Особисте селянське господарство — новий та особливий суб'єкт земельних та аграрних відносин в Україні
Особисте селянське господарство — новий та особливий суб'єкт земельних та аграрних відносин в Україні Земельний кодекс України 2001 р. вперше передбачив Існування такого суб'єкта земельних відносин, як особисте селянське господарство (ст. 33). Громадяни України можуть мати земельні ділянки для ведення такого господарства на праві власності та на праві оренди. На відміну від них, іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для цих цілей лише на умовах оренди. Це випливає з особливостей правового режиму земель сільськогосподарського призначення. Спеціальний Закон "Про особисте селянське господарство" було прийнято 15 травня 2003 р. У ньому дається таке визначення поняття цього господарства: "це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг у використанні майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму" (ст. 1). Однак Існування його як самостійного суб'єкта на сьогоднішній день є дискусійним. Слід зазначити насамперед, що Закон юридично некоректно визначає поняття суб'єкта (суб'єктів) особистого селянського господарства. Вочевидь, йдеться про те, що це не "господарська діяльність", а -фізична особа (селянин) або кілька фізичних осіб (переважно - селян), які ведуть сільськогосподарську діяльність. Це - господарство, яке не є юридичною особою. 1 в той же час закон говорить про "майно особистого селянського господарства", що є основною ознакою саме юридичної особи. Більш правильне трактування цього положення дає ст. 6 Закону, використовуючи термінологію "майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства". Вдалим є і встановлення юридичної природи цього майна як власності однієї особи (приватної власності), спільної часткової або спільної сумісної власності його членів.
228 Урядовий кур'єр. - 2003, 11 червня. РОЗДІЛ ІІ Поняття особистого селянського господарства близьке до колишнього поняття "колгоспний двір", але відрізняється від нього тим, що не носить похідного (вторинного) характеру від іншого суб'єкта (для колгоспного двору це був колгосп) і базується на приватній власності. За своїм сімейним (родинним) складом особисте селянське господарство близьке до фермерського господарства, проте істотно відрізняється від нього відсутністю підприємницьких засад діяльності і, в основному, нетоварним характером цієї діяльності. Це господарство носить натуральний характер, його сільськогосподарська діяльність покликана забезпечувати потреби членів господарства з реалізацією лише надлишків сільськогосподарської продукції. Дещо випадає з цих правил функція зайняття сільським зеленим туризмом, яка за своєю суттю входить до сфери підприємницької діяльності, а тому не вписується в назву ст. 1 про те, що "діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності". Проте особисте селянське господарство може здійснювати некомер-ційну господарську діяльність, тобто самостійну систематичну господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ст. 52 Господарського кодексу України). Зараз в Україні понад 3/5 (61,5%) сільськогосподарської продукції виробляється в особистих селянських господарствах. При такому значному її обсягу ця продукція практично набуває досить значного товарного характеру, що не узгоджується з юридичною природою суб'єктів некомерцїйної господарської діяльності. Розгорнутий науково-практичний коментар до Закону України "Про особисте селянське господарство" зроблено групою авторів за редакцією кандидата юридичних наук, доцента В. В. Носіка1. 2. Земельні відносини в особистих селянських господарствах певною мірою закріплено в Земельному кодексі України. По-перше, ЗК ввів таку нову групу земель, як "земельні ділянки особистих селянських господарств" (ст. 35), хоча більш точною була б наступна назва цієї статті - "земельні ділянки в особистих селянських господарствах", оскільки останні не є юридичними особами. Аналогічну юридичну неточність припустив і Закон "Про особисте селянське господарство" (ст. 5). 1 Науково-практичний коментар до Закону України "Про особисте селянське господарство". - К.: Кондер, 2004. 230 ' " ' ' .
Права членів особистого селянського господарства на землі По-друге, ЗК правомірно закріпив громадян України як єдиних суб'єктів землевикористання в особистих селянських господарствах (ст. 33 п. 1). По-третє, ЗК встановив, що використання земель в особистих селянських господарствах може бути на праві власності та на праві оренди. Громадяни України можуть використовувати обидва титули використання земель, у той час, як іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства лише на умовах оренди. Це випливає з загального засадничого положення земельного законодавства України про те, що основними використувачами земель сільськогосподарського призначення є громадяни України (переважно в особі селян). На жаль, Земельний кодекс України неповно регулює правовий режим у особистих селянських господарствах. Більш повно, хоча і теж недостатньо, це зроблено спеціальним Законом "Про особисте селянське господарство". 3. Закон регламентує, хоч і недостатньо точно і повно, суб'єктний склад земельних відносин у господарстві. Ст. 5 має неточну юридичну назву, а саме: "Земельні ділянки особистого селянського господарства", оскільки само господарство не є суб'єктом права (юридичною особою). Суб'єктами земельних відносин у особистих селянських господарствах є члени господарства в особах: .- одного члена господарства; 0 подружжя; 1 кількох членів господарства. Законом конкретизована юридична природа власності на земельні ділянки в особистому селянському господарстві. Земельні ділянки членів господарства можуть бути у них на праві власності або на праві оренди. На праві власності земельні ділянки в господарстві можуть мати лише громадяни України. При цьому можливі такі її різновиди: - право приватної власності однієї особи (члена господарства); -право спільної сумісної власності подружжя (членів госпо дарства); - право спільної часткової власності членів господарства. У всіх зазначених варіантах йдеться лише про громадян України. Особисте селянське господарство може складатися з однієї особи -власника земельної ділянки. У його складі може бути подружжя, якому зе- 231 РОЗДІЛ 11 мельна ділянка належить спільно (сумісно), тобто без визначення часток кожного з них. Користування ділянкою здійснюється спільно, а розпорядження нею може здійснюватися за спільною згодою членів подружжя. Якщо у складі господарства є два або кілька членів, то спеціальний закон передбачає право їхньої спільної (часткової) власності на земельну ділянку, коли кожному визначається конкретна частка у цій ділянці. Ці частки повинні бути рівними, якщо інший варіант не передбачений за домовленістю співвласників. Останні домовляються про порядок використання земельної ділянки. І хоч Закон від 15 травня 2003 р. не передбачає можливість використання земельної ділянки двома або більшою кількістю членів особистого селянського господарства (не членами подружжя) на праві спільної сумісної власності, видається, що, за бажанням і згодою всіх таких членів господарства, такий правовий режим землевикористання слід вважати законним. Останнє випливає з загальних цивільних засад регламентації права спільної власності (Глава 26 Цивільного кодексу України).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особисте селянське господарство — новий та особливий суб'єкт земельних та аграрних відносин в Україні» з дисципліни «Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України»
