Лізингові платежі — це плата, яку здійснює лізингоодержувач за використання наданого йому в оренду майна (об’єкта лізингу) і яка встановлюється в розмірі, що забезпечує відшкодування його вартості і одержання лізингодавцем певного прибутку. Лізингові платежі класифікуються за декількома ознаками. Ми уже зазначали, що залежно від характеру (форми) здійснення пла-тежу розрізняють грошові, компенсаційні та змішані платежі. Крім цієї ознаки, в літературі по лізингу розглядаються й інші кла-сифікаційні ознаки лізингових платежів. Зокрема, за методом їх на-рахування розрізняють платежі з фіксованою загальною сумою, платежі з авансом, платежі з відстрочкою, платежі як частка від певного результату, одержаного від використання об’єкта лізингу; за періодичністю виплати — щомісячні, щоквартальні, піврічні і річні. Платежі з фіксованою загальною сумою виплачуються рівни-ми частками протягом усього терміну дії лізингової угоди з відповідною періодичністю, що передбачається останньою. Платежі з авансом відрізняються від попереднього їх виду ли-ше тим, що після укладання угоди лізингоодержувач виплачує лізин-годавцю аванс, а решту загальної суми лізингового платежу виплачує за аналогічною до попередньої схемою. Платежі з відстрочкою встановлюються за взаємною згодою сторін, коли у лізингоодержувача є тимчасові без загрозливого ха-рактеру складнощі з фінансовим забезпеченням лізингової угоди. Після закінчення відстрочки лізингові платежі проплачуються фіксованою сумою з передбачуваною періодичністю. Платежі як частка від певного результату, одержаного завдя-ки використанню об’єкта лізингу, встановлюються у відсотках від вартості виробленої за допомогою об’єкта лізингу продукції або одержаного прибутку від реалізації цієї продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Лізингові платежі включають декілька складових. Згідно із За-коном України «Про лізинг» такими складовими, що відповідають міжнародним нормам, є : · сума амортизації об’єкта лізингу, нарахована за строк, за який вноситься лізинговий платіж; · сума, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу; · платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно (лізингова маржа); · відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо він застрахований лізингодавцем; · інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. У формалізованому вигляді загальну суму лізингових платежів за весь строк дії лізингової угоди можна представити виразом
де А — сума амортизаційних відрахувань, що нараховуються на об’єкт лізингу протягом дії лізингової угоди; ПКр — плата як процент за залучений лізингодавцем кредит для придбання об’єкта лізингу; ЛМ — лізингова маржа; СТ — страхові відшкодування лізингодавцю за застраховане ним майно; ІВ — інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу; і — тривалість лізингової угоди. Сума амортизаційних відрахувань А визначається відповідно до законодавства України. При її обчисленні можна скористатися формулою
де Бв — балансова вартість об’єкта лізингу; На — норма амортизаційних відрахувань, %; Тл — строк дії лізингової угоди. За домовленістю сторін амортизаційні відрахування можуть ви-значатися методом прискореної амортизації згідно з вимогами, що за-значені в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств». Плата за залучення лізингодавцем кредиту розраховується з ви-разу ПКр = (Кр Ч Пс) : 100, де Кр — кредитні ресурси (залучений лізингодавцем кредит); Пс — процентна ставка за кредит, %. Оскільки плата за кредит розраховується за залишковою вартіс-тю майна, то при визначенні загальної суми ПКр береться до уваги середньорічна вартість кредитних ресурсів, якщо виплата лізинго-вих платежів здійснюється щомісячно або щоквартально. За цих умов розрахунок Кр здійснюється за формулою
де Бвп, Бвк — вартість об’єкта лізингу відповідно на початок і кі-нець року. Така методика визначення Кр є справедливою за умови, що об’єкт лізингу придбано лізингодавцем повністю за рахунок залуче-них коштів. Проте лізингодавець може залучати кредитні ресурси лише для часткового погашення витрат на закупівлю об’єкта лізин-гу, а решту витрат покривати за рахунок власних коштів. Тоді заз-начена вище формула набуває вигляду
Чзк — частка залучених коштів у вартості придбання об’єкта лі-зингу. Якщо лізингодавець купує майно лише за рахунок власних дже-рел фінансування, то ця складова лізингових платежів не врахо-вується. Платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно (лізингова маржа) визначається з виразу , де Слм — ставка лізингової маржі, коефіцієнт. Визначення цієї ставки є одним з найбільш складних питань ук-ладання лізингової угоди, оскільки інтереси лізингодавця і лізинго-одержувача щодо встановлення її рівня прямо протилежні. Лізинго-давець зацікавлений у періодичному коригуванні ставки лізингової маржі відповідно до поточного рівня інфляції. І це справедливо. Вод-ночас він повинен мати право змінювати і процентну ставку за кре-дитні ресурси залежно від коливання в банках за наданий ними кре-дит. В угоді мають бути чітко визначені умови індексації вартості об’єкта лізингу, щоб не допустити його знецінення через інфляцію. В інші витрати лізингодавця (ІВ) включаються витрати на об-слуговування об’єкта лізингу, на консультації, навчання працівників, які обслуговують об’єкт лізингу, відрядження тощо. Згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» операції зі сплати лізингових платежів за умовами договорів фінан-сового лізингу не є об’єктом оподаткування податком на додану вар-тість. В деяких країнах лізингові платежі оподатковуються таким податком. При визначенні його суми береться до уваги не весь роз-мір лізингових платежів, а лише його частина, так звана виручка з лізингової угоди, яка дорівнює сумі лізингових платежів за мінусом амортизаційних відрахувань. При укладанні угод з міжнародного лізингу українському суб’єкту потрібно враховувати ту обставину, що за Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибут-ку підприємств» будь-які доходи, отримані нерезидентом із джере-лом їх походження з України від провадження господарської діяль-ності, оподатковуються. До таких доходів відносяться і лізингові платежі, що сплачуються (нараховуються) резидентами або постій-ними представництвами на користь нерезидента — лізингодавця. При цьому резидент або постійне представництво зобов’язані утри-мувати під час виплати такого доходу і додатково сплачувати пода-ток на репатріацію доходів у розмірі 15 % від суми такого доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжна-родних угод. У підрозділі 11.3 ми уже зазначали, що перед укладанням лізин-гової угоди лізингоодержувач здійснює попередню оцінку її ефек-тивності. Методика такої оцінки зводиться до порівняння вартості майна за умов його купівлі в кредит з його вартістю за умов його придбання на основі лізингової угоди. При визначенні вартості майна за умов фінансового лізингу ви-ходять з того, що лізингові платежі включають у собівартість про-дукції, тому на їх величину зменшується прибуток, що є об’єктом оподаткування податком на прибуток. Отже, підприємство буде мен-ше сплачувати податку на прибуток на величину, що дорівнює сумі лізингових платежів, помножених на ставку податку на прибуток (коефіцієнт). Ця економія коштів, по суті, зменшує вартість при-дбання підприємством техніки, обладнання тощо. Таким чином, фактична вартість придбання майна за умов фінан-сового лізингу для лізингоодержувача становитиме
де ЕК — економія коштів на відрахуваннях до бюджету при оподат-куванні прибутку підприємства завдяки включенню лізингових пла-тежів у собівартість продукції. Фактична вартість майна за умови купівлі його в кредит визна-чається з урахуванням таких трьох обставин. Перша. Виплата про-центів за кредит включається у собівартість продукції. Отже, на їх величину зменшується об’єкт оподаткування податком на прибуток. Друга. Підприємство, взявши кредит, повертає його за рахунок прибутку після його оподаткування. За такого механізму повернен-ня боргу об’єкт оподаткування (прибуток) не зменшується на вели-чину виплачуваних часток кредиту, а отже, підприємство не одер-жить економії на виплатах у бюджет, що пов’язані з оподаткуванням прибутку. Третя. Придбавши основний засіб у власність за кредит, підприємство нараховує на нього амортизацію, яка є елементом витрат і включається в собівартість продукції, а отже, на її величину зменшується об’єкт оподаткування податком на прибуток. Економія від зниження об’єкта оподаткування визначається множенням нарахованої амортизації за період, на який укладається угода фінансового лізингу, на ставку податку на прибуток (коефіцієнт). Економія від включення виплачуваних процентів за кредит у собівартість продукції визначається множенням суми цих процентів на ставку податку на прибуток (коефіцієнт). Звідси фактичну вартість майна при купівлі його за кредитні ресурси ФВМк можна визначити з виразу
де Пкр — сума виплачених процентів за кредит; Екк — економія коштів на відрахуваннях до бюджету завдяки включенню виплачених процентів за кредит у собівартість продукції; Еа — економія коштів на відрахуваннях до бюджету завдяки амортизаційним відрахуванням, що зменшують об’єкт оподаткуван-ня податком на прибуток. Зазначимо, що за однакових інших умов економія коштів на від-рахуваннях до бюджету при лізинговій угоді є більшою, ніж при купівлі майна за кредитні ресурси. Причина — включення до лізингових платежів амортизаційних відрахувань, завдяки яким відбувається викуп об’єкта лізингу. Якщо за фінансового лізингу повний викуп основного засобу передбачається за коротший строк порівняно з його нормативним строком служби, то замість аморти-заційних відрахувань у щорічні лізингові платежі включають частку вартості цього основного засобу, визначену як результат від ділення його повної вартості на термін лізингової угоди. Так, наприклад, при укладенні угоди з фінансового лізингу на 5 років з повним викупом майна за цей строк і при вартості об’єкта лізингу 245 тис. грн. у щорічні лізингові платежі потрібно включати 49 тис. грн. (245 : 5). Необхідно також пам’ятати, що до складу лізингових платежів включають і виплату процентів за кредитні ресурси, взяті лізинго-давцем. Лізингова угода вважається ефективною, якщо ФВМл Ј ФВМк. Проте такий висновок не означає, що підприємство не повинне за усіх обставин йти на укладання лізингової угоди за умови, що ФВМл > ФВМк. Однією з основних причин, що може спонукати підприємство укласти за цієї обставини лізингову угоду, є недос-тупність для нього кредиту і гнучкість лізингових платежів. При визначенні ефективності лізингової угоди потрібно також враховувати періодичність сплати лізингових платежів. Детально це питання розглянемо у наступному розділі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЛІЗИНГОВИХ ПЛАТЕЖІВ» з дисципліни «Менеджмент: прийняття рішень і ризик»
