ПОНЯТТЯ КОМЕРСАНТА І ТОРГОВОЇ УГОДИ В МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ ПРАВІ
Суб’єктами міжнародного комерційного права є комерса-нти. Комерсант — це особа, яка на професійних засадах, за влас-ні кошти, на особисті ризики здійснює комерційні операції. Комерційними операціями вважаються операції господарсько-го, торгового, фінансового характеру, спрямовані на одержання прибутку. У цьому зв’язку слід зазначити, що в країнах романо-германської системи права (Франція, Німеччина, Бельгія, Іспанія, ряд латиноамериканських держав та ін.) існує різниця в регламен-тації діяльності комерсантів та некомерсантів. У країнах єдиної системи приватного права (країнах англо-американської системи права, Італії, Нідерландах, Швейцарії та ін.) формально-юридичного поняття комерсанта і торгової угоди нема. Але в законодавстві існують норми, які передбачають спеціальні правила організації діяльності осіб, які здійснюють комерційні операції, та визначення особливих прав і обов’язків сторін в угодах, що укладаються цими учасниками обігу. Необхідно зазначити, що спеціальні норми і правила для осіб, що здійснюють професіональну діяльність, установлюються в першу чергу на національному рівні. Так, у Швейцарському зобов’язальному законі існує ціла низка правил, що розраховані на комерційні угоди і комерсан-тів. Наприклад, у ст. 190 та 215 вміщено правила про комер-ційний продаж, у ст. 124, 212, 423—430 є посилання на торгові звичаї. Цивільний кодекс Італії 1942 р. містить положення про деякі суто комерційні контракти, зокрема кредитування (ст. 1548—1551), банківські угоди (ст. 1834—1860) і т. п., а також особливі положення про «комерційну діяльність» (ст. 2195) учасників обі-гу, зокрема про представництво (ст. 2203), звітність (ст. 2214), торгову реєстрацію (ст. 2195). У Великобританії в законі про продаж товарів 1979 р. (р. 14) передбачені особливі гарантії професійної діяльності продавця, а в законі про постачання товарів та надання послуг 1982 р. — ряд спеціальних правил для осіб, що здійснюють професійно «комер-ційну діяльність» (п. 2 ст. 8, ст. 13 та ін.). У США Єдиний торговий кодекс дає загальне визначення по-няття «комерсант» (ст. 2—104), а також містить цілу низку поло-жень, що розраховані на угоди між такими учасниками обігу (укладення договору, умови продажу, гарантії продавця, перехід прав на річ або майно тощо). Необхідно підкреслити, що комерсантами є суб’єкти підпри-ємницької діяльності — індивідуальні або колективні, в окремих випадках — держава. Визнання статусу комерсанта (кваліфікація статусу комерсанта) є виключно національно-територіальною юрисдикцією. У кожній країні щодо цього існують власні підходи і традиції. Так, визнан-ня статусу комерсанта на підставі відповідності особи ознакам одного з видів комерсанта, визначених законом, характеризуєть-ся як суб’єктивний принцип кваліфікації. Наприклад, у Німеччині згідно з § 1 Торгового уложення осо-ба визнається комерсантом залежно від характеру діяльності, яку можна визначити як підприємницьку. Торгове уложення в § 1—3 виділяє категорії таких осіб. На-самперед це так звані обов’язкові комерсанти (Musskaufmann). До промислів, які вони здійснюють, закон прямо відносить: набуття та перепродаж товарів або цінних паперів; здійснення страхо-вих, банківських, транспортних, комісійних та інших угод. Такі особи зобов’язані зареєструватися у Торговому реєстрі. Окрім цього, визнаються комерсантами за бажанням особи, які не займаються переліченими головними видами діяльності, але внесені до Торгового реєстру. Такі особи (Sollkaufmann), що займаються іншими торговими промислами, також зобов’язані зареєструватися в Торговому ре-єстрі, і після реєстрації вони стають комерсантами. Зазначимо, що законодавство Німеччини виділяє ще так зва-них можливих комерсантів (Kannkaufmann), які, маючи влас-ність, фактично займаються підприємництвом і вирішують пи-тання про державну реєстрацію на власний розсуд. Такі види комерсантів можливі для допоміжних підприємств сільського і лісового господарства, для фермерських господарств тощо. Щодо торгових (господарських) товариств, то законодавство Німеччини надає їм статус комерсанта завдяки промисловому характеру їхньої діяльності. Статус учасника господарського обігу як комерсанта визнача-ється в деяких країнах природою угод. Такий підхід до визнання статусу комерсанта є об’єктивним принципом визначення (квалі-фікації) особи як комерсанта. Класичним прикладом щодо цього є законодавство Франції. Так, у французькому законодавстві (ст. 1 Торгового кодексу) за-значено, що комерсантами є особи, які здійснюють торгові опе-рації, угоди на підставі своєї професії. Наприклад, підписання перевідного векселя, якщо це відбуваєть-ся регулярно, не дає підстав для того, щоб вважати особу, що підпи-салася, комерсантом. Лікар, який продає ліки тільки своїм пацієн-там, не є комерсантом, оскільки ця його діяльність є доповненням до першої, але якщо він продає ліки всім, він стає комерсантом. Крім цього, уважається, що комерсант повинен діяти за влас-ний рахунок, на свій ризик і бути незалежним. Таким чином, службовці, що пов’язані контрактом з робото-давцем, не є комерсантами, навіть якщо вони одержали право ви-ступати як представник. Також уповноважені, діяльність яких здійснюється на кошти комерсанта, не можуть, як правило, ува-жатися комерсантами. Наприклад, члени ради адміністрації акці-онерних товариств або керівники товариств з обмеженою відпо-відальністю не є комерсантами. Відносно комерційних представників, то все визначається їх-нім статусом. Якщо вони пов’язані з підприємством, яке предста-вляють, трудовою угодою, вони не є комерсантами. Їх називають комівояжерами, агентами зі збуту товарів, торговими агентами. Якщо вони пов’язані договором представництва, який надає їм повну свободу в організації діяльності, вони є комерсантами. Посередники є комерсантами не стільки тому, що за догово-ром про посередництво є комерційними представниками, скільки тому, що завжди діють від власного імені і не розголошують іме-ні свого наймача (ст. 94 Торгового кодексу Франції). Узагальнюючи викладене вище, підкреслимо, що статус ко-мерсанта у Франції визначається торговим характером угод, пе-релік яких прямо встановлений законодавством (ст. 632, 633 Тор-гового кодексу). Ураховуючи важливість поняття «торгова операція» для ви-значення поняття «комерсант», необхідно з’ясувати його межі. Так, правовий режим торгової угоди, встановлений законо-давством Франції, дає змогу: · визначити компетенцію і процес торгового суду, а також легалізувати статті про третейські суди; · установити особливий юридичний режим цивільного і циві-льно-процесуального характеру, наприклад: спрощені правила доказів у Торговому суді; солідарна відповідальність тільки щодо дебіторів-комерсантів тощо; · підпорядкувати деякі комерційні контракти особливим розпорядженням, наприклад, укладення договору оренди; · розглядати деякі специфічні правопорушення, наприклад, у випадку невідповідності товарного знака або його підробки. У міжнародному комерційному законодавстві існують три го-ловні типи торгових операцій та змішані операції. Розглянемо їх на прикладі законодавства Франції.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОНЯТТЯ КОМЕРСАНТА І ТОРГОВОЇ УГОДИ В МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ ПРАВІ» з дисципліни «Міжнародне комерційне право»
