ГОЛОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Розвиток підприємницької діяльності в сучасному світі дедалі більше потребує вдосконалення її правового регулювання як на національному рівні, так і на міжнародному. Найхарактернішими в цьому плані є регіональні міжнародні акти. Так, у Європейській конвенції про облаштування і підпри-ємництво від 13 грудня 1995 р. підприємницька діяльність харак-теризується як така, що приносить доходи (гл. ІV). Стаття 10 Кожна Сторона, що домовляється, дозволяє громадянам інших Сторін на своїй території будь-які види діяльності, що приносять дохід, на рівних умовах із своїми власними грома-дянами, якщо Сторона, яка домовляється, не має достатньо переконливих економічних або соціальних причин відкликати дозвіл. Це положення застосовується, але не обмежується цим що-до професій, які використовуються у промисловості, торгівлі, фінансах і сільському господарстві, ремісничих професій, що потребують високої кваліфікації, професій, які пов’язані без-посередньо з розумовою працею, незалежно від того, займа-ється відповідна особа даною діяльністю самостійно або пра-цює у будь-якого роботодавця. Стаття 11 Громадяни будь-якої Сторони, що домовляється, отримав-ши дозвіл іншої Сторони на види діяльності, які приносять дохід, протягом певного періоду зазнають обмежень, які не передбачені на момент видачі їм дозволу, якщо тільки такі об-меження не застосовуються тією ж мірою відносно громадян останньої Сторони за аналогічних обставин. Стаття 12 Громадяни будь-якої Сторони, що домовляється, які на за-конних підставах проживають на території іншої Сторони, одержують дозвіл, не зазнаючи обмежень, згаданих у ст. 10 цієї Конвенції, на будь-які види діяльності, які приносять дохід, на рівних умовах з громадянами останньої Сторони, якщо вони відповідають одній з умов: · вони на законних підставах безперервно займаються будь-яким видом діяльності, який приносить дохід, на території да-ної країни протягом п’яти років; · вони на законних підставах безперервно проживають на території даної країни протягом десяти років; · вони були допущені в країну для постійного проживання. Ще один важливий документ — Кодекс Бустаманте 1928 р., який є додатком до Конвенції про міжнародне прива-тне право, що набрала чинності 25 листопада 1928 р. Цей документ встановлює пріоритет законодавства країни кожної зацікавленої особи в регулюванні комерційної діяльнос-ті. Так, у розділі «Міжнародне торгове право» зазначається, що здатність займатися торгівлею і бути стороною в комерційних контрактах регулюється виключно власним законодавством країни кожної зацікавленої особи (ст. 232). Стаття 235 Місцевий закон застосовується в разі виникнення необхід-ності заборонити заняття торгівлею посадовим особам, торго-вим агентам і брокерам. Стаття 236 Будь-яка несумісність із здійсненням торгівлі, яка випливає із законів або спеціальних положень, що діють на будь-якій території, регулюється тим самим законом. Стаття 237 Ця ж несумісність, що стосується дипломатичних і кон-сульських агентів, визначається законом держави, яка їх при-значила. Країна їхнього перебування також має право заборо-нити їм займатися торгівлею. Стаття 239 З метою публічного характеру якість торгівців регулюється законом місця, де укладена угода або де здійснюється торгівля. Найважливішим принципом міжнародного права комерційної діяльності є свобода торгівлі. Цей принцип містить не тільки по-няття безпосередньо торгівлі, а й свободу виробництва. Так, у комерсанта є право вільного вибору виду чи напряму комерційної діяльності. Цей вибір вільний. Разом з тим він ви-значатиметься певними параметрами: межами видів комерційних правовідносин; потребами ринку; діловими та організаційними здібностями комерсанта; наявністю фінансових, матеріальних, сировинних ресурсів тощо. Держава впливає на цей вибір лише засобами права, податко-вої політики та формами державного стимулювання розвитку тієї чи іншої комерційної діяльності. У процесі комерційних правовідносин є можливість залу-чення майна та коштів громадян і коштів юридичних осіб на добровільних засадах з наданням можливості отримання їх власником прибутку, що дає змогу залучити до господарського обігу значні кошти і стимулювати таким чином розвиток коме-рційної діяльності. Комерсанти також можуть самостійно формувати програму діяльності, обирати постачальників, партнерів, споживачів виго-товленої продукції, у тому числі й на міжнародних ринках. Свобода торгівлі передбачає можливість виходу на ринок праці. Комерсант визначає штатну чисельність, заробітну пла-тню тощо. Проте на нього покладаються обов’язки роботодав-ця: соціальне страхування, забезпечення техніки безпеки, оздоровлення та ін. Принцип свободи торгівлі надає комерсанту можливість залу-чати і використовувати матеріально-технічні, фінансові, трудові, інтелектуальні, природні та інші види ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством. Цей принцип також розрахований на широке розгортання саме підприємницької ініціативи. Він надає комерсантам право віль-ного розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених національним законодавством країн. Цей прибуток використовується комерсантом на свій розсуд — на подальший розвиток виробництва, поліпшення якості, конку-рентоспроможності вироблюваної продукції, на соціальні потре-би працівників. Необхідно зазначити, що в більшості країн з розвиненими ринковими відносинами свобода комерційної або виробничої діяль-ності (на вибір) надана будь-якій фізичній або юридичній особі і кваліфікується як «суспільна свобода». Між іншим, хоча отримати статус комерсанта досить просто, а створення підприємств заохочується законодавством, свобода підприємництва має в кожній країні свої обмеження. Так, у Франції Декретом від 18 березня 1981 р. створювалися цен-три реєстрації підприємств, де представники цих підприємств повин-ні підписати декларацію про те, що вони підпорядковуються законам або правилам, які стосуються створення, зміни або припинення дія-льності підприємств. Декретом від 3 грудня 1987 р. спрощувалися де-які формальності, пов’язані з гласністю при створенні компанії. Є два види обмежень: обмеження за законом і обмеження за домовленістю. До обмежень за законом належить недієздатність. Недієздатні не можуть бути комерсантами. До недієздатних осіб закон відно-сить осіб, які не досягли повноліття або таких повнолітніх, які мають розлад розумової діяльності. Повнолітні, що перебувають під опікою або піклуванням, не можуть провадити комерційну діяльність на відміну від повнолі-тніх, які перебувають під наглядом органів правосуддя. Обмеження за законом стосуються службовців, органів дер-жавного управління, суддів, військових, поліцейських і т. п. Особи, що підлягали деяким видам кримінальних покарань, можуть бути позбавлені права на комерційну діяльність. Взагалі необхідність контролю за економічною діяльністю по-требує заборони або дозвільного порядку комерційної діяльності окремих осіб, заборони або дозвільного порядку для окремих ви-дів комерційної діяльності для всіх осіб. Серед обмежень комерційної діяльності є й обмеження за до-мовленістю. Так, може бути укладено договір, за яким одна зі сторін бере на себе зобов’язання не вдаватися до будь-якої про-фесійної діяльності, яка б становила конкуренцію для іншої сто-рони, на строк укладеного між ними контракту або до закінчення встановленого ними строку. Наприклад, сторони можуть передбачити пункт договору, за яким продавець торгових активів або колишній службовець під-приємства зобов’язаний не займатися діяльністю, якою він рані-ше займався. Необхідно в цьому зв’язку зазначити, що всі такі заборони за домовленістю обов’язково обмежуються в часі та просторі. Існують також деякі обмеження свободи отримання прибутку через втручання уряду в економічну діяльність підприємств. На-приклад, це може бути політика захисту прав споживачів або введення нормативів на виробництво певної продукції. Важливим принципом міжнародного права комерційної діяль-ності є свобода конкуренції і свобода цін. У країнах з ринковою економікою законодавчо врегульований механізм ціноутворення. Ціни на майно, товари і послуги вільно визначаються через конкуренцію. Але слід звернути увагу на те, що свобода цін не є безмежною, ціни на товари і послуги в окре-мих випадках підлягають регулюванню. Так, уряди країн залишають за собою можливість регулю-вання цін у тих галузях або на тих територіях, де конкуренція цін обмежена або наявністю монополії, або тривалими труд-нощами, пов’язаними з постачанням, або правовими нормами. Також уряди можуть застосовувати регулювання цін як тимча-сові заходи в надзвичайних ситуаціях дестабілізації цін на ри-нку. У звичайних умовах на ціноутворення на ринку впливає кон-куренція. Мова йде про вільну конкуренцію між підприємствами, які діють на певному ринку, завдяки якій вони мають можливість пропонувати потенційним споживачам свої товари і послуги. Але при використанні цього принципу можливі зловживання. Напри-клад, недобросовісна конкуренція. Практично в кожній національній системі права існує заборо-на на нечесну конкуренцію. Метою цієї заборони є регулювання з боку держави господарсько-економічних відносин; упорядкуван-ня конкуренції, уведення її в певні рамки; недопущення негатив-них форм і методів підприємницької діяльності на ринку; запро-вадження у свідомість суспільства переконання про карність недобросовісних і аморальних методів господарювання; захист інтересів комерсантів. Слід розрізняти поняття недобросовісної конкуренції від кон-куренції, яка суперечить контракту. Так, комерсант порушує умови контракту і не сплачує гроші за отриманий товар. У такому випадку він діє в умовах економіч-ного обігу, але не з метою конкуренції. Такий учинок не вважа-ється недобросовісною конкуренцією. Недобросовісну конкуренцію слід відрізняти також від неза-конної конкуренції, яка порушує законодавство. Таким чином, дії вважаються недобросовісною конкуренцією за двох умов: по-перше, здійснюються в рамках підприємницької діяльності, тобто економічного обігу; по-друге, виконуються з наміром поліпшити конкурентну си-туацію на власну користь. Звичайно розрізняють чотири основні типи недобросовісної конкуренції, які на практиці можуть бути і в змішаному вигляді. Це способи жорстокої конкуренції. До таких способів належать: 1. Дискредитація конкурента. Наприклад, комерсант, який розіслав своїм клієнтам листи з повідомленням про те, що проду-кція конкурента була підроблена, здійснив акт недобросовісної конкуренції. 2. Імітація. Полягає у використанні репутації конкурента для створення схожості в оформленні своїх товарів з товарами кон-курента і залучення його клієнтури. 3. Дезорганізація. Стосується або конкурента, або ринку даних товарів. У першому випадку це може бути розголошення комер-ційної таємниці (наприклад, технологічних процесів виробництва) або дія відносно персоналу підприємства конкурента, а також ви-словлювання сумнівів щодо правильності організації його торгівлі. Так, підбурювання до страйку на підприємствах конкурента або його підтримка для отримання власного прибутку є актами нечесної конкуренції. Такі дії спрямовані не тільки проти конкретного конкурента, але й проти всіх осіб даної професії. Дії особи, яка таємно використовувала персонал для своєї ко-мерційної діяльності і не сплачувала податки як комерсант, мож-на кваліфікувати як нечесну конкуренцію, яка спотворює ринок. 4. Паразитування — це використання репутації підприємства-конкурента або його зусиль (комерційних, технологічних, техніч-них) для переманювання клієнтури. При цьому чужа продукція за свою не видається. В умовах конкурентного середовища комерсанти можуть та-кож використовувати інші засоби для пом’якшення або усунення конкуренції, яка є основою ринкової економіки. Зокрема, недоб-росовісною конкуренцією є нав’язування ціни. Наприклад, постачальник товару не може нав’язувати своєму агенту зі збуту то-варів ціну, за якої той буде продавати цей товар споживачу. Проте постачальник не може продавати свою продукцію за ці-ною, відмінною від тієї, що встановлена на неї двома іншими по-стачальниками, які перебувають в однаковому з ним становищі (та сама якість товарів, ті ж самі географічні умови тощо). На відміну від нав’язування ціни практика рекомендації цін уважається законною з застереженням, що за цим не приховуєть-ся нав’язування ціни або наявність змови. До категорії недобросовісної конкуренції потрапляє й так зва-на дискримінаційна діяльність. Якщо комерсант домагається від економічного конкурента встановлення ціни, відстрочки платежу, умов продажу або купів-лі, несприятливих для іншої сторони, то такі дії суб’єкта підпри-ємницької діяльності розцінюються як дискримінаційні. В окремих випадках недобросовісною конкуренцією вважа-ється відмова комерсанта від продажу товарів або надання по-слуг. Під кваліфікацію недобросовісної конкуренції підпадають та-кож такі дії комерсантів, як змова, зловживання домінуючим становищем. Так, скоординовані дії, угоди, змова явна або таємна, зловжи-вання домінуючим становищем, що має на меті або може призве-сти до порушення, викривлення дії механізму вільної конкуренції на ринку, розцінюється як недобросовісна конкуренція. Напри-клад, домовленість між комерсантами щодо обмеження випуску товарів, розподіл ринку, тиск на конкурентів. Слід зазначити, що сучасна економіка сприяє зближенню різ-них підприємств і може при цьому створити умови для виник-нення домінуючого становища об’єднаних підприємств на ринку і таким чином усунути всі види конкуренції. Тому всі види об’єднання підприємств регулюються спеціальними нормами. Уряди країн у питаннях захисту конкуренції використовують такі інструменти для виконання покладених на них повноважень: n структурна антитрестівська політика; n правова антитрестівська політика; n адміністративна політика.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГОЛОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ» з дисципліни «Міжнародне комерційне право»
