Проблеми делімітації континентального шельфу та виключної економічної зони
Проблема делімітації континентального шельфу є дуже давньою. З виникненням виключних економічних зон делімітація морського кордону стала однією з головних дипломатичних та правових проблем 80-90-х років XX ст. Як зазначалось вище, в 1964 і в 1965 роках ФРН домовилися з Нідерландами та Данією щодо делімітації їх континентальних шельфів Північного моря. Ці домовленості тільки частково встановлювали лінію недалеко від берега, починаючи від точки, де знаходився сухопутний кордон між державами. Щоб визначити бічні чи серединні лінії точніше, чого не могли досягти за згодою сторін, сторони погодились звернутись до Міжнародного Суду Справедливості. Питання до Суду було таким: які принципи та норми міжнародного права застосовуються до делімітації між сторонами континентального шельфу в Північному морі? Нідерланди та Данія доводили, що слід застосовувати принципи рівновід-даленості та особливих обставин («е^иійІ81;апсе - вресіаі міжнародне ґ\ г\ ч морське право ^ \/ І
сігситзіапсез ргіпсіріез»). що сформульовані в статті 6(2) Конвенції щодо континентального шельфу 1958 р. Згідно з цією статтею там, де не можна досягти згоди і якщо немає особливих обставин, які виправдовували б інший підхід, кордон повинен бути проведений згідно з принципом рівновіддале-ності від найближчих точок вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря кожної держави. В той же час ФРН наполягала на доктрині справедливої та неупередженої частки (іизі апсі е^иіі;аЬ1е зпаге). Зрозумілою є важливість питання контролю над континентальним шельфом, оскільки держава має виключне право на добування природних ресурсів в межах свого континентального шельфу. Суд вирішив, що ФРН, котра не є стороною Конвенції, не була пов'язана ст. 6. Отже, виникло запитання: яке звичаєве міжнародне право існувало щодо делімітації континентального шельфу між сторонами? Проаналізувавши 15 справ, у яких кордони континентального шельфу були делі-мітовані згідно з принципом рівновіддаленості (у більшості за домовленістю, в декількох в односторонньому порядку), Суд дійшов висновку, що їх недостатньо, щоб говорити про практику, яка склалася і яка б свідчила, що делімітація згідно з принципом рівновіддаленості становить обов'язкову норму міжнародного звичаєвого права. Як засвідчує оріпіо Іигіз, такими стали принципи, згідно з якими делімітація має бути предметом домовленості між державами, і така домовленість має бути досягнута згідно з принципами справедливості. Одинадцятьма голосами проти шести Суд визнав, що: 1) використання методу рівновіддаленості делімітації не є обов'язковим для сторін; 2) не існує іншого єдиного методу делімітації, використан ня котрого в усіх випадках є обов'язковим; 3) принципи та норми міжнародного права, що застосову ються до делімітації між сторонами такі: — делімітацію слід проводити за домовленістю згідно з прин ципами справедливості, беручи до уваги всі обставини таким чином, щоб залишити кожній із сторін якомога більше тих частин континентального шельфу, котрі є природним продов женням її суші в морі і під морем, без посягання на природне продовження суші інших; - якщо ж площі збігаються, вони повинні бути поділені за згодою, або ж, коли згоди не дійшли, в рівних частинах, крім випадків, коли сторони погоджуються на режим спільної юрис дикції, використання чи експлуатації. РОЗДІЛ 14 202
У справі затоки Мен (Оиіі оі Маіп Сазе)', яка стосувалась як делімітації континентального шельфу, так і виключної економічної зони Канади та США, було розроблено два принципи, які відображали позицію міжнародного права у питаннях делімітації. По-перше, не може бути односторонньої делімітації. Делімітація повинна проводитися за згодою між сторонами або, якщо необхідно, за допомогою третіх сторін. По-друге, було зазначено, що при делімітації повинен застосовуватись принцип справедливості. Як вихідну точку Суд застосував критерій рівного поділу районів, що збігаються. Цей критерій поєднувався з допоміжними критеріями, пов'язаними з особливостями району, який підлягав поділу. Слід було врахувати як географічні особливості, так і відповідність для делімітації морського дна та вод над ним. Було зроблено висновок про доцільність геометричних методів. Було зазначено, що основне правило делімітації континентального шельфу таке саме, як і для делімітації виключної економічної зони, але їх кордони не обов'язково мають збігатися. Безпрецедентний характер аналізованої справи полягав у тому, що сторони просили провести єдину лінію делімітації шельфу та риболовецьких зон. Критерії, справедливі щодо континентального шельфу, не обов'язково збігаються з відповідними критеріями для економічних зон. Тобто в даній справі поняття природного продовження (паіигаі ргоіоп^аііоп) континентального шельфу та економічні чинники мало допомагали. Основний аргумент США полягав у тому, що історично американці були присутні у спірній зоні, а Канада акцентувала соціально-економічний аспект. Суд доходить висновку про доцільність застосування тільки географічних методів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Проблеми делімітації континентального шельфу та виключної економічної зони» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
