Згідно зі ст. 2(3) Статуту ООН «всі члени ООН мають вирішувати свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не порушити міжнародний мир, безпеку та справедливість». Розділ VI (ст. 33) Статуту ООН «Мирне вирішення спорів» передбачає такі мирні засоби вирішення спорів, як переговори (пе-§оіїа1;іоп), слідчі комісії (еіщиігу), посередництво (тео1іаі;іоп), примирення (сопсіііаііоп), арбітраж (агШгаНоп), судовий розгляд (іисіісіаі зеШетепі;), звернення до регіональних агентств (гезогі; к> ге£Іопа1 а^епсіез) чи інші мирні засоби на вибір. Ст. 34-38 Статуту ООН передбачають можливість звернення до Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї ООН з метою вирішення міжнародних спорів. Декларація про принципи міжнародного права щодо дружніх взаємин та співробітництва між державами 1970 р. розвиває цей принцип і зазначає, що «держави повинні шукати якомога швидшого та справедливого вирішення своїх міжнародних конфліктів шляхом переговорів, розслідування, посередництва, узгодження, арбітражу, судового рішення ...чи інших мирних засобів на їх вибір». Отже, держави вільні щодо вибору механізмів врегулювання їх конфліктів. Такий же підхід спостерігається у низці регіональних актів, а саме Американському договорі про мирне врегулювання (Боготинський Пакт) 1948 р. ОАД, Європейській конвенції щодо мирного врегулювання конфліктів 1957 р. та Гельсінському підсумковому акті НБСЄ 1975 р. Якщо ж засобами мирного врегулювання не вдається вирішити конфлікт, згідно зі ст. 37 (1) Статуту ООН сторони повинні звернутись до Ради Безпеки. В історичному плані низка міжнародно-правових актів регулювали мирні засоби вирішення міжнародних спорів ще задовго до Статуту ООН. Так, 1889 р. І Гаазька мирна конференція
.236
237_
створила комісію з питань посередництва і третейського суду та прийняла Конвенцію про мирне вирішення міжнародних суперечок. 1907 р. II Гаазька мирна конференція переглянула прийняту конвенцію. 1928 р. було прийнято Паризький договір «Про відмову від війни» - Пакт Бріана - Келлога. Способи врегулювання конфліктів можна поділити на дві категорії: дипломатичні процедури та судові рішення. Серед дипломатичних Дип/ІО- засобів найпростішим та найвживанішим є переговори. Цей спосіб не передбачає участі тре-МСІТИЧНі ТЬСГЇ СТОрОНИ І цИМ відрізняється від інших спо-ППОЦедУРИ собів. Тільки після того як держави вдались до дипломатичних переговорів, вони можуть звертатися в ООН. Процедури ведення дипломатичних переговорів не визначено, держави самі вирішують, як себе поводити. Дипломатичні переговори можуть вестися шляхом консультацій, обміну нотами, листами та ін. Стадіями дипломатичних переговорів можуть бути переговорна ініціатива, досягнення домовленості сторін про переговори, визначення рівня рангів, узгодження процедури ведення переговорів, обговорення предмета спору, вироблення і прийняття правозастосовчого акта, який вміщує пропозиції щодо вирішення спору або саме вирішення спору. Дипломатичні переговори можна класифікувати: 1) за предметом спору — на переговори з політичних, еко номічних, соціальних питань тощо; 2) за кількістю учасників - на дво- і багатосторонні пере говори; 3) за рівнем службових осіб, які беруть участь у перегово рах - на дипломатичні переговори І рівня — вищий рівень, II рівня - міністрів закордонних справ, III рівня - послів, IV рівня - спеціально уповноважених службових осіб. За певних обставин може існувати обов'язок вступати в переговори, що виникає з двосторонніх чи багатосторонніх угод. Окрім цього, обов'язок вступити в переговори може виникнути за рішенням суду. Там, де існує обов'язок вести переговори, передбачається і обов'язок досягти згоди, наскільки це можливо. У справах континентального шельфу Північного моря МСС зазначив, що сторони зобов'язані розпочати пере- РОЗДІЛ 18 238
говори з метою досягнення згоди, а не просто пройти через формальний процес переговорів як передумову 1. У справі зовнішніх боргів Німеччини Суд підкреслив, що хоч згода на переговори не обов'язково передбачає обов'язок досягти згоди, вона насправді передбачає, що повинні бути зроблені серйозні зусилля для досягнення такого результату. Процедури добрих послуг та посередництва (§оогї оіІісез апо! тейіаііоп) передбачають залучення третьої сторони, чи то особи чи групи осіб, держави чи групи держав, чи міжнародної організації. Цей процес полягає у переконанні сторін конфлікту в необхідності досягти згоди. Добрі послуги мають місце там, де третя сторона намагається переконати сторони конфлікту вступити в переговори, в той час як посередництво передбачає активну участь третьої сторони в переговорах. Насправді ж лінію розмежування між цими двома підходами часто важко провести, оскільки вони тісно переплітаються. Прикладами добрих послуг професор М. Шо наводить роль президента США у 1906 р. у завершенні російсько-японської війни та функцію СРСР у сприянні мирному вирішенню індійсько-пакистанського конфлікту 1965 р., в результаті чого було підписано Ташкентську декларацію 1966 р. Іншим прикладом може бути участь Франції у сприянні переговорам США та Північного В'єтнаму, що розпочались у Парижі на початку 1970-х. Генеральний секретар ООН може часом відіграти важливу роль, надаючи добрі послуги. Прикладом цього може бути ситуація в Афганістані у 1988 р. Під час Карибської кризи 1962 р. СРСР погодився на добрі послуги Генерального секретаря ООН, що сприяло переговорам зі США, в результаті яких було гарантовано безпеку Куби. Посередником у спорі між Індією та Пакистаном у 1952 р. був МБРР. Посередником між Чилі та Аргентиною у 1979 р.- католицький кардинал. США запропонували взяти на себе посередницькі функції у врегулюванні питання заборгованості України за поставки російських енергоресурсів, яка на лютий 1995 р. оцінювалась у 1,5 млрд доларів. Але Москва виступила проти такого посередництва, аргументуючи це тим, що проблема українського боргу є двосторонньою 2. У березні - квітні 1999 р. Україна виступила з ініціативою свого посередництва задля розв'язання конфлікту в Югославії. Аргументами на користь такого посередництва з боку України були внутрішній досвід нашої держави щодо розв'язання складних, постійно небезпечних проблем, 1 ІЧоїЧЬ 8еа Сопііпепіаі ЗЬеії Сазез [1969] І.С.Д. Кер. 2 Москва проти посередництва Вашингтона у питанні боргу України за російські енергоносії // Голос України.- 1 лют. 1995.- № 20.- С. 1. мирні засоби вирішення ЛОЛ міжнародних спорів /і О 7
неупередженість України, а також те, що вона не була членом контактної групи з колишньої Югославії'. Слідчі комісії як засіб вирішення міжнародних спорів утворюються для встановлення фактів щодо конфлікту. Положення щодо таких розслідувань були вперше розроблені у 1899 р. на Гаазькій конференції як можлива альтернатива використання арбітражу. Найуспішніше розслідування було використане в інциденті 1904 р., коли російські морські кораблі обстріляли британські риболовецькі човни, прийнявши їх за ворожі японські торпеди. Були застосовані Гаазькі положення, і висновки міжнародної слідчої комісії сприяли мирному врегулюванню проблеми. Це сприяло підтримці цієї процедури на Гаазькій конференції 1907 р. СІЛА, наприклад, уклали 48 двосторонніх договорів між 1913 та 1940 рр. з положеннями щодо створення постійної слідчої комісії. Ці угоди відомі як договори Бріана. Однак в наш час розслідування як окремий механізм мирного врегулювання майже не застосовується. Процес примирення (сопсіііаііоп) передбачає розслідування третьою стороною основ конфлікту та вироблення пропозицій щодо врегулювання. Цей спосіб включає елементи як розслідування, так і посередництва, і фактично комісії примирення виникли з договорів щодо постійних слідчих комісій. Звіти комісій примирення є тільки пропозиціями і не містять обов'язкових рішень. Цим вони відрізняються від арбітражних рішень. В період між двома світовими війнами багато договорів включали положення щодо комісій примирення як методу врегулювання конфліктів. Однак цей спосіб не був широко застосований. Правила створення комісій примирення були розроблені у Загальному акті 1928 р. щодо мирного врегулювання міжнародних конфліктів (переглянутому в 1949 р.). До функцій комісій входили розслідування та посередництво. Такі комісії мали складатися з п'яти осіб, по одній від кожної сторони конфлікту, а три інші - призначені за згодою третіх сторін. Робота повинна бути завершена протягом 6 місяців. Низка багатосторонніх договорів передбачає примирення як спосіб вирішення конфліктів. Процедура примирення була застосована в ісландсько-норвезькому конфлікті щодо делімітації континентального шельфу між Ісландією та островом Ян Маєн. Комісія запропонувала створення зони спільного розвитку, що ніколи не могло б бути запропоновано судовим органом, котрий приймає рішення виключно на основі юридичних прав сторін. Інший приклад - створення комісії примирення щодо Палестини згідно з резолюцією ГА ООН 194 (III), 1948 р.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Загальний огляд мирних засобів вирішення спорів» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
