Традиційне міжнародне право розрізняє п'ять різних способів набуття території: 1. Зайняття (оссираііоп). Держава може на- Правове бути територію шляхом зайняття, якщо задо- вання територіальних змін обґ нт\/ волено дві умови: а) територія, набута таким чином, повинна бути гез ішіііиз (тобто не належати іншій державі); б) держава, що займає територію, повинна здійснювати фактичний контроль над такою територією (Див. Ізіапсі оі Раїтаз Сазе). 2. Цесія чи уступка території (лат. сеззапіе припинення). Цесія може бути добровільна і примусова і повинна відповідати праву на са мовизначення. Як правило, це частина дого вору. Так, у 1763 р. згідно з Паризьким дого вором Франція уступила Верхню та Нижню Канаду Британії, а в 1898 р. згідно з іншим Паризьким договором Іспанія уступила Філіп- піни США. Деколонізація, продаж Аляски - все це приклади цесії. 3. Завоювання, анексія, тобто встановлення чи зміна кордонів держави проти волі її населення. Саме утримання нації проти її волі у межах іноземної держави також є анексією. Інший термін для завоювання - дебеляція (від лат. Ьеііа воювати). Прикладом анексії може бути окупація Мальвінських островів (Фолклендів) У 1833 р. британськими військами. У 1982 р. аргентинські війська висадилися на архіпелазі та встановили там свій державний прапор. Кількамісячний збройний конфлікт завершився перемогою Ве- 1 84 РОЗДІЛ 13
ликої Британії. Лише 1998 р. відбувся перший за 16 років після конфлікту візит президента Аргентини Карлоса Менема до Лондона. Напередодні візиту Карлос Менем знову заявив, що «аргентинці ніколи не відмовляться від своїх прав на Мальвіни». Прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер, у свою чергу, зазначив: «Суверенітет Фолклендів не може бути предметом переговорів» ', Міжамериканська конвенція про права і обов'язки держав 1933 р. містить зобов'язання не визнавати «набуття території чи особливих привілеїв, одержаних силою». Таке ж зобов'язання міститься в багатьох інших міжнародних договорах, наприклад у «Декларації про дотримання принципу суверенітету, територіальної цілісності держав — учасниць СНД»: «захоплення території з використанням сили не може бути визнано, а окупація території держав не може використовуватись для міжнародного визнання...» 4. За правом давності (ргезсгіріііоп). Коли держава мирно зайняла певну територію без будь-якого опору з боку попередньо го суверена, вона може через деякий час набути цю територію за правом давності. 5. Розростання, природній приріст (ассгеїїоп). Це найменш важливий серед способів набуття території, а саме - збільшен ня території держави природним способом, наприклад через зміну русла річки. У згадуваній вище справі острова Палмас (1928 р.) Нідерланди заявили про свій суверенітет на основі тривалого і незаперечного вияву влади над островом протягом тривалого періоду (сопііпиоиз апсі ипсіізриіесі Йізріау оі аиіпогііу ОУЄГ їЬе ізіапсі с1игіп£ а 1оп£ регіосі о£ і;іте). Згідно з арбітром Губером, якщо конфлікт торкається суверенітету над територією, за звичаєвим правом слід визначити, котра з держав має право власності - чи то на основі цесії, чи завоювання, зайняття тощо. Однак якщо інша сторона фактично виявляла суверенітет, має бути доведено, що, окрім права власності, територіальний суверенітет продовжував існувати і фактично існував у момент, що є критичним для даного спору. Право власності США на острів існувало на основі цесії згідно з Паризьким договором, коли Іспанія уступила його США. Очевидно, що Іспанія не могла передати більше прав, ніж вона мала. Отже, основне питання полягало в тому, чи острів Палмас на момент укладення та набуття чинності Паризького договору був складовою частиною території Іспанії, чи Нідерландів. Було визнано мирний характер вияву Нідерландами суверенітету над островом протягом 1700—1906 рр. США не могли навести аргументів на право власності еквівалентних або сильніших, ніж Нідерланди. Право власності 1 Мальвіни. Вони ж Фолкленди // Голос України.- ЗО черв. 1999.-№ 117.- С. 10. територія 1 ПГ в міжнародному праві | О ^
на основі відкриття існує тільки як рудиментарне право (іпсЬоаіе) і не може превалювати над правом, що ґрунтується на постійному та мирному вияві суверенітету. Отже, було визнано право на суверенітет над островом, набутий Нідерландами в результаті тривалого та мирного вияву державної влади протягом тривалого періоду, починаючи, очевидно, з 1700 р.
Закон України «Про державний кордон України» 1992 р.' визначає державний кордон України як лінію і вертикальну поверхню, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору (ст. 1)- За цим Законом, державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік (п. З ст. 3).
13.3. Державні кордони відділяють територію однієї держави від території іншої. Вони визначають межі державної території, а отже - межі Державні поширення територіального верховенства держави. Державний кордон на морі утворює лі-рдони н^я зовнішньої межі територіальних вод. Держави, що межують, як правило, укладають між собою договори, в яких визначається лінія кордону. Таке визначення загального напрямку проходження кордону між державами називається делімітацією. Прикладом такого договору може бути Договір між Україною і Словацькою республікою про спільний державний кордон 1994 р.1 Проведення державного кордону на місцевості з позначенням його спеціальними прикордонними знаками називається демаркацією кордону. Демаркація проводиться відповідно до матеріалів делімітації і здійснюється змішаними комісіями, що створюються зацікавленими державами на паритетних засадах. При делімітації і демаркації кордонів, як правило, враховуються особливості місцевості (гірський хребет, русло річки тощо). На несудноплавних річках кордон проводиться по середині річки (чи по середині головного рукава річки), на судноплавних - по головному фарватеру 2 (безпечному шляху для руху суден між мілинами, рифами та іншими перешкодами) або тальвегу 3 (лінії, що з'єднує найнижчі точки дна річкової долини, яру, балки тощо). Однак за згодою між сусідніми державами кордон може проходити по одному з берегів річки. На прикордонних озерах лінія кордону проходить по середині озера чи по прямій лінії, що з'єднує виходи сухопутного кордону до берегів озера.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «обгрунтування територіальних змін» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
