Становлення та розвиток державної служби в Україні
Як уже зазначалося, Україна сьогодні переживає у своєму розвиткові перехідний період від планово-адміністративного ти-пу економіки до ринкового. Це накладає певний відбиток на сфо-рмованість та рівень розвитку державної служби в країні. Державна служба має забезпечити розумно організоване, де-мократичне, правове та результативне державне управління шля-хом професіоналізації корпусу державних службовців. Інструментом організації державної служби є система законо-давчих та нормативно-правових актів, і це перш за все Конститу-ція України, Закон України «Про державну службу», а також ін-ші законодавчі акти, укази і розпорядження Президента України, документи Кабінету Міністрів України, які як програмно-цільові документи визначають основні засади формування системи кад-рового забезпечення державної служби. Майже 150 актів, які стосуються державної служби, визнача-ють сьогодні зміст кадрової політики держави і аспекти її реалі-зації на трансформаційному етапі розвитку держави. Державна політика у сфері державної служби згідно із Зако-ном України «Про державну службу» визначається Верховною Радою України. Для практичного запровадження засад державної служби Кабі-нет Міністрів України постановою № 209 від 2 квітня 1994 року утворив Головне управління державної служби при Кабінеті Мі- ністрів України як центральний орган виконавчої влади, поклавши на нього проведення єдиної державної політики у сфері державної служби та функціональне управління державною службою. Державну службу слід розглядати як систему громадських зв’язків і відносин, а не як суму службовців та установ. Визначення мети та функцій державної служби є основою по-будови ефективної взаємодії органів управління державної служ-би з кадровими службами державної влади й управління. Формулюючи мету, відзначимо кілька основних напрямків державної служби. Як державний соціальний інститут вона має сформувати суспільно-політичні та державно-правові передумо-ви зв’язку держслужби з життям народу, тобто вона має розкрити свою соціальну природу. І другий напрямок у визначенні мети державної служби — вона має створити об’єктивну систему ви-явлення та добору людей для роботи в держапараті. Стосовно визначення функцій державної служби слід виходи-ти з того, що державна служба є необхідним елементом усіх управлінських процесів у державі. Зазначимо, що функції, при-таманні державній службі як суспільному інституту, відобража-ють її роль і призначення в суспільстві. Вона має забезпечити ефективне функціонування всіх трьох гілок влади, з її допомогою можуть бути реалізовані інтереси, права і свободи громадян. У той же час державна служба — це механізм досягнення ці-лей та виконання завдань держави, і в такому разі їй належать функції, що відображають загальні завдання державної служби як частини механізму державного управління. Реалізуючи свої функції, державна служба має стати таким ін-ститутом, через який могла б реалізуватися демократична сут-ність держави, підтримувалась вільна життєдіяльність суспільства, а державний апарат став лідером суспільного розвитку. Виходячи з цих положень більш чітко вимальовується призначення державної служби. Вона є головним засобом реалізації функцій соціаль-ної держави, коли якісно змінюється, у чомусь звужується сфера державного регулювання в економіці та духовній сфері і набува-ють розвитку саморегулюючі, самоврядні процеси. Звідси змінюється соціальне призначення державної служби. Вона призначена через створення умов для ефективної діяльності державних інтересів висловлювати та захищати інтереси всіх верств населення. Вона має стати повсякденним каналом зв’язку держави та народу, їх взаємодії, а також виступати лідируючою силою, вести за собою суспільний розвиток. Подібний підхід здатний забезпечити тільки такий державний апарат і такий його пер-сонал, який зможе обґрунтовано висувати зрозумілі для людей норми поведінки та праці, організовувати та регулювати соціаль-ну активність громадян, домагатися змін і відстежувати їх соціа-льну ефективність. Державна служба має поєднувати конститу-ційно зафіксовані наміри та цілі держави, її структури, відносини та зв’язки з кадровим потенціалом держави, втілювати їх у суспі-льне життя. З урахуванням висловлених міркувань щодо мети, функцій і призначення державної служби визначаються основні завдання державної служби. Одним з основних завдань є охорона інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Це викликано тими обставинами, що в останні роки знизилася роль багатьох політичних інститутів, а державна служба залишається тим конкретним місцем, де грома-дянин стикається з політикою. Наступне завдання державної служби — досягнення стійкості засад і цілісності держави. Державний апарат має поряд з вико-нанням вимог Конституції і законів України виконувати постано-ви органів державного управління. У цьому полягає основний обов’язок держслужби, який забезпечує управління державою. Ще одним вагомим завданням державної служби є забезпе-чення ефективності діяльності державних органів на основі по-стійного вдосконалення функціонування апарату, впровадження нових досягнень науки, прогресивних методів вирішення управ-лінських завдань. До завдань державної служби можна віднести також подальшу демократизацію шляхів формування та діяльності апарату, вико-рінювання бюрократизму, протекціонізму, корупції, створення соціальних, правових та інших умов, необхідних для успішної роботи чиновників. Втілення в життя завдань державної служби потребує вирі-шення багатьох правових, організаційних, кадрових, наукових та інших питань. Ідеться про формування державного апарату ново-го типу та кадрового забезпечення державної служби. Для розкриття змісту державної служби обов’язковим є визна-чення її принципів, адже вони вказують на сутнісні характеристики, найважливіші у змісті та значенні державної служби. Правове вста-новлення принципів державної служби зумовлює функціонування державних органів, діяльність службовців, стійкість державно-правового регулювання державно-службових відносин, а також обґрунтування тенденцій розвитку законодавства про державну службу. Принципи державної служби обумовлені існуванням принци-пів функціонування держави, державних органів і державного управління. Їхнє дослідження дає змогу відповісти на головні пи-тання інституту державної служби, що супроводжує систему державно-службових відносин, без чого не може функціонувати державна служба. Принципи державної служби встановлюють найважливіші за-кономірності в системі організацій і функціонування державної служби, зумовлюють значимість, закономірність і соціальну цін-ність відносин, які виникають у системі державної служби. Від-сутність правових принципів державної служби тягне за собою появу в ній елементів бюрократизму, неорганізованості, безза-коння, несправедливості. Система принципів державної служби складається з консти-туційних, зумовлених положеннями Конституції та законодавст-ва України, і організаційно-функціональних, які віддзеркалюють засади побудови та функціонування державного апарату та дер-жавної служби. До конституційних слід віднести такі принципи: · служіння народу України; · верховенство Конституції України та законів над іншими нормативно-правовими актами; · демократизм і законність; · пріоритет прав і свобод людини та громадянина; · гуманізм та соціальна справедливість; · єдність державної влади; · поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову; · рівний доступ громадян до державної служби; · позапартійність державної служби, відокремлення релігій-них об’єднань від держави. Організаційно-функціональні принципи державної служби ви-значені в спеціальних законодавчих та інших актах про державну службу, які визначають специфічні відносини державно-службового характеру. До них належать такі принципи: Ё обов’язковість для державних службовців рішень, прийня-тих вищими органами державної влади та їх керівниками в межах їхніх повноважень і згідно із законодавством України; Ё єдність основних вимог, що висуваються до державної служби; Ё професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі державних службовців; Ё прозорість у здійсненні державної служби; Ё персональна відповідальність державних службовців за рі-шення, які вони готують і приймають; Ё дотримання прав і законних інтересів суб’єктів системи державного управління; Ё стабільність кадрів державних службовців у органах дер-жавної влади. Зазначені цілі, завдання і принципи обумовлюють головні функції державної служби, зокрема: · забезпечення реалізації державної політики в управлінні су-спільними процесами; · планування, прогнозування та наукове супроводження роз-витку державної служби; · залучення до державної служби та утримання на ній най-більш компетентних і відданих справі професіоналів; · побудова кар’єри та просування по службі на основі особис-тих якостей, заслуг і результатів роботи державних службовців; · формування, контроль та постійне вдосконалення норматив-но-правової бази державно-службових відносин; · створення та підтримка сучасного інформаційно-аналітичного забезпечення державної служби; · організація професійної підготовки, перепідготовки та під-вищення кваліфікації персоналу державної служби; · здійснення ефективного управління державною службою та контролю за виконанням законодавства з питань державної служби; · забезпечення зв’язків із громадськістю. Закон України «Про державну службу» визначив основні за-сади професійної діяльності державних службовців. Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і на- ціональної належності, статі, політичних поглядів, релігійних пе-реконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку. Прийом на державну службу здійснюєть-ся на конкурсних засадах. Громадяни України, які вперше зара-ховуються на державну службу, приймають Присягу державного службовця. Окрема стаття Закону «Про державну службу» визначає етич-ні норми поведінки державних службовців. Вони повинні сум-лінно виконувати свої службові обов’язки, шанобливо ставитись до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть за-шкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Забороняється проявляти бю-рократизм, упередженість або прихильність до будь-якого під-приємства, установи, організації, органу, об’єднання, громадян або конкретної особи. Законами «Про державну службу» та «Про боротьбу з коруп-цією» встановлені певні обмеження, пов’язані з проходженням державної служби. Державні службовці не можуть брати участі в акціях, що суперечать національним інтересам України, здійсню-вати вчинки, які ускладнюють функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування або які можуть бути розціне-ні як використання свого службового становища в корисливих цілях. Державні службовці не мають права займатися підприєм-ницькою діяльністю особисто або через посередників, входити до складу керівних органів підприємств та інших суб’єктів господа-рювання, що займаються підприємницькою діяльністю, сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним та юридич-ним особам у здійсненні підприємницької діяльності з метою отримання винагороди, приймати подарунки чи послуги у зв’язку зі своєю службовою діяльністю. Державним службовцям дозво-лено займатись науковою, викладацькою, творчою діяльністю, а також медичною практикою на умовах сумісництва. Статус державного службовця визначається порядком утво-рення та припинення державно-службових відносин, правами, обов’язками державного службовця, матеріальним та соціально-побутовим забезпеченням. Основним критерієм положення державного службовця в структурі державного апарату є категорія посади, яку він обіймає, що визначається організаційно-правовим рівнем органу державної влади чи місцевого самоврядування. Законом України «Про дер-жавну службу» визначено сім категорій посад державних службовців та 15 рангів, розподілених відповідно до категорій. Права, обов’язки державного службовця та гарантії держави перед ним визначаються Конституцією України, Законом Украї-ни «Про державну службу», іншими законами. Проведення єдиної державної політики та функціональне управління державною службою є компетенцією Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України (Головдержслужба), якому рішенням уряду надано статус цент-рального органу виконавчої влади. Його нормативні акти з пи-тань державної служби обов’язкові для всіх органів державної влади та місцевого самоврядування. Процес розвитку державної служби необхідно розуміти як здійснення на базі програмно-цільових стратегічних і тактичних документів цілеспрямованих перетворень, наслідком яких має стати оновлена система державної служби в Україні. Ці перетворення мають передбачати послідовні і обов’язково узгоджені правові, організаційні, інформаційні, матеріально-технічні, фінансові та інші практичні заходи, спрямовані на забезпе-чення єдності всіх елементів, що становлять державну службу, на чіткий взаємозв’язок усіх її інституційних положень і корпусу державних службовців. Виходячи з основних положень розвитку державної служби в Україні, зафіксованих у Концепції адміністративної реформи, можна виділити такі проблемні блоки питань: Ё створення системи державної служби, здатної охопити всю «піраміду» української державності та забезпечити результативне та ефективне функціонування механізму держави; Ё законодавче та інше нормативне регулювання державної служби як цілісного соціально-правового інституту; Ё удосконалення системи професійного розвитку всіх катего-рій державних службовців, у тому числі з використанням можли-востей міжнародного співробітництва; Ё впорядкування процедур управління державною службою України. Відповідно до Указу Президента України «Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи» від 20 листопада 1998 р. Головдержслужба за схемою своїх повно-важень планує та реалізує заходи щодо розвитку державної служби та її кадрового забезпечення. Ці перспективні питання стосу-ються: · у контексті вдосконалення законодавчого і нормативно-правового забезпечення: розробки у співпраці з іншими органами влади проектів Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про державну службу”», Кодексу загальних правил поведінки державних службовців та інших, передбачених у зазначеному Указі; створення після прийняття відповідних за-конів України Реєстру посад державних службовців та Переліку органів державної влади; · у контексті забезпечення єдиної державної кадрової полі-тики: спрямування роботи кадрових служб органів державної влади на реалізацію заходів щодо забезпечення ефективності професійної державної служби, впровадження у практику роботи при управлінні державною службою новітніх інформаційних технологій і засобів зв’язку, насамперед зазначених у постанові Ка-бінету Міністрів України, компонентів єдиної державної комп’ютерної системи «Кадри», яка передбачає введення єдиних стан- дартів щодо регламентів супроводження кадрової роботи і роз-ширення застосування в органах влади інтегрованих баз даних з питань державної служби; · у контексті вдосконалення роботи з керівниками держав-них підприємств: уведення в дію Генерального реєстру контрак-тів; удосконалення системи укладання, переукладання і розірван-ня контрактів з керівниками державних підприємств, установ і організацій та головами правлінь акціонерних товариств, контро-льні пакети акцій яких належать державі; проведення аналізу формування, динаміки змін та ефективності використання кадрового резерву на посади керівників державних підприємств, а також внесення пропозицій щодо поліпшення цієї роботи; · у контексті аналізу і спрямування діяльності кадрових служб центральних і місцевих органів виконавчої влади: удосконалення управління кадрами державної служби за рахунок впровадження механізму призначення заступників керівників центральних орга-нів виконавчої влади та обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, які відповідають за роботу апа-рату, та керівників відповідних кадрових служб за погодженням з Головним управлінням державної служби, практичних засад реалі-зації адміністративної юстиції, спрямованих на захист державного службовця і становлення його іміджу; · у контексті вдосконалення та подальшого розвитку систе-ми підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців: становлення навчального процесу у вищих на-вчальних закладах та регіональних центрах підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних під-приємств, установ і організацій та виконання ними цільової фун-кції навчання кадрів переважно за професійними програмами; розробка стандарту вищої освіти за спеціальністю «державна служба»; проведення ліцензування та акредитації навчальних за-кладів системи підвищення кваліфікації; розширення обсягів під-готовки викладачів для цієї системи, використовуючи для цього потенціал Української академії державного управління при Пре-зидентові України, її філіалів та Інституту підвищення кваліфіка-ції, а також створення для них умов стажування та участі у від-повідних міжнародних програмах; створення ради керівників навчальних закладів, які займаються післядипломною освітою, як секції Міжвідомчої ради з питань роботи з керівниками держав-них підприємств, установ і організацій; · у контексті розвитку наукових досліджень: запровадження програмно-цільового підходу щодо акцентування уваги на про-блемах побудови єдиної державної комп’ютерної системи «Кад-ри», питаннях соціальної оцінки ефективності державної служби; · у контексті посилення контролю і відповідальності за до-триманням державними службовцями чинного законодавства: введення практики тематичних перевірок, у тому числі з питань виконавської дисципліни та запобігання корупційними діянням державних службовців. Сьогодні українська державна служба має багато проблем в організації своєї роботи. Це викликано тим, що ще не розвинена державна служба на нижчих рівнях управління, недостатньо ко-ординована система державної служби через недостатність засо-бів комунікації та невиважене користування посадовими повно-важеннями. Тому природним є підхід, який обрано для організації державної служби, а саме централізований. Цей підхід забезпечує більшу послідовність у розвитку політики державної служби, ко-ординації багатьох кадрових функцій і дає можливість владним політичним структурам розвивати довготермінове кадрове про-гнозування та планування. Він є більш ефективним і прийнятним для демократичної країни, але потребує добре розвиненої систе-ми управління на всіх рівнях влади та налагодженої системи кон-тролю, координації та комунікації. Вдоволення потреби у висо-кокваліфікованих професіоналах на рівні політики та управління можливе лише за умови застосування елітарного підходу до за-лучення, розвитку та утримання цих державних службовців. Українська державна служба має відкриту систему укомплектації кадрами, якій притаманний загальний фаховий підхід.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Становлення та розвиток державної служби в Україні» з дисципліни «Менеджмент у державних організаціях»
