Право укладення міжнародних договорів без пред'явлення відповідних повноважень згідно з Конвенцією 1969 р. мають 1) глави держав, глави урядів і міністри закордонних справ; 2) глави дипломатичних місій щодо прийняття тексту договору між акредитуючою і приймаючою державами; 3) акредитовані державами представники на міжнародну конференцію чи в міжнародну організацію з метою прийняття тексту договору на цій конференції чи цією організацією (ст. 7). Будь-яка дія щодо укладення договору особою без відповідних повноважень не буде мати жодної юридичної сили, поки держава не підтвердить цей акт. Як приклад можна навести ситуацію, що виникла у 1951 р. під час підписання Конвенції щодо найменування сирів. Вона була підписана від імені Швеції та Норвегії одним представником, але виявилось, що він мав повноваження тільки від Норвегії. Однак угода була згодом ратифікована обома сторонами і набула чинності '. Порядок укладення міжнародних договорів Україною регулюється Законом України «Про міжнародні договори України». Згідно зі ст. 2 міжнародні договори України укладаються з іноземними державами та міжнародними організаціями від імені: України; Уряду; міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади 2. Відповідно до проекту Закону України «Про міжнародні договори України» від 18 березня 2002 р. міжнародні договори укладаються: Президентом України або за його дорученням - міждержавні договори; Кабінетом Міністрів України або за його дорученням - міжурядові договори; міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади - міжвідомчі договори. Президент України Л. Кучма у квітні 2002 р. вніс пропозиції до Закону України «Про міжнародні договори України», зокрема до статті 3: «1. Міжнародні договори України укладаються Президентом України або за його дорученням - від імені України; Кабінетом Міністрів України або за його дорученням - від імені Уряду України...» Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України подаються Уряду України Міністерством закордонних справ України. Інші міністерства і центральні органи державної вико- 1 8Наи> М- Ор. сії.- Р. 637. 96 2 Закон України «Про міжнародні договори України» // Голос України 10 берез. 1994.- № 44.- С. 9-Ю. РОЗДІЛ 7
навчої влади подають Уряду України пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України разом з Міністерством закордонних справ України або за погодженням з ним. Якщо у Законі 1993 р. в ст. 3.7 зазначається, що «пропозиції про укладення міжнародних договорів України, які встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України, подаються до Уряду України за погодженням з Міністерством юстиції України», то проект 2002 р. більш детально регламентує ситуації, коли пропозиції торкаються укладення міжнародного договору України, який встановлює інші правила, ніж ті, що містяться в актах законодавства України —до них необхідно додавати у формі порівняльних таблиць пропозиції щодо внесення змін до відповідних актів законодавства України або пропозиції щодо прийняття нових актів законодавства України. Міжнародні договори укладаються або шляхом безпосередніх переговорів (як правило, двосторонніх), або шляхом скликання міжнародної конференції. Текст договору приймається за згодою всіх держав, які брали участь у його складенні, або шляхом голосування за нього двох третин держав, які присутні на конференції і беруть участь у голосуванні, якщо такою ж більшістю вони не вирішили застосовувати інше правило (ст. 9 Конвенції 1969 р.). Текст договору стає автентичним і остаточним в результаті застосування такої процедури, яка може бути передбачена в цьому тексті, чи згоди між державами, що беруть участь у розробці цього тексту, або за відсутності такої процедури - шляхом підписання, підписання ай геїегепйит чи парафування представниками держав тексту договору, коли уповноважені особи ставлять тільки свої ініціали на кожній сторінці узгодженого тексту проекту. Після парафування проекту договору він, як правило, не може бути змінений, що, однак, не виключає можливості внесення кожним урядом після ознайомлення з проектом пропозицій про його зміни чи доповнення. Текст двостороннього договору зазвичай складається мовами обох сторін, а багатостороннього - мовами, які вважаються офіційними в тій міжнародній організації, котра скликає конференцію з вироблення цього договору. Тексти договору всіма мовами повинні бути автентичними і мають однакову силу. Згідно зі ст. 11 Конвенції 1969 р. згода держави на обов'язковість договору для неї може бути виражена підписанням Договору, обміном документами, що утворюють договір, ратифікацією договору, його прийняттям, затвердженням (аррго-уа1), приєднанням до нього чи будь-яким іншим способом, про який було домовлено. Згода держави на обов'язковість для неї Договору, що виражається прийняттям та затвердженням, право міжнародних договорів
подібна до тих умов, які застосовуються при ратифікації. Відмінність цих способів незначна, і фактично вони є дещо спрощеними формами ратифікації договору. Закон України «Про міжнародні договори України» передбачає такі способи вираження згоди на обов'язковість міжнародного договору, як ратифікація * (ст. 7), затвердження міжнародних договорів України, які не потребують ратифікації (ст. 9), приєднання до міжнародних договорів України або їх прийняття (ст. 10), підписання міжнародних договорів України (ст. 11). У проекті Закону 2002 р. список міжнародних договорів, які підлягають ратифікації, дещо змінений, зокрема, він доповнений загальноекономічними договорами (про економічне та науково-технічне співробітництво), із загальних фінансових питань тощо, однак не виділено міжнародних договорів про громадянство (ст. 9), що є в Законі 1993 р. Згідно зі ст. 7 Закону «Про міжнародні договори України» ратифікація міжнародних договорів України здійснюється Верховною Радою України шляхом ухвалення спеціального Закону про ратифікацію. Як і інші закони України, закони про ратифікацію повинні бути підписані Президентом. Саме через недотримання цієї конституційної норми за конституційним поданням 54 народних депутатів від 12 липня 2000 р. Конституційний Суд України вирішив, що прийняття Закону про ратифікацію «Європейської хартії регіональних мов» відбулося з порушенням Конституції України, і визнав таким, що не відповідає Конституції України, положення ч. 1 ст. 7 Закону України «Про міжнародні договори України». Під час підписання договору виявляється намір держави бути пов'язаною договором. В Україні, як і в СПІА та багатьох інших державах, виконавча влада підписує договори, а законодавча влада їх ратифікує. У Канаді виконавча влада і підписує і ратифікує договори, а процес імплементації здійснює законодавча влада. Можливе приєднання до договору, яке також означає ратифікацію. Стаття 18 формулює зобов'язання держав не позбавляти договір його об'єкта і мети до набуття договором чинності. Час набуття договором чинності, як правило, зазначається в самому тексті договору. Ним може бути дата підписання; момент обміну ратифікаційними грамотами; інший порядок, зазначений в самому договорі. При укладенні багатостороннього договору держави, що беруть участь у його розробці, домовляються про те, хто буде депозитарієм (хоронителем) цього договору, і це фіксується в тексті договору. Як правило, депозитарієм є держава, на тери- 98 Ратифікація - лат. гаїит їасеге - робити кінцевим. РОЗДІЛ 7
торії якої проходила конференція. В наш час функції депози-тарія найчастіше виконує ООН, спеціалізовані установи ООН та інші міжнародні організації. Договір може мати різного роду додатки - окремі додаткові статті, підписані при укладанні договору; протокол, який може містити тлумачення окремих статей; застереження. Як зазначено в ст. 19 Конвенції, держава може формулювати застереження, підписуючи, ратифікуючи, приймаючи, затверджуючи договір чи приєднуючись до нього, за винятком випадків, коли таке застереження заборонено договором; договір передбачає, що можна робити тільки певні застереження, до яких це застереження не належить, чи якщо застереження не сумісне з об'єктом і цілями договору. Отже, застереження - це одностороння заява держави під час підписання, ратифікації, прийняття, затвердження чи приєднання до договору, мета якої виключити чи змінити правові наслідки деяких положень договору у їх застосуванні до даної держави. Проблема застережень до багатосторонніх договорів була предметом довгих дебатів під час 6-ї та 7-ї сесій ГА ООН. Це питання також розглядалось в 1951 році МСС стосовно Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього Ч Згідно з правилом, яке існувало до цього, якщо не всі сторони погоджуються із застереженням держави В, ця держава більше не може бути стороною договору. В консультативному висновку МСС у справі застережень до Конвенції про геноцид Суд доходить висновку стосовно таких питань: 1. Чи може держава, що робить застереження, розгляда тись як сторона Конвенції, якщо із застереженням не пого джується одна чи більше сторін Конвенції, але не всі сторони? Суд сімома голосами проти п'яти робить висновок, що така держава може розглядатись як сторона Конвенції, якщо ці застереження не суперечать предметові і меті Конвенції; в протилежному випадку держава не може розглядатись як сторона Конвенції. 2. Якщо відповідь на питання 1 ствердна, який наслідок застереження для сторін, що заперечують це застереження, і для тих, які приймають його? Сімома голосами проти п'яти Суд приймає рішення, що: а) якщо сторона Конвенції заперечує застереження, яке не від повідає предмету і меті Конвенції, ця сторона може вважати, що Держава, котра робить застереження, не є стороною Конвенції; б) якщо ж сторона приймає застереження, вона може вважати, Що держава, котра робить застереження, є стороною Конвенції. 1 Кезегуаиоп їо іЬе СОПУЄПІІІОП ОП Сепосійе Саве АСІУ. Ор. [1951] І.С.<І. Кер. 15. ...,,. право міжнародних ф ф договорів / /
Правило, однак, залишається не зовсім чітким у світлі ст. 19 Віденської конвенції про право міжнародних договорів. Сторони, які заперечують проти застереження держави А, повинні задекларувати, що не будуть вважати А стороною договору. Інший приклад. Низка держав відмовились ратифікувати Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. 1995 року уряд Малайзії вирішив ратифікувати цю Конвенцію, але з цілим рядом застережень. Канада та деякі інші держави занепокоєні тим, що якщо вони не виступлять проти цих застережень, то Конвенція буде абсолютно змінена. Якщо ж Канада хоче заперечити ці застереження, вона повинна довести, що вони не відповідають предметові та цілям Конвенції. Ратифікація державою міжнародного договору, зокрема в галузі прав людини, не завжди означає, що держава дотримуєть-І ся положень цього договору. Чотири Женевські конвенції 1949 р. мають найбільше число ратифікацій у світі, однак відомі вони більше через їх порушення, ніж дотримання. І навпаки, якщо держава не ратифікувала конвенцію, це не означає, що вона порушує її. Так, 76 держав є сторонами Конвенції проти катувань, однак Міжнародна амністія звинувачує більш ніж 110 держав у продовженні практики катування, тобто не всі держави, які не є сторонами Конвенції, практикують катування. Розглянемо застереження, зроблені до Конвенції про права дитини великою кількістю африканських та азійських держав. Кувейт, наприклад, зробив застереження щодо всіх положень Конвенції, які несумісні з законами Ісламського Шаріату та положеннями місцевих законів '. Аналогічні застереження зробили Афганістан, Єгипет, Іран, Ірак, Йорданія, Пакистан, Катар.і Інші держави, як наприклад Індонезія, ратифікували Конвен-.; цію, зазначаючи, що її ратифікація «не передбачає прийняття тих зобов'язань, які виходять за межі конституційних норм, чи прийняття будь-яких зобов'язань на введення будь-якого права, що виходить за межі тих, які передбачені Конституцією» 2. Декілька західних держав (Фінляндія, Німеччина, Ірландія, Норвегія, Португалія та Швеція) заперечили цим застереженням як «несумісним з предметом та метою Конвенції» 3. Однак, хоч як це дивно, вони ніколи не вимагали, щоб ці застереження були зняті, та ніколи не заперечували, щоб ця Конвенція набула чинності для держав, які сформулювали ці застереження4.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Укладення міжнародних договорів» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
