ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОСОЩАЛЬНИХ ПРАВ СЕЛЯН
1. За умов побудови правової держави людина, її права стають епіцентром суспільних відносин. Це стосується всіх верств населення. Проте найбільшою є криза в системі реального захисту прав селян. Між тим за переписом 2001 р. кількість сільського населення в Україні становила 32,8%. Тут держава далеко не повною мірою виконує свою захисну соціальну функцію. Необхідно зазначити, що стосовно реальних прав селян, їхньої державної гарантованості, норми Конституції втілюються в життя не повною мірою. Йдеться насамперед про такі права і свободи, як безпечні і здорові умови праці; на оплату праці, не нижчу від визначеної законом; на відпочинок; оплачувану щорічну відпустку; надання днів щотижневого відпочинку; права на соціальний захист; на житло; на охорону здоров'я; на освіту тощо. Загальновідомо, що рівень забезпеченості цих прав для селян поки що є значно нижчим, аніж для міського населення. Серед селян значно менше підприємців, бізнесменів, менеджерів, майже немає мільйонерів. Про конкретну соціальну ситуацію на селі свідчать, зокрема, такі факти. Лише 1,6% сільських квартир мають центральне опалення, 17% сіл - водопровід, 14% сітьовий газ; 1800 сіл не мають під'їзних доріг Із твердим покриттям, переважна кількість сільських вулиць не впорядкована. Загрозливою є демографічна ситуація на селі . Середньомісячна заробітна плата в сільському господарстві є найнижчою серед галузей економіки країни. Більше половини селян не зайнято на виробництві. Припинилось оновлення матеріальної бази соціальної сфери села. Різко погіршилась демографічна ситуація на селі". З карти України внаслідок обезлюднення зникло понад 300 сільських населених пунктів. Половина сіл не мають шкіл, дві третини - дошкільних закладів . 1 Див.: Концепція Національної програми відродження села на 1995-2005роки// Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 23. - Ст. 163. 2 Див.: Постанову Верховної Ради України "Про рекомендації парламентських слу хань про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі" від 6 лютого 2003 р. // Голос України. - 2003,25 лютого. 3 Довженко Г. Село на узбіччі / Урядовий кур'єр. - 2002, 16 січня. Умови праці в сільському господарстві, об'єктивно обтяжені складними природно-кліматичними факторами, є дуже важкими І з огляду на створення належних технічних, професійних, медичних умов. Низькими і нестабільними є оплата праці та пенсійне забезпечення. Держава в останні роки вживає досить багато заходів щодо покращення фінансово-кредитного та ресурсного забезпечення, налагодження цінового паритету, податкових та інших пільг для села. Але здебільшого вони стосуються сільськогосподарських підприємств, а не селян безпосередньо. До того ж вони ще не зумовили виникнення стійкої тенденції виходу з кризових явищ. За таких умов гостро постає загальнодержавна і загальносуспільна проблема посилення захисної, регулюючої та контролюючої функцій держави в сфері реального забезпечення потреб і прав селян. На це повинна бути скоригована економічна і соціальна політика держави. Аналізуючи суперечливість сучасної класичної демократії, В. В. Цвєт-ков зазначає, що в Україні існує несправедливий розподіл матеріальних благ, проте влада його виправдовує і подає як стимул зростання економіки1. Це проявляється, насамперед, у "міській" економічній сфері, але існує більш крупномасштабна несправедливість: вона проявляється в розподілі матеріальних і соціальних благ між містом і селом. Ринкова економіка не ліквідує фактор державного впливу на неї, а лише змінює адміністративні методи цього впливу на методи соціально-справедливого регулювання. Перш за все це - державне визначення соціально-економічних пріоритетів. Світовий досвід (зокрема США, Франції, Китаю), засвідчує, що коли реально і першочергово встановлюються пріоритети аграрного сектору економіки і до нього скеровуються основні резервні потужності, то це стає базою для поступової стабілізації всіх інших галузей. У нас цей принцип начебто і не відкидається, але і не реалізується повною мірою. По-друге, держава повинна дбати про піднесення соціального статусу селянина в суспільстві. Це повинно стати одним із генеральних 11 завдань, а головним способом їхнього забезпечення - створення селянам умов для того, щоб вони могли самостійно досягти свого економічного благополуччя. Одним із конкретних шляхів для цього є державна Допомога у становленні новостворених аграрних формувань та забезпечення реалізації сільськогосподарської продукції, вирощеної (виробленої) селянами, на вигідних для них умовах. Окрім того, йдеться про системну нормальну кредитну і податкову політику держави щодо селян. Див.: Цвєтков В. В. Суперечливість сучасної класичної демократії // Правова держава. Щорічник наукових праць. - Вип. 11,- Київ, 2000. - С. 14. 265 РОЗДІЛ 13 Проблеми забезпечення загальносоціальпих прав селян
Слід зазначити, що в останні роки державний протекціонізм стосовно села в Україні нарешті почав проявляти себе досить реально і позитивно. Так у 2000 році було відновлено банківське кредитування АПК, урядом було введено позитивний для села механізм часткової компенсації відсоткової ставки кредитів із державного бюджету. Суми цих кредитів зросли від 1 млрд гри у 2000 р. до 2,2 млрд грн у 2001 р. Це, поряд з іншими факторами державного впливу на аграрну економіку, сприяло значному зростанню у 2001 р. експорту зерна та іншої сільськогосподарської продукції. У 2004 р. істотно збільшено бюджетні асигнування для сільського господарства. Проте грубі помилки в реалізації державної політики в процесі організації експорту навіть рекордного врожаю зерна в 2002 р. Негативно позначились на реальному стані сільського господарства країни у подальшому. 2. Селянство у всьому світі є тією структурною детермінант тою, від якої залежить добробут суспільства. Це пояснюється, на самперед, тим, що воно своєю працею забезпечує життєдіяльність сус-і пільства, а більшість галузей економіки - сировиною. На відміну віді продукції багатьох галузей народного господарства, жодне суспільство не може обійтися без продукції сільського господарства. В свою чергу, це зумовлено міжнародно визнаним "всеосяжним принципом", суть якого полягає в тому, що сільськогосподарські землі є унікальною економічною, бізнесовою, екологічною та соціально-національною цінністю. Зрозуміло, що люди, які працюють на цих землях та виконують такі глобально важливі соціально-економічні функції, повинні користуватися високою суспільною повагою, мати стабільну державну підтримку та непорушні правові гарантії свого нормального життя та успішної праці. Історичний досвід США свідчить, що зазначені фактори відкрили шлях до соціально-економічного зміцнення селянства країни, а через це і до її промислового зростання1. Фермери США на протязі майже двох століть"... служили знаряддям вирішення економічних і політичних проблем країни, а феноменальні успіхи американських фермерів задавали тон розвитку промисловості, закріпивши в нації віру в себе і прагнення до досягнення нових висот".3 До того ж селянство в США, як і в інших країнах світу, завжди було носієм національних традицій та добропорядних звичаїв. Paarlberg, Don, American Farm Policy, N.Y., 1984.-p. 9. Воробйов Е. Ще раз про фермерство // Сільський журнал - 1994. - № 266 З міжнародно визнаною високою соціально-економічною місією селянства пов'язано, зокрема, і виникнення спеціальної багатопрофіль-ної науки "селянознавства", засновником якої вважається професор Манчестерського університету (Великобританія) Теодор Ціанін. Нещодавно Його хрестоматія була видана й російською мовою . Висока соціальна роль селянства на політичному рівні визнана і в Україні. Так Президент України Л. Д. Кучма у зверненні до селян та всього українського народу зазначив, що "саме український селянин уособлює підвалини політичної та економічної стабільності держави, саме його працелюбність, терпимість і життєва мудрість цементують наше суспільство". Україна є потенційним лідером у світовому співтоваристві з виробництва найважливішої сільськогосподарської продукції: зерна, цукру, олії, м'яса, молока та продуктів їхньої переробки. А землі сільськогосподарського призначення є головним природним багатством України. Отже, селянство України має базові підстави бути привілейованою верствою суспільства. А насправді ж воно залишається зараз, як і раніше, найменш юридично захищеною категорією громадян. Держава належним чином не враховує, що сільське господарство - специфічна галузь господарства: воно об'єктивно консервативне щодо оперативності реагування на радикальні соціально-економічні перетворення; органічно залежне від природно-кліматичних факторів. Праця в сільському господарстві зумовлена конкретними природними умовами, а тому є зоною найбільшого виробничого ризику. Через це, навіть у високорозвинених країнах світу сільське господарство є дотаційним з боку держави. В США, наприклад, постійно діють більше десятка спеціальних державних програм підтримки фермерів, існує різного роду їхнє пільгове кредитування, активно діє система їхнього сервісного обслуговування тощо. Все це означає реальне забезпечення з боку держави принципу пріоритетності сільського господарства стосовно інших сфер людської діяльності. Справедливо зауважити, що в Україні прийнято спеціальний Закон "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", який діє в редакції закону від 15 травня 1992 р.3 Проте, по-перше, цей закон здебільшого присвячений Див.: Великий незнакомец. Крестьяне и фермери в современном мире: Пер. с амгл. -М., 1992. Голос України. - 1995, 13 липня. Відомості Верховної Ради України. - 1992. -№ 32. : 267 РОЗДІЛ 13 питанням розвитку АПК, а, по-друге, він майже не виконується, за що ніхто не несе жодної відповідальності. Останнє, окрім іншого, є свідченням того, що у нас навіть конкретні норми можуть перетворитися на фактично абстрактні, позбавлені гарантій їхнього здійснення. 3. Видається, що принцип пріоритетності сільського господарства як галузі господарювання, як глобальний, повинен бути закріплений на конституційному рівні. Він означатиме, перш за все, гарантування прав селянства як товаровиробників. Його розкриттю та спеціалізації повинно спричинитися, перш за все, земельне І аграрне законодавство України, а також інші галузі законодавства. Реалізуючи цей принцип пріоритетності, законодавство повинно враховувати принаймні два фактори: 0 сільськогосподарська (аграрна) праця має істотні особливості, яких не має жодний інший вид праці; 1 охорона земель сільськогосподарського призначення (які є основ ним і незамінним засобом виробництва) є не локальною, а загальносус пільною справою, оскільки з цим пов'язано забезпечення інтересів не ли ше безпосередніх виробників (селянства), а всього суспільства. Теорія за- гальносоціальних функцій земельної власності є підставою для держав ного втручання навіть у відносини приватної власності для забезпечення загальних людських інтересів І охорони земель. Ось чому держава, з одного боку, повинна всіляко стимулювати працю селянина, враховувати її складність і виробничу ризикованість, а з другого - брати на себе основний тягар витрат на охорону земель сільськогосподарського призначення та на їхнє покращення. 4. Конституція України проголосила, що права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3). Це повинно відображатися, насамперед, у її законодавчій діяльності. Особливу увагу слід звернути на те, що законодавство України стосовно земельних прав громадян України і, в першу чергу, Земельний кодекс, повинні враховувати, що норми Конституції про землю як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, презюмують наявність у земельному законодавстві елементів нублічно-правового характеру. З цим пов'язана проблема не лише проголошення, а й державного гарантування прав селян, зокрема.у соціальній сфері. Земельний кодекс України 2001 р. сукупно закріпив земельні права всіх власників земельних ділянок (ст. 90) без розподілу суб'єктів 268 Проблеми забезпечення загальносоціальних прав селян власності в особі громадян (селян) та юридичних осіб, а також без врахування тих організаційно-правових структур, у яких ці права здійснюються. Кодекс не торкається соціальних прав селян. Безумовним позитивом Земельного кодексу України є наявність у ньому спеціального розділу V "Гарантії прав на землю". Він регулює захист прав на землю, встановлює способи захисту прав на земельні ділянки, а також подає гарантії права власності на неї і навіть закріплює відповідальність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування за порушення ними права земельної власності. Кодекс передбачає також відшкодування збитків власникам земель внаслідок їхнього вилучення (викупу), тимчасового зайняття, погіршення якості ґрунтового покриву тощо (ст. 156). Проте Земельний кодекс не торкається гарантій соціальних прав селян, оскільки ця проблема не входить до предмету його регламентації. На сьогодні в Україні не існує спеціального нормативно-правового акту, який би врегулював особливості соціальних прав селян та закріпив обов'язки держави щодо їхнього гарантування. Земельне та аграрне законодавство України традиційно розвивається за посуб'єктним принципом. Існують закони про сільськогосподарську кооперацію, про фермерське господарство, про особисте селянське господарство. Головна увага в них присвячена правовому становищу цих суб'єктів, здебільшого як юридичних осіб. Значно менше уваги в них приділяється правам селян-працівників і ще менше - гарантіям їхніх прав. Між тим у цих важливих законодавчих актах насамперед повинна була би бути дана спеціалізація прав і свобод людини і громадянина, які закріплено в Конституції України, стосовно до селян та з врахуванням статусу цих організаційно-правових структур, у які вони добровільно об'єдналися. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію"1 правам і обов'язкам членів кооперативу присвятив лише одну статтю (ст. 11), а власне правам - лише один пункт в цій статті. В ньому правомірно зафіксовано право на участь в управлінні справами кооперативу, користування його послугами, одержання кооперативних виплат та частки доходу на пай, а також у разі виходу з кооперативу. Закон чомусь зовсім зігнорував право членів сільськогосподарських кооперативів на відпочинок, на одержання роботи в кооперативі, на розпорядження доходами кооперативу, на культурно-побутове обслуговування, на інформацію, на житло, на охорону здоров'я тощо. За суттю цс є невиконанням конституційних засад що- Голос України. -1997, 13 серпня. 269 РОЗДІЛ 13 Проблеми забезпечення загальносоціальних прав селян
до прав громадян, які значно розширено. Можна вважати, що це певною мірою є невиконанням вимог Міжнародного кооперативного альянсу. Можна було б виправдати зазначене положення тим, що йдеться про спеціальний закон, який (в силу цього) зазначає лише на спеціальні - кооперативні права членів сільськогосподарських кооперативів, а рештою прав (закріплених в Конституції) вони користуються як громадяни України. Проте це виправдання є лише частковим. Адже йдеться, зокрема, про такі істотні права, як право на працю та відпочинок. І саме в зв'язку з істотними особливостями сільськогосподарської праці (сезонний характер, залежність від природно-кліматичних умов, тривалість виробничих циклів тощо), ці конституційні права обов'язково повинні бути спеціалізовані застосовно до умов кооперативної організації праці та її земельно-аграрної специфіки. Новий Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. закріпив право власників земельних ділянок, наданих для ведення фермерського господарства (ст. 13), право самого господарства на будівництво (ст. 150) та на користування природними ресурсами (ст. 17). Позитивною новелою закону є врегулювання у ньому соціального страхування і пенсійного забезпечення членів фермерських господарств (ст. 33). Проте більшість громадянських прав членів фермерських господарств залишились і надалі неврегульованими. Істотної аграрно-правової спеціалізації потребують права селян як підприємців. Оскільки фермерські відносини створюють найбільш характерні можливості підприємницької діяльності, то це, насамперед, слід зробити щодо тих селян, які ведуть саме фермерську діяльність. . Слід погодитись з В. В. Устюковою, що "більш чітке закріплення правового статусу селянського (фермерського) господарства, як особливої форми сімейної підприємницької діяльності, визначення прав та обов'язків його членів буде сприяти розвитку цієї форми господарювання та її найбільш активній участі в ринкових відносинах" . Закон України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 р. закріпив у ст. 7 досить широкий перелік переважно господарських прав членів господарства. Позитивним є зазначення на такі права, як, одержання трудової пенсії, отримання дорадчих послуг, участі у конкурсах сільськогосподарських товаровиробників, об'єднання у виробничі товариства, спілки, асоціації. Проте Закон зовсім не спеціалізує 1 О субьектах предпринимательской деятельности в сельском хозяйстве (материальї „круглого стола") // Государство и право. - 1997. - № 4. - С. 24. 270 такі конституційні права громадян України в особі членів особистих селянських господарств, як право на освіту, відпочинок, охорону здоров'я, соціальний захист тощо. Навіть короткий аналіз зазначених важливих аграрних законів показує наскільки неповно, значною мірою недосконало врегульовано права селян як суб'єктів земельних, трудових, соціальних, майнових, підприємницьких та інших відносин. Звичайно, що це не сприяє реальному і повному забезпеченню їхніх конституційних прав на сучасному рівні. 5. Гарантованість прав має місце лише тоді, коли вони чітко і повно зафіксовані в законодавстві, а їхня реалізація знаходиться під державним захистом. Що ж до селянства, то до цих загальних факторів гарантованості, долучаються ще й додаткові, які пов'язані з тим, що воно було і залишається найменш юридично освіченою частиною суспільства та до того ж зі значним негативно-пасивним психологічним ставленням до можливості судового захисту своїх законних прав та інтересів. Отже, існує нагальна потреба в удосконаленні, а також у спрощенні законодавства щодо прав селянства, їхніх гарантій, а також судової процедури захисту цих прав. З огляду на перше з зазначених завдань, на наш погляд, було би доцільно прийняти "Основи аграрного законодавства України"1. Це був би базовий нормативно-правовий акт, який би, окрім іншого, закріпив принципи земельного та аграрного устрою, загальні особливості сільськогосподарського землевикористання та сільськогосподарської праці в усіх організаційно-правових структурах аграрно-промислового комплексу України; базові спеціалізовані права та обов'язки суб'єктів цих структур, які б конкретизувалися в спеціальних законах про ці структури. Головна увага в них повинна бути присвячена праву селян (а певною мірою і інших громадян) на створення і функціонування різноманітних аграрних структур: фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, аграрних акціонерних товариств, індивідуальних аграрних формувань, особистих селянських господарств, приватних аграрних господарств, державних сільськогосподарських підприємств, спільних Див.: Титова И. 1. Проблеми кодифікації аграрного законодавства України // Стан кодифікаційного процесу в Україні: системність, пріоритети, уніфікація. - К., 1995. -С75. Осокін М- М. пропонус прийняття закону „Про землю", як „Основи земельного законодавства"// Государство и право. -2001. -№ 6.-С. 111. 271 РОЗДІЛ 13 агропромислових та інших формувань. В Основах слід з'ясувати головну сутність кожного з них та вихідні засади їхнього створення. У цьому провідному нормативно-правовому акті треба також зафіксувати можливість об'єднання зусиль селян (інших громадян, а також юридичних осіб) у виробничій, фінансовій, матеріально-технічній, комерційній та інших сферах і створення з цією метою найрізноманітніших об'єднань: асоціацій, кооперативів фермерів, селянських кредитних банків тощо. Основи могли би стати кодифікаційним нормативи о-правовим актом узагальнюючого характеру, що, крім іншого, спростило б кожному селянинові розуміння засад аграрного законодавства України. Для цього в них у простій формі повинні бути також розкриті форми власності в сільському господарстві, право землевикористання щодо земель сільськогосподарського призначення, основні засади трудової та господарської діяльності, державна підтримка та захист селян тощо. "Основи" могли би закріпити і вихідні положення щодо зовнішніх економічних та фінансових зв'язків суб'єктів аграрної діяльності. 6. В "Основах аграрного законодавства України" слід закріпити спеціалізований зміст конституційних прав селян та обов'язки держави щодо їхнього забезпечення. це повинно стати їхнім епіцентром. При цьому, звичайно, йдеться не про всі права людини і громадянина, що закріплені для всіх у Конституції України, у тому числі Й для селян, а про ті, які саме потребують земельно-правової, аграрно-правової або еколого-пра-вової спеціалізації. Окрім того, слід враховувати положення ст. 22 Конституції про те, що закріплені нею права не є вичерпними. До тих конституційних прав, які можуть бути відповідно спеціалізовані, на наш погляд, слід віднести наступні: ♦ Право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23). Це означає, що селяни, як і інші громадяни України, мають право брати участь у економічному, соціальному, культурному і політичному розвитку, як повноправні суб'єкти цього процесу. Це має бути правом їхнього вільного вибору, забезпеченого державою. Між тим на селі поки що здебільшого не створено реальних можливостей для селян займатися творчою діяльністю. Йдеться про потребу організації на селі соціально-культурних осередків, творчих спілок, бібліотек тощо за рахуно. бюджетних та інших коштів. ♦ Кожен має право на освіту (ст. 53). Ця стаття за суттю конкретизує один із головних напрямів реалі зації попереднього права. Загальновідомо, що рівень сільської освіти, Я 272 Проблеми забезпечення загальносоціальних прав селян правило, є нижчим, аніж міського населення, а тому, враховуючи потребу у фаховій підготовці кадрів для села, необхідно передбачити ряд системних пільг для сільської молоді при вступі у вищі навчальні заклади загального профілю та при вступі у вузи аграрного напряму. Надзвичайно важливо зацікавити таких молодих спеціалістів у поверненні їх в села для постійного там проживання і праці. Слід передбачити пільгові умови кредитування будівництва молодими сільськими спеціалістами власних котеджів у сільській місцевості, розробити програму "Молодий фермер України". ♦ Право на свободу об'єднання у політичні партії та громад ські організації (ст. 36). Тут особливо слід наголосити на потребі широкої організації на селі професійних спілок та державної допомоги у забезпеченні їх приміщеннями, комп'ютерним та іншим обладнанням, організації курсів підвищення кваліфікації, обміну досвідом, навчання тощо. Окрім того, доцільно організувати українську спеціальну асоціацію з захисту прав селян. Це має бути незалежна демократична організація, створена з спеціальною метою - захисту прав та соціальних інтересів селян. Ідею створення такої асоціації ще в 1989 р. висував В. В. Петров1. ♦ Кожен має право на працю (ст. 43). ♦ Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45). Сільськогосподарська праця має істотні особливості, а тому вона повинна регулюватися, окрім врахування відносно загальних, специфічних положень, про які вже йшлося, також характер та особливості праці у кожному конкретному господарстві, підприємстві тощо. Тому у кожному з них повинні прийматися Правила внутрішнього розпорядку як локальний нормативно-правовий акт. Для полегшення його розробки доцільно прийняти "Примірні правила внутрішнього розпорядку" для кожного виду аграрних структур. Як відомо, до процесу сільськогосподарської праці на практиці часто залучаються діти. При цьому спеціальні умови їхньої праці в конкретних агроструктурах здебільшого не передбачаються в їхніх Статутах та Правилах внутрішнього розпорядку. Тому в "Основах аграрного законодавства" слід такі спеціалізовані умови передбачити. Зокрема, слід врахувати положення міжнародної "Конвенції про мінімальний вік Допуску дітей на роботу в сільському господарстві", яка вступила в силу Див.: Крестьянство и право. - „В А". - № 34. - 1989, август. 273 РОЗДІЛ 13 Проблеми забезпечення загальносоціальних прав селян
ще 31 серпня 1923 р. Згідно зі ст. 1 цієї Конвенції, "діти у віці до чотирнадцяти років не можуть бути прийняті на роботу або працювати на державних або приватних сільськогосподарських підприємствах, або в будь-яких філіях в години, встановлені для відвідування школи". З метою практичного професійного навчання можна дозволити дітям здійснювати лише певні легкі сільськогосподарські види робіт за умови, що це не створить перешкод для відвідування ними занять у школі. Слід також врегулювати і конкретні правові умови забезпечення відпочинку працюючих селян, враховуючи важкі умови праці та сезонний характер виробництва. Режим праці і режим відпочинку для працівників села не може бути таким, як для робітників і службовців. Специфіка сільськогосподарської праці зумовлює істотні особливості робочого дня, тижня, року, а також у періодичності надання днів відпочинку, відпусток. У кожному господарстві, з врахуванням Його спеціалізації, рівня технічного забезпечення, наявності працездатних, ці питання повинні враховуватись на рівні локальних нормативно-правових актів (Статутів, Правил внутрішнього розпорядку тощо) з тим, щоб максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку були встановлені на рівні, закріпленому Кодексом законів про працю. Загальні ж та особливі умови праці селян та їхнього відпочинку в недержавних сільськогосподарських структурах повинні бути закріплені в "Основах аграрного законодавства". ♦ Право на соціальний захист (ст. 46). Повна, часткова або тимчасова втрата працездатності для сільськогосподарських працівників повинна встановлюватись не за загальними, а за спеціальними правилами, які б враховували характер сільськогосподарської праці та можливості виконувати певну іншу працю. У сільському господарстві на державному рівні повинен буть визначений спеціальний список робіт (важких, небезпечних для здоров'я), який би давав підстави для встановлення пільг для виплати пенсій та інших видів соціальних виплат та допомог. ♦ Право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49). Охорона здоров'я всіх громадян, згідно з цією статтею, забезпе- чується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. При фактич-? ному невиконанні цього свого обов'язку для сільської місцевості, що І здебільшого має місце на практиці, повинні виплачуватися спеціальні компенсаційні виплати селянам. 274 7. Гарантованість прав селянства (а зрештою і не тільки їх) знаходиться в прямій залежності від економічного, фінансового, соціально-культурного стану суспільства. Тому надзвичайне значення має зараз проблема виведення селянства з загального податкового та кредитного законодавства та встановлення для них стабільного єдиного і одного податку - земельного та встановлення державного пільгового кредитування. Податкові відносини на селі слід тісніше прив'язати до основного об'єкту земельних відносин - земель сільськогосподарського призначення та плати за них. Тому земельний податок та орендна плата могли би стати основними видами платежів за цей вид зем леви користання. Земельний податок повинен бути єдиним господарським податком, який би визначався пропорційно кількості і якості земель. Він стимулюватиме їхнє раціональне використання. Державне пільгове кредитування села, зокрема індивідуального житлового будівництва, проводиться епізодично, окремими нормативно-правовими актами. Між тим воно повинно носити сталий характер і бути закріплено як один з принципів стабільної державної підтримки села. Це цілком виправдовується унікальною специфічністю сільського господарства як сфери "особливого природного ризику" і, водночас, життєзабезпечувального фактору для всього суспільства. Це означатиме справді державний підхід до аграрного сектору, реальне визнання його пріоритетного характеру. У зв'язку з тим, що, як доводить аналіз практики, основними спорами в сільській місцевості зараз стали земельні спори, а загальні суди переобтяжені різними категоріями Інших складних спорів, було б доцільним створити спеціальні - земельні суди (вони існують в багатьох країнах світу). Селяни, а не ті організаційно-правові структури, в яких вони працюють, повинні стати головними суб'єктами земельних і аграрних відносин. Це може бути реалізовано як через прийняття нових законодавчих актів, які б дали їм можливість запроваджувати різноманітні форми індивідуального господарювання, так і через змістовну переорієнтацію забезпечення їхніх прав у складі різних аграрних підприємств та інших господарюючих суб'єктів. 8. Нарешті, слід підкреслити необхідність загальносуспільного сприйняття селян, які важко працюють на землі, як людей, які заслуговують на загальну повагу, як носіїв народних традицій, високої громадянської моралі та свідомості. 275 РОЗДІЛ ІЗ Проблеми забезпечення загальносоціальних прав селян
Аграрний потенціал України на світовому ринку і відродження її як хлібниці Європи дадуть українській промисловості можливість відновитись на твердій економічній основі. Це можливе лише за умов, коли головна постать аграрного виробництва - селянин буде забезпечений системою реальних гарантованих державою прав. Роль селянства зараз в Україні істотно змінилась: порівняно з промисловістю, яка в силу гострої економічної кризи значною мірою перестала активно функціонувати, сільське господарство працює відносно стабільно, а самі селяни є зараз найбільш соціально виваженою верствою суспільства. З цим теж слід рахуватись, як із тим, що вирішення найскладнішої - продовольчої проблеми залежить від них. Державі слід враховувати, що без вирішення цієї першочергової проблеми неможливо вирішити і всі інші проблеми. Політична рівність повинна слугувати формою "розподільчої справедливості" між містом і селом1. Для України, потенційно - найпотужнішої аграрної держави Європи, соціальний захист селянина є фактором забезпечення успішного входження її до кола багатих ринкових держав. Грошова оцінка сільськогосподарських угідь в Україні дорівнює 306,8 млрд гривень. їхня ринкова вартість є значно вищою і буде надалі зростати. Проте "позитивні досягнення у здійсненні земельної реформи ще не привели до радикального і ефективного оновлення сільськогосподарського виробництва, підвищення добробуту населення"2. Одна з причин цього - однобічність і неповнота законодавства про земельну та аграрну реформи. Зокрема, з нього невиправдано майже випала сфера реального забезпечення соціальних прав селянства. Конкретно про неї не йдеться і в "Основних напрямах земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки". Слід погодитись з необхідністю прийняття спеціальної Державної програми соціального розвитку села України на період до 2015 року . На відміну від Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", ця програма повинна бути державно реально забезпеченою І в першу чергу 1 Див.: Цвєтков 8- В. Суперечливість сучасної класичної демократії // Правова держа ва. Щорічник наукових праць. - Вигт. 11. - К., 2000. - С. 4. 2 Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки// Урядовий ку р'єр. - 2001, 2 червня. 3 Див.: Сиденко В. Аграрная реформа в Украине: достижения и просчетьі. // Зеркало нсдели, - 2001,16 июня. 276 скерованою на гарантування соціальних прав селян, гуманізацію його правового статусу. Соціальна держава - держава принципово нового призначення, нових демократичних стандартів. А тому все земельне і аграрне законодавство сучасної України повинно бути сфокусовано на особі селянина. Тому відокремлення законодавчої регламентації загальних та виробничих проблем сільського господарства від адекватної регламентації статусу селянина приречено на неефективність. Прикрим прикладом цього може бути на перший погляд дуже змістовний Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" від 18 січня 2001 р.' У ньому досить юридично солідно врегульовано ряд важливих економічно-фінансових відносин, які стосуються ціноутворення, підтримки доходів у сільському господарстві; податкової та бюджетної політики, особливостей кредитного забезпечення сільського господарства тощо. Проте все це не кореспондується з діяльністю працівників аграрних формувань, умовами їхнього життя та праці. Слід не забувати, що село - це не лише сільськогосподарське виробництво, а й умови життя та праці третини населення України. Але зазначений розрив у законодавчій регламентації вже став традиційним. 24 червня 2004 р. прийнято Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України"2, який має високе економічне значення, але зовсім ігнорує соціальні умови життя і праці селян. Між тим виробничі і соціальні проблеми села не можна розвивати, оскільки вони тісно взаємопов'язані. Визначаючи ж цілі закону як такі, що скеровані на "стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення" (ст. 1), він навіть не згадує тих, хто реалізує ці цілі селян. Не йдеться в Законі І про державну підтримку соціальної сфери села, створення належних умов життя і праці селянства, без чого надалі неможливо досягти високих виробничих успіхів у сільському господарстві України. Проблеми захисту прав громадян в особі селян знаходиться у глибокій кризі. її головною причиною є невиконання державою своїх соціальних публічно-правових функцій. Концептуальним центром соціальної правової держави повинно бути посилення її відповідальності
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОСОЩАЛЬНИХ ПРАВ СЕЛЯН» з дисципліни «Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України»
