Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ (далі — Регламент) до-сить поширений у світі і використовується в більшості випадків, коли сторони не бажають звертатися до постійно діючих арбіт-ражних судів, а віддають перевагу арбітражу ad hok. Також бага-то арбітражних інституцій, які мають свої власні регламенти, до-зволяють застосовувати цей Регламент. Однак Регламент не має сили закону і застосовується лише за наявності арбітражного за-стереження. При цьому сторони можуть змінювати або відхиляти окремі його положення. Тобто слід зазначити, що Регламент ЮНСІТРАЛ не має сили закону й може бути прийнятий сторо-нами договору із можливими змінами, що їх влаштовують, згідно з договором. З метою скорочення до мінімуму процедурних спо-рів ці умови мають узгоджуватися сторонами обов’язково до укладання контракту і визначатися в арбітражному застереженні. Регламент регулює порядок арбітражного провадження, фор-мування складу арбітражного суду, процедуру арбітражного роз-гляду, порядок ухвалення арбітражного рішення і відшкодування арбітражних збитків. Але слід мати на увазі, що на відміну від постійно діючих арбітражів, розгляд спору в так званому ізольо-ваному третейському суді (ad hok) потребує від позивача набага-то більше зусиль і часу для організації й оформлення процесу. Сама процедура арбітражного розгляду починається згідно зі ст. 3 Регламенту, коли позивач направляє іншій стороні (відпові-дачу) повідомлення про арбітраж. Арбітражний розгляд вважа-ється розпочатим у день отримання повідомлення про арбітраж. Повідомлення про арбітраж має містити: · вимогу про передачу спору на арбітражний розгляд; · найменування та адреси сторін; · посилання на відповідне арбітражне застереження; · посилання на договір, з якого або щодо якого виникає спір; · викладення в загальній формі характеру спору і визначення у відповідному випадку розміру суми спору; · зміст позовних вимог; · пропозиції відносно кількості арбітрів, якщо це не було ра-ніше узгоджено сторонами. Також повідомлення про арбітраж може містити: Ё пропозиції про призначення одноособового арбітра або компетентного органу; Ё повідомлення про призначення арбітра, що передбачене в ст. 7; Ё позовну заяву. Відповідно до ст. 18 Регламенту, якщо позовну заяву не вклю-чено до повідомлення про арбітраж, то протягом встановленого арбітражним судом терміну позивач направляє відповідачу та кожному з арбітрів позовну заяву в письмовій формі. До цієї за-яви додається копія договору та арбітражного застереження, як-що його немає в договорі. У позовній заяві зазначається: n найменування та адреси сторін; n викладання обставин, що підтверджують позовні вимоги; n спірні питання; n зміст позовних вимог. Щодо формування складу арбітражу, то тут слід підкреслити таку головну рису й одночасно перевагу Регламенту: якщо сто-рони не домовились про кандидатуру арбітра, арбітраж все-таки відбудеться завдяки цій процедурі. Порядок формування складу арбітражного суду передбачений розділом II Регламенту. Згідно зі ст. 6 та 7 Регламенту одноособовий арбітр признача-ється компетентним органом, узгодженим сторонами, якщо про-тягом 30-ти днів після отримання однією зі сторін пропозиції щодо кандидатури одноособового арбітра сторони не дійшли згоди про його вибір. При арбітражі із трьома арбітрами в анало-гічній ситуації другий арбітр та/або арбітр-голова призначаються компетентним органом. Якщо компетентний орган не узгодже-ний сторонами, або якщо раніш узгоджений ними компетентний орган відмовляється діяти чи не призначає арбітра (при одноосо-бовому арбітрі — протягом 60-ти днів після отримання прохання про це від однієї зі сторін; при арбітражі з 3-х чоловік — протя-гом 30 днів), будь-яка зі сторін може просити Генерального секре-таря Постійної палати третейського суду в Гаазі призначити ком-петентний орган. Перша сторона може потім просити призначений таким чином орган призначити другого арбітра. Якщо протягом 30-ти днів після призначення другого арбітра обидва призначе-них арбітри не дійшли згоди про вибір арбітра-голови, то остан-ній призначається також компетентним органом. У разі звертання до компетентного органу про призначення арбітра сторона, що звертається з таким проханням, направляє йому копію повідомлення про арбітраж, копію договору, щодо якого виник спір, а також копію арбітражного застереження, як-що його немає в договорі. Компетентний орган може робити за-пит щодо отримання від будь-якої сторони такої інформації, яку він уважатиме необхідною для виконання своїх функцій. Крім того, Регламент регулює процедуру наступного арбітражного розгляду. Щодо виконання рішень арбітражу ad hok, то Конвенція про примирення та приведення в дію іноземних арбіт-ражних рішень, прийнята на конференції ООН у Нью-Йорку 10 липня 1958 р., застосовується як у випадках, коли мова йде про інституційний або постійно діючий арбітраж, так і тоді, коли мова йде про арбітраж ad hok. Уніфікація статутних норм арбітражу та арбітражної процедури, яка простежується в законодавстві, міжнародно-договірних докуме-нтах і модельних правилах про арбітраж, дає змогу зробити висно-вок про зближення арбітражу ad hok з інституційним арбітражем та асиміляції арбітражних процедур. Ці тенденції свідчать про те, що сфера арбітражу ad hok звужується, оскільки інституційний арбіт-раж має ряд переваг порівняно з арбітражем ad hok, а його регла-мент повністю регулює порядок ведення арбітражних справ. Слід зазначити, що правила ЮНСІТРАЛ передбачають, що орган, який призначає, має обиратися сторонами, коли вони не дійдуть згоди з цього питання, — Генеральним секретарем По-стійної палати третейського суду в Гаазі (до речі, палата має у своєму складі осіб, які готові діяти як арбітри за вимогою). Необхідно звернути увагу на те, що Типовий закон ЮНСІТРАЛ став також авторитетним доказом визнання арбітражного засте-реження як позитивної норми права, принаймні у сфері міжнародного комерційного арбітражу. За прикладом міжнародних конве-нцій, особливо Нью-Йоркської 1958 р. та Європейської 1961 р., Типовий закон також установлює спеціальні колізійні норми (див. п. ІІ «А» ст. 34; п. І «А» ст. 36) для арбітражних угод, що вже само по собі є нормативним підтвердженням його самостій-ності. За змістом ці норми також аналогічні відповідним поло-женням зазначених конвенцій. Виходячи з контексту ст. 36, арбітражне рішення підлягає ви-конанню незалежно від того, у якій країні його було винесено. Чинність арбітражної угоди, крім питань право- та дієздатнос-ті сторін, визначається згідно із законом, якому сторони підпо-рядкували цю угоду, а за відсутності такої вказівки — згідно з законом країни, де рішення було винесено. У ст. 34 щодо скасування арбітражного рішення другу частину наведеної норми замінено посиланням на «закон держави», тобто держави, що прийняла Типовий закон, оскільки останній, за деяки-ми винятками, що не стосуються ст. 34, застосовується лише в тому випадку, якщо арбітраж знаходиться в даній державі (п. 2 ст. І). Згідно з п. 1 ст. 16 Типового закону рішення про нечинність договору, ухвалене арбітражним судом, не тягне за собою ipso jure (автоматично, з огляду на закон) нечинності арбітражного застереження. Підсумовуючи питання про уніфіковані арбітражні правила, слід зазначити, що прийняття п. 1 ст. 16 Типового закону ЮНСІТРАЛ у тих країнах, де юридичне визнання принципу автономності є проблематичним взагалі, а також у деяких випадках (наприклад, за неможливості його застосування або в разі неукладання дого-вору, з яким пов’язана й доля арбітражного застереження) сприя-ло б утвердженню цього принципу, дуже важливого з погляду вимог міжнародного комерційного арбітражу, прогресивної уні-фікації його правового режиму [24, с. 270].
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ» з дисципліни «Міжнародне комерційне право»
