ОРЕНДА ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОМАДЯНАМИ ЇХНІХ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВ
1. У процесі проведення в Україні земельної та аграрної реформ, основним завданням яких є становлення селянина як справжнього господаря на землі через структурну перебудову сільськогосподарського виробництва, створення ефективного багатоукладного сільського господарства на основі різних форм власності на засоби виробництва та форм сільськогосподарського землевикористання, гостро постало питання про розвиток такої форми землевикористання як оренда. У Посланні Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки" серед основних заходів політики економічного зростання передбачено реформи в аграрному секторі. Одним із ключових напрямів реформи аграрних відносин повинен стати "перехід на земельні орендні відносини між власниками землі (земельних паїв) та суб'єктами господарювання". Таким чином, все важливішого значення набуває така правова форма використання земель, як їхня оренда. Прийняггя Конституції України створило нові правові засади розвитку різних форм землевикористання, зокрема оренди земель. Сучасний етап розвитку орендних земельних відносин знаменує прийнятий Верховною Радою України 6 жовтня 1998 р. спеціальний Закон України "Про оренду землі", що діє у редакції від 2 жовтня 2003 р.2. Земельний кодекс України 2001 р. присвятив цьому правовому інституту окрему ст. 93, яка іменується "Право оренди земельної ділянки" і носить, в основному, бланкетнин характер. Окрему увагу приділив орендним земельним відносинам і Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (глава 58, ст. 792), знову ж таки, у нормі відсилочного характеру з посиланням на відповідний закон ("відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом"). Прийняття Закону "Про оренду землі" та включення до Земельного кодексу України раду положень щодо врегулювання земельних орендних ' Послання Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки" // Урядовий кур'єр. -2000, 23 лютого. -С. 10-11. 2 Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про оренду землі" від 2 жовтня 2003 р- //Відомості Верховної Ради України. -2004. -№10 Оренда як форма реалізації громадянами їхніх земельних прав відносин сприяє відновленню в Україні оренди земель, дає істотний поштовх до укладення договорів оренди земельних ділянок. Це має особливе значення за умов проведення земельної реформи та реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств. Так, внаслідок цих процесів, право на земельну частку (пай) в Україні набули понад 6,5 млн селян. Середній розмір земельного паю становить 4,1 га. Власниками земельних часток (паїв) передано в оренду 22,4 млн гектарів земель, орендна плата за які у 2000 році перевищила 1,6 млрд гривень.1 Таким чином, оренда земель, зокрема, сільськогосподарського призначення, характерна насамперед для громадян України в особі селян, що пов'язано з отриманням значною кількістю селян права на земельну частку (пай). Отже, важливою правовою формою реалізації громадянами їхніх земельних прав стає оренда земельних ділянок. Оренда земель сільськогосподарського призначення є широко поширеною у зарубіжних країнах. У Франції, наприклад, 51% сільськогосподарських угідь, які використовуються, обробляються на підставі договорів оренди. У Великобританії та Австралії в орендних відносинах беруть участь близько 1/3 фермерських господарств, які займають майже 40% сільськогосподарських площ. У СІЛА приблизно 330 млн акрів сільськогосподарських земель обробляються на підставі договорів оренди. Вивчення земельних орендних відносин свідчить, що існування оренди є не випадковість, а закономірність. Погоджуючись із П. І. Гайдуцьким, "необхідність оренди в агрокомплексі сучасної України зумовлена об'єктивно існуючим фактором - невідповідністю між землеволодінням і землекористуванням". Економічна відмінність між цими двома категоріями зумовлює об'єктивну закономірність існування оренди земель, оскільки не завжди особа, яка бажає використовувати земельну ділянку, має можливість володіти нею на праві власності. Оренда передбачає збереження існуючих форм власності. Гарантом цього є сам характер оренди, і з цього випливає, що вона може обслуговувати різні форми власності, не змінюючи їхньої юридичної природи. Інша справа, що еволюція форм власності на землі істотно змі- 1 Указ Президента України „Про основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки" від 30 травня 2001 р. //Урядовий кур'єр. -2001, 2 червня. 2 Бьістров Г. Е. Правовьіе проблеми земельной и аграрной реформ в зарубежньїх странах: теория, практика, итоги, перспективи. - Минск: БГЗУ,2001. - С. 125. 3 ГайдуцькийП. І. Оренда в агрокомплексі: Запитання І відповіді. - К.: Україна, 1991. - С. 7. 127 РОЗДІЛ 8 нює склад суб'єктів орендних відносин. Зокрема, сучасний етап земельної реформи в Україні веде до зменшення кола орендодавців в особі суб'єктів державної та колективної форм власності і, водночас, збільшення суб'єктів приватної власності, в основному - громадян. 2. Для розкриття всіх складових положень правового інституту оренди земель має важливе вихідне значення чітке визначення понятійного апарату. Закон "Про оренду землі" врахував цю потребу. Так, ст. 1 Закону визначає "оренду землі" (а ст. 93 ЗК України "Право оренди земельної ділянки") як "засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності". Із цієї дефініції можна виділити такі юридичні ознаки поняття "оренди земель": ♦ Це - виключно договірна форма використання земель. Договірний характер відносин передбачає виключну добровільність укладення договору. Принципу добровільності слід дотримуватися на всіх стадіях: при визначенні форм і видів орендних відносин, при виборі сторін як суб'єктів оренди та засобів виробництва як об'єктів оренди, при визначенні виду господарської діяльності, при виборі договірного регулювання орендних відносин тощо. Однак законодавство України є непослідовним у цій частині. Так, недотримано цього правила у ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", відповідно до якої у разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову у даному випадку є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. Не дотримано цього принципу і в Указі Президента України від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки", яким передбачено "запровадження обов'язкового укладення підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток...", оскільки укладення договору оренди земельної ділянки, як і будь-якого іншого, можливе за наявності добровільного волевиявлення двох сторін - орендодавця та орендаря. Ніхто не вправі примусити орендаря і орендодавця до укладення договору оренди земельної ділянки. Зустрічаємося з порушенням цього принципу і в самому Законі "Про оренду землі", який передбачає можливість поновлення договору 128 Оренда як форма реалізації громадянами їхніх земельних прав оренди земельної ділянки, встановлюючи, що після закінчення строку, на який було укладено договір, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору (ч. 1 ст. 33). Ця норма застосовується у тому випадку, якщо особа-власник земельної ділянки вирішила укласти договір оренди на новий термін. Вищий Арбітражний суд України у своєму листі від 14 січня 1999 р. "Про Закон України "Про оренду землі" дав роз'яснення з цього приводу: "якщо після закінчення строку дії договору оренди орендодавець передав земельну ділянку в оренду іншій особі, орендар за попереднім договором має право звернутись до арбітражного суду із заявою про спонукання орендодавця продовжити дію цього договору на новий термін та про визнання договору з новим орендарем недійсним. Але якщо немає доказів укладення договору оренди земельної ділянки з іншою особою, і навпаки, встановлено намір орендодавця використовувати цю ділянку для власних потреб, у арбітражного суду відсутні правові підстави для задоволення відповідної вимоги". На нашу думку, таке положення хоча і сприяє захисту інтересів орендаря, який належно виконував свої обов'язки за договором, суперечить принципу свободи договірних відносин, який полягає у вільному виборі партнерів, напрямів діяльності, обмежує право розпорядження як одну з правомочностей прав власника тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОРЕНДА ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОМАДЯНАМИ ЇХНІХ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВ» з дисципліни «Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України»
