СУТЬ РІШЕННЯ «ПРОДУКТ—ПРОДУКТ» ТА ЙОГО ТЕХНІЧНИЙ АСПЕКТ БЕЗВІДНОСНО ДО СПОЖИТИХ РЕСУРСІВ
Рішення «продукт—продукт» — це рішення про вибір тих галу-зей сільськогосподарського виробництва, які за однакових інших умов забезпечують його найвищу прибутковість. Воно відповідає на принципово важливе для підприємства запитання: «Що виробляти?» Одержати відповідь на це запитання неможливо без урахування технологічної сумісності і характеру взаємозв’язку між різними ви-дами сільськогосподарської продукції, а також без аналізу різних можливих варіантів їх виробництва, витрат і доходу. Як і в попе-редніх рішеннях «ресурс—продукт» і «ресурс—ресурс», прийняття обгрунтованого рішення «продукт—продукт» вимагає врахування технічних і економічних чинників. Лише за цієї умови менеджер може визначити, яким має бути кінцевий продукт для підприємства: зерно хлібних злаків, цукрові буряки, соняшник чи сіно? Якщо він вирішив, які культури вирощувати, то постає наступне питання: на якій площі їх висівати? Чи потрібно при цьому займатися тварин-ництвом і якщо так, то яке поголів’я тварин краще утримувати: ве-лику рогату худобу, свиней чи птицю? Яким має бути підприємство — вузькоспеціалізованим чи багатогалузевим? Порушені питання не лише важливі, але й складні для розв’язання, оскільки процеси виробництва різної продукції на підприємстві взаємопов’язані завдяки дїї технічних чинників. Ці взаємозв’язки мають переважно біологічний характер, в результаті чого виникає проблема технологічної сумісності окремих видів продукції і різнонаправленості їх взаємозв’язків. Залежно від харак-теру такої сумісності всі види сільськогосподарської продукції поділяються на компліментарні, доповнюючі і конкуруючі. Компліментарні — це такі види продукції, за яких збільшення виробництва одного з її видів призводить до зростання виробництва іншого виду продукції за однакових інших умов. Такий техно-логічний взаємозв’язок добре простежується при розширенні посівних площ і збільшенні виробництва продукції бобових культур (горох, вика, соя та ін.), багаторічних трав і рівнем врожайності та обсягом виробництва тих сільськогосподарських культур, для яких вони є добрими попередниками завдяки своїм азотфіксуючим вла-стивостям. Існує також пряма залежність між обсягом виробництва кормів з кормової площі і виробництвом тваринницької продукції. Доповнюючі види продукції є технологічно сумісними в тому розумінні, що технологічні цикли їх виробництва в часі не збігають-ся між собою. Тому зміна обсягу виробництва (до певної межі) од-ного з видів неконкуруючої продукції не зумовлює зміну обсягу ви-робництва іншого виду продукції. Виробництво таких видів продукції доповнює одне одного, оскільки крім розбіжності у часі робочих періодів такі виробництва вимагають різних видів матері-альних ресурсів (не враховуючи землі). Прикладом неконкуруючих видів продукції є озима пшениця і цукровий буряк. Очевидно також, що виробництво більшості видів рослинницької продукції і продукції тваринництва до відомої міри є автономним, неконкурент-ним. Конкуруючими є такі види продукції, між якими через їх біоло-гічні властивості існує технологічна несумісність, яка проявляється в збігу робочих технологічних циклів їх виробництва (підготовка грунту до посіву, посів, догляд за посівами, збирання тощо). Тому збільшення виробництва одного з конкуруючих видів продукції призводить до зменшення обсягу виробництва іншого, і навпаки. В рослинництві, наприклад, конкуруючими є виробництво таких ярих зернових і деяких кормових культур, як ярої пшениці, ячменю, вів-са, вики, гороху та ін. Для виробництва цих видів продукції потрібні одні і ті самі фактори виробництва — техніка, однакові типи грун-тів, добрив, отрутохімікатів, приблизно однакової кваліфікації і на-вичок робоча сила. Нагадаємо, що ці ресурси по зазначених культу-рах повинні використовуватися приблизно в одні і ті ж календарні строки. Зрозуміло, що більше залучення вказаних ресурсів для ви-робництва одного з названих видів продукції можливе лише за ра-хунок зменшення обсягу використання цих ресурсів для виробництва іншого виду конкуруючої продукції. Важливо також знати, і ми в цьому переконаємося, що навіть одні і ті ж види продукції залежно від їх співвідношення у структурі посівів можуть бути компліментарними, доповнюючими і, нарешті, конкуруючими, якщо виробництво одного з видів такої продукції буде надмірно збільшуватися за рахунок «інтересів» іншої подібної галузі. Таке явище має місце тому, що для всіх сільськогосподарсь-ких культур необхідним є один і той же ресурс — земля, а тому збільшення посівної площі однієї культури може відбутися лише за рахунок зменшення площі посіву інших культур. Для того щоб зрозуміти, яку роль в обгрунтуванні і прийнятті рішення «продукт—продукт» відіграє врахування технічного аспек-та виробництва, розглянемо дещо спрощений порівняно з реальним життям приклад вибору найбільш раціональної схеми сівозміни. Мета такого спрощення — наочно показати, як впливають технічні чинники на результати виробництва і як потрібно їх враховувати, щоб вибрати найбільш раціональний варіант поєднання різних галузей. Припускаємо, що в результаті реструктуризації колективного сільськогосподарського підприємства створено сільськогосподарсь-кий кооператив, площа ріллі якого становить 700 га. Засновники ко-оперативу, реально оцінюючи свій запас праці, прийшли до виснов-ку, що можуть вирощувати 100 га цукрових буряків, для яких тут є сприятливі грунтово-кліматичні умови. Решту ріллі вони планують використати для вирощування фуражних зернових і виробництва сі-на з метою продажу цих кормових ресурсів двом колективним сіль-ськогосподарським підприємствам, що розміщені поряд з їх земель-ним масивом і з якими вони уклали договір на такий продаж. Менеджерам кооперативу важливо вирішити, яку площу слід відводити під зернові культури і під сіяні трави, щоб досягти найбільшої господарської вигоди. Відомо, що добрим попередни-ком для цукрового буряка є зернові, що йдуть після злаково-бобових чи бобових трав. Тому в підприємстві вирішили розбити площу ріллі на 7 полів по 100 га кожне, відвівши одне поле під цукрові бу-ряки. Для менеджерів очевидно, що ця культура завжди буде мати доброго попередника, якщо в сівозміні буде як мінімум одне поле сіяних трав. Відомо також, що врожайність зернових зростає, якщо їх попередником є сіяні трави, і знижується, коли зернові сіються по зернових. Зрозуміло, що врожайність зернових буде зростати в міру збільшення їх частки, що висівається по травах, і навпаки. Місцева дослідна станція провела польові дослідження про таку залежність врожайності зернових і опублікувала їх результати (табл.5.1). Ними скористалися менеджери кооперативу для обгрунтування рішення «продукт—продукт», що тепер має конкретний зміст «зерно—сіно». Таблиця 5.1 ЧАСТКА ПЛОЩІ ПІД ЗЕРНОВИМИ (З) І СІЯНИМИ ТРАВАМИ (С) ТА ЇХ ВРОЖАЙНІСТЬ ЗА РІЗНИХ СХЕМ СІВОЗМІНИ Номер сіво-зміни Схемасівозміни Частка ріллі під сіяними травами, % Частка ріллі під зерно-вими, % Збір сіна з1 га, ц Врожайність зернових, ц/га 1 С-З-З-З-З-З 16,7 83,3 56 20,0 2 С-С-З-З-З-З 33,3 66,7 56 28,0 3 С-С-0,5С-З-З-З-0,5З 41,7 58,3 56 34,0 4 С-С-С-З-З-З 50,0 50,0 56 39,6 5 С-С-С-С-З-З 66,7 33,3 56 44,0 6 С-С-С-С-С-З 83,3 16,7 56 44,0 У наведених схемах сівозмін розглядається не 7, а 6 полів з різ-ним співвідношенням зернових і сіяних трав. Це зумовлено тим, що площа під цукровими буряками залишається незмінною — 100 га (одне поле) і для них відводиться один і той же попередник — зер-нові після сіяних трав. Неважко також помітити, що від 1-ї до 6-ї сі-возміни послідовно збільшується площа сіяних трав і зменшується посівна площа зернових. У другій сівозміні, як бачимо, 33,3% площі відводиться під сіяні трави, а решта 66,7% — під зернові. Очікуєть-ся, що виробництво сіна з 1 га при цьому збережеться на рівні 1-ї сі-возміни і становитиме 56 ц/га, а врожайність зернових зросте на 8 ц/га і досягне 28 ц/га. Аналізуючи інші схеми сівозмін, приходимо до висновку, що завдяки підвищенню родючості землі та поліпшенню її стану вро-жайність зернових збільшується, коли дедалі більша частка площі відводиться під сіяні трави. Така зміна в площах посіву зернових і трав, а також зростання врожайності зернових зумовлюють і зміну обсягу виробництва продукції — зерна і сіна. Якщо підприємство запровадить 1-шу сівозміну, то матиме 560 т сіна (500 ц/га ґ 100 га) і 1000 т зерна (20 ц/га ґ 500 га). Якщо воно вирішить дотримуватися 2-ї схеми сівозміни, то отримає 1120 т сіна і 1120 т зерна. За цією схемою 200 га ріллі займатимуть сіяні трави з урожайністю сіна 56 ц/га і 400 га буде відведено під зернові, врожайність яких стано-витиме тепер 28 ц/га. В табл. 5.2 наведені дані про обсяг виробниц-тва цих видів продукції по решті сівозмін. Таблиця 5.2 ПЛОЩА ПОСІВУ СІЯНИХ ТРАВ І ЗЕРНОВИХ ТА ВАЛОВЕ ВИРОБНИЦТВО СІНА І ЗЕРНА В РІЗНИХ СХЕМАХ СІВОЗМІН Номерсівозміни Схемасівозміни Площа сія-них трав, га Площазернових, га Валове ви-робництво сіна, т Валове ви-робництво зерна, т 1 С-З-З-З-З-З 100 500 560 1000 2 С-С-З-З-З-З 200 400 1120 1120 3 С-С-0,5С-З-З-З-0,5З 250 350 1400 1190 4 С-С-С-З-З-З 300 300 1680 1190 5 С-С-С-С-З-З 400 200 2240 880 6 С-С-С-С-С-З 500 100 2800 440 За допомогою наведених у табл. 5.2 даних можна побудувати графік, який дає змогу унаочнити можливі обсяги виробництва сіна і зерна. Крива виробничих можливостей (рис. 5.1) показує можливі комбінації обсягів виробництва цих двох видів продукції, які можна одержати з 600 га посівної площі.
Рис. 5.1. Крива виробничих можливостей одержання підприємством сіна і зерна за посівної площі 600 га Різні схеми сівозмін забезпечують різні обсяги виробництва зер-на і сіна. У зв’язку з цим виникає питання: яка саме схема сівозміни є найкращою? Щоб знайти її, потрібно насамперед відкинути ті варіанти, які є гіршими з технічних міркувань. Для цього спершу потрібно порівняти 1-шу і 2-гу схему сівозмін. Виявляється, що з 2-ї сівозміни можна отримати на 560 т сіна (1120 – 560) і на 120 т зерна більше, ніж з першої (1120 – 1000). Оскільки з тієї ж самої площі (600 га) можна мати більше продукції обох видів при одній і тій же технології без застосування додаткових ресурсів, було б технічно нераціонально дотримуватися 1-ї схеми сівозміни. При переході від 2-ї схеми сівозміни до 3-ї валове виробництво сіна і зерна знову збільшується відповідно на 280 т (1400 – 1120) і 70 т (1190-1120). Це дає підстави для висновку, що 3-тя схема сівоз-мін технічно краща за 2-гу. Порівняння інших схем сівозмін можна здійснити за даними табл. 5.3. З переходом від 1-ї до 2-ї і від 2-ї до 3-ї схеми сівозмін підвищу-ється родючість грунту і, як результат, зростають обсяги виробництва зерна при зменшенні площі посіву зернових культур. Таблиця 5.3 ЗМІНИ ОБСЯГІВ ВИРОБНИЦТВА СІНА І ЗЕРНА ПРИ ПЕРЕХОДІ ВІД ОДНІЄЇ СХЕМИ СІВОЗМІНИ ДО ІНШОЇ БЕЗ ЗАСТОСУВАННЯ ДОДАТКОВИХ РЕСУРСІВ Номерсівозміни Схемасівозміни Валове ви-робництво сіна, т Валове ви-робництво зерна, т Зміна об-сягів вироб-ництва сіна, т Зміна об-сягів вироб-ництва зер-на, т 1 С-З-З-З-З-З 560 1000 — — 2 С-С-З-З-З-З 1120 1120 560 120 3 С-С-0,5С-З-З-З-0,5З 1400 1190 280 70 4 С-С-С-З-З-З 1680 1190 280 0 5 С-С-С-С-З-З 2240 880 560 –310 6 С-С-С-С-С-З 2800 440 560 –440
Збільшується при цьому і обсяг виробництва сіна. В такому ви-падку говорять, що виробництво сіна є компліментарним до ви-робництва зерна. Завдяки такому компліментарному ефекту 3-тя схема сівозміни має технічні переваги над 1-ю і 2-ю. При пере-ході від 3-ї схеми сівозміни до 4-ї обсяг виробництва сіна збіль-шується на 280 т, а обсяг виробництва зерна залишається незмін-ним. Це пояснюється тим, що з таким переходом врожайність зерна зростає на величину, лише достатню для компенсації зни-ження валового збору зерна, що відбувається через подальше скорочення площі посіву зернових культур. У такому випадку виробництво сіна є доповнюючим до виробництва зерна. Оскіль-ки при цьому підприємство отримує більше сіна при тому ж об-сязі виробництва зерна, то справедливим є висновок, що 4-та схема сівозміни технічно краща, ніж 3-тя. Враховуючи такі технічні міркування, можна очікувати, що менеджер віддасть пе-ревагу 4-й схемі сівозміни над 3-ю, 2-ю і 1-ю. З переходом до 5-ї схеми сівозміни підприємство отримає на 880 т сіна більше, а зерна на 310 т менше, ніж за 4-ї схеми. Хоча урожайність зерна зростає завдяки поліпшенню стану грунту, все ж зменшення площі посівів зернових за рахунок подальшого розширення площі сіяних трав призводить до скорочення обсягу ви-робництва зерна. В такому разі кажуть, що виробництво сіна конкурує з виробництвом зерна. Внаслідок такої конкуренції від-бувається подальше скорочення зерна у 6-й схемі сівозміни порівняно з 5-ю. Технічну перевагу однієї схеми сівозміни над іншими можна ви-значити за допомогою такого показника, як гранична норма тран-сформації (ГНТ). Таблиця 5.4 СТАДІЇ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ЗА РІЗНИХ СХЕМ СІВОЗМІН Номерсівозміни Схема сівозміни Сіна, т Зерна, т Стадії виробництва 1 С-З-З-З-З-З — — Компліментарність 2 С-С-З-З-З-З 560 120 Компліментарність 3 С-С-0,5С-З-З-З-0,5З 280 70 Компліментарність 4 С-С-С-З-З-З 280 0 Доповнення 5 С-С-С-С-З-З 560 – 310 Конкуренція 6 С-С-С-С-С-З 560 – 440 Конкуренція Він являє собою відношення (зі знаком мінус) величини, на яку змі-нився обсяг виробництва однієї продукції (в нашому прикладі — зерна), до величини, на яку змінився обсяг виробництва іншої про-дукції (сіна), тобто
Символ D означає величину, на яку збільшується або змен-шується обсяг певного продукту порівняно з попереднім варіантом. Перед співвідношенням ставиться знак мінус, отже величини гра-ничної норми трансформації будуть від’ємними в «компліментарній» зоні і додатніми — в «конкуруючій». Для нашо-го прикладу граничні норми трансформації наведені в табл. 5.5. Таблиця 5.5 ГРАНИЧНА НОРМА ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРИ ПЕРЕХОДІ ВІД ОДНІЄЇ СХЕМИ СІВОЗМІНИ ДО ІНШОЇ Номер сіво-зміни Схема сівозміни Сіна, т Зерна, т Стадії вироб-ництва 1 С-З-З-З-З-З — — — 2 С-С-З-З-З-З 560 120 – 0,214 3 С-С-0,5С-З-З-З-0,5З 280 70 – 0,250 4 С-С-С-З-З-З 280 0 0 5 С-С-С-С-З-З 560 – 310 0,553 6 С-С-С-С-С-З 560 – 440 0,786 Наприклад, для 2-ї схеми сівозміни гранична норма трансфор-мації становить = – 0,214. ГНТ показує, на яку кількість ін-шої продукції замінюється одиниця даної продукції при переході від одного способу виробництва до іншого. Одержаний результат (–0,214) означає, що при переході від 1-ї схеми сівозміни до 2-ї заміна здійснюється в такій пропорції: 0,214 т зерна на 1 т сіна. Від’ємні величини граничної норми трансформації означають, що зв’язок між двома продуктами є компліментарним. Це відповідає спрямованому догори відрізку кривої виробничих можливостей (рис.5.2). Якщо ГНТ дорівнює нулю, то зв’язок між двома продук-тами є доповнюючим. Такий зв’язок відповідає на графіку відрізку кривої виробничих можливостей, який має «нульовий нахил», тобто є горизонтальним. Тут обсяги зерна не змінюються, його виробниц-тво доповнює виробництво сіна. Подальше підвищення родючості грунту в цій зоні «компенсує» скорочення площ зернових з метою розширення площі сіяних трав. Додатні величини граничної норми заміни означають, що зв’язок між двома продуктами є конкурую-чим. Це відповідає спрямованому донизу відрізку кривої виробни-чих можливостей (див. рис. 5.2).
Рис. 5.2. Крива виробничих можливостей по сіну і зерну В цьому випадку обсяги виробництва зерна зменшуються через скорочення площі посіву зернових з метою розширення площі сія-них трав. Виробництво сіна починає конкурувати з виробництвом зерна, оскільки подальше підвищення родючості грунту вже не мо-же «компенсувати» скорочення посівної площі зернових. Таким чином, коли вибирають раціональне співвідношення між двома продуктами без залучення додаткових ресурсів, то завжди технічно доцільно збільшувати обсяги виробництва од-ного з продуктів, поки він не почне «конкурувати» з іншим. Ми вже зазначали, що, виходячи з технічних показників, найбільш раці-ональною є 4-та схема сівозміни. Однак неможливо вибрати най-кращий варіант 4-ї, 5-ї та 6-ї схем сівозміни, якщо не буде залучена до аналізу необхідна економічна інформація. Тобто виникає необхід-ність в економічному обгрунтуванні рішення «продукт—продукт». Але перш ніж перейти до такого обгрунтування, потрібно добре зас-воїти механізм вибору кращого варіанта рішення «продукт—продукт» за технічними показниками у більш складних умовах вироб-ництва, ніж ми розглядали раніше. Для виробництва продукції, крім землі, потрібні інші ресурси, які часто обмежені. Тоді перед менед-жерами постає питання: яку і скільки продукції слід виробляти за даної обмеженої кількості ресурсу, керуючись при цьому суто технічними міркуваннями? Розглянемо це питання детальніше.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУТЬ РІШЕННЯ «ПРОДУКТ—ПРОДУКТ» ТА ЙОГО ТЕХНІЧНИЙ АСПЕКТ БЕЗВІДНОСНО ДО СПОЖИТИХ РЕСУРСІВ» з дисципліни «Менеджмент: прийняття рішень і ризик»
