відносин соціально – економічний і політичний статус країни визначається її глобальною конкурентноздатністю, яка тісно корелює із обраної стратегію поведінки на міжнародному ринку інновацій і успішності її реалізації. Вибір стратегічної поведінки на міжнародному ринку інновацій є найважливішим завданням міжнародного інноваційного менеджменту. В загальному вигляді стратегія - це пошук найбільш результативних варіантів приведення в дію ресурсів (капіталу, інтелектуальних знань, робочої сили) в відповідності з головним цілями розвитку і з врахуванням ситуації на ринку як на даний момент, так і в найближчому майбутньому. Таким чином, фактично, стратегія – це деталізований всебічний комплексний план досягнення заздалегідь поставлених цілей. З вибором стратегії пов’язана розробка планів проведення досліджень і розробок а також інших форм інноваційної діяльності. Стратегічне управління інноваціями все – таки більш ширше поняття ніж перспективне планування крупномасштабних проектів, оскільки воно включає ситуаційний аналіз і прогноз впливу широкого діапазону виробничих та підприємницьких факторів успіху: зовнішніх (продукти, ринки, патенти, ліцензії) і внутрішніх (нові технології, фінансування, потужності, виконавці, технічний рівень); потенціал сфери НДДКР; систему управління; її організаційні форми; етику і культуру міжнародного підприємництва (філософія і підприємницька політика). В ході стратегічного управління інноваціями здійснюється поєднання цілей технічної політики і політики капіталовкладень з метою впровадження нових технологій і видів продукції. Вибір варіанту стратегічної поведінки підприємств і організацій в міжнародному інноваційному підприємництві визначається, перш за все, пріоритетами державної політики в галузі НДДКР. Стратегії інноваційного розвитку держав, які конкретизуються їх пріоритетами НДДКР, формуються із врахуванням наступного: 1) державних політичних цілей в інноваційній сфері. Наприклад, ціллю для Японії є перетворення країни в могутню науково-технічну державу, для США - зростання добробуту населення, для України - перетворення країни в технологічну державу. 2) наявності природних ресурсів. 3) природно – демографічних чинників країни (географічного положення, природних умов, чисельності населення). 4) науково-технічного та інноваційного потенціалу країни. 5) спрямованості економічного росту в векторі завоювання внутрішнього чи світового ринку. Після вибору пріоритетів в галузі НДДКР вирішують конкретні задачі: - необхідності придбання ліцензії за кордоном чи її розробка власними силами; - проведення підготовки всередині країни чи направлення студентів, аспірантів і фахівців за кордон; - стимулювання державних і приватних фірм в до наукових досліджень; - залучення іноземних організацій до розвитку наукових досліджень і виробництва в країні; - залучення іноземних інвестицій на розвиток науки, техніки, виробництва; - забезпечення взаємодії науки і виробництва; - визначення напрямків фундаментальних досліджень патронтованих державою; - організації системи захисту досягнень науки і техніки; - визначення митних бар'єрів чи стимулів ввозу для іноземних товарів. Виділяють три головних типи моделей науково – інноваційного розвитку держав на світовому ринку: 1) країни, орієнтовані на лідерство в науці, реалізацію крупно масштабних цільових проектів, що охоплюють всі стадії науково – виробничого циклу, як правило, із значною часткою науково – інноваційного потенціалу в оборонному комплексі (США, Велика Британія, Франція); 2) країни, орієнтовані на поширення нововведень, створення сприятливого інноваційного середовища, раціоналізацію всієї структури економіки (Німеччина, Швеція, Швейцарія); 3) країни, що стимулюють нововведення шляхом розвитку інноваційної інфраструктури, забезпечення сприйняття досягнень світового науково – технічного прогресу, координації дій різних секторів в області науки і технологій (Японія, Південна Корея). Російські вчені В.Фрідлянов, Р.Некрасов, С.Остапюк виділяють три стратегічні моделі інноваційної політики. 1. Модель стратегії перенесення полягає у використанні наявного зарубіжного науково-технічного потенціалу в економіці власної країни через закупівлю ліцензій на високоефективні технології для освоєння виробництва продукції нових поколінь, яка користується попитом за кордоном. 2. Модель стратегії запозичення передбачає, що, опираючись на дешеву робочу силу та використовуючи частину науково-технічного потенціалу власної країни, освоюють випуск наукомісткої продукції, яку виробляли раніше в індустріальне розвинутих країнах. 3. Модель стратегії нарощування полягає в тому, що з використанням власного науково-технічного потенціалу, залученням іноземних учених, об'єднанням результатів фундаментальної і прикладної науки постійно створюють нові продукти і технології, які реалізують у виробництві та соціальній сфері. На основі державного курсу в інноваційній політиці здійснюється вибір стратегічної поведінки і інших суб’єктів міжнародного інноваційного підприємництва – підприємств і організацій. Стратегія розвитку підприємства одночасно визначає і орієнтує управління інноваціями, тобто задає основи її формування і сутність. В свою чергу, інноваційна стратегія уточнює і сприяє забезпеченню загальної стратегії розвитку підприємства, складаючи із нею інтегроване ціле. Стратегії інноваційного розвитку підприємств, формуються із врахуванням: 1) позиції керівництва щодо НДДКР; 2) системи управління НДДКР; 3) сфери фундаментальних і прикладних досліджень; 4) оцінки результатів; 5) відкриттів, патентів; 6) інвестицій; 7) інноваційного потенціалу підприємства. Розробка інноваційних стратегій входить в прерогативу вищих ешелонів управління і передбачає вирішення цілого комплексу задач: - розробки стратегічних цілей; оцінки можливостей і ресурсів для їх реалізації; - аналізу тенденцій в маркетинговій діяльності і науково-технічній сфері; - визначення інноваційних стратегій з вибором альтернатив; - підготовки детальних оперативних планів, програм, проектів і бюджетів; - оцінки діяльності на основі визначених критеріїв з врахуванням встановлених цілей і планів. Важливим є усвідомлення того, що інноваційні стратегії відносяться до класу функціональних і поділяються на агресивні (наступальні) та оборонні, в рамках яких додатково виділяються також: імітаційна, слідування за лідером, традиційна, залежна, стратегія за нагодою та інші. Відомою є класифікація типів інноваційних стратегій фірм відносно фактору НТП X. Фрімана, який розрізняє: наступальну, захисну, імітаційну, залежну, традиційну і за-нагодою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Стратегії поведінки на міжнародному ринку інновацій» з дисципліни «Інноваційний менеджмент»
