Формування операційної стратегії здійснюється у певній послідовності. Розпочинається цей процес із заходів, що повинні мінімізувати негативний потенціал шляхом нейтралізації будь-якого небажаного впливу на організацію, який може мати місце. Досвідчені менеджери використовують детальні виміри і контроль, щоб переконатись, що операційна функція не виходить за границі встановлених обмежень. Вони мінімізують свою зайнятість в оперативній діяльності за винятком тих випадків, коли справа стосується інвестиційних рішень (створення нових виробничих потужностей, закупівлі обладнання). Наступним кроком в діяльності менеджерів є пошук умов, за яких можна підтримувати відповідну рівновагу в конкуренції, забезпечувати конкурентоздатність товарів. Це досягається застосуванням індустріальних практик щодо використання робочої сили (трудові договори і ін.), обладнання, реконструкції організації. Але це слід робити з таким розрахунком, щоб уникати великих змін в існуючому статус-кво, розглядаючи капітальні інвестиції у нове обладнання та потужності як найкращий шлях різко підвищити конкурентоздатність продукції, добитись розширення масштабів виробництва і підвищення його ефективності. Менеджери повинні активно підтримувати і посилювати загальну організаційну стратегію та запропонувати інновації, які допоможуть впровадити цю стратегію ефективно. Нарешті, розглядаючи операційний менеджмент як потужний стратегічний ресурс, менеджери стараються передбачити технологічні удосконалення, що відповідають вимогам світового класу і які б могли вплинути на операції та отримати необхідну внутрішню експертизу набагато раніше, ніж нововведення стануть очевидними.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Роль менеджерів в управлінні операційної системи» з дисципліни «Операційний менеджмент»
