Види юрисдикції держави над особою в міжнародному праві
Держави можуть покарати винних у між-арОдно-протиправних діяннях, здійснюючи свок> юрисдикцію, тобто правовий та політичний контроль над особами та організаціями, на основі таких підстав юрисдикції держави над особою, як територія, громадянство, пасивна правосуб'єктність (раззіуе регзопаШу ргіпсіріе), держави захисний принцип (ргоі;есі;іуе ргіпсіріе), універсальність та екстратериторіальна юрисдикція. Дві підстави юрисдикції, а саме територія та громадянство, були історично визнані як такі, що мають більшу легітимність. Територіальна юрисдикція передбачає встановлення того, де був вчинений злочин, тобто територіальна юрисдикція застосовується, коли злочин вчинено на території держави, яка виступає обвинувачем. Суб'єктивний територіальний принцип базується на тепв геа (вині), в той час як об'єктивний територіальний принцип - на асіиз геиз (ВИННІЙ ДІЇ). Принцип громадянства застосовується, коли злочинець є громадянином держави, що порушує судову справу. Є випадки, коли суди, визначаючи громадянство, застосовували тест Ноттебома, тобто реальний та ефективний зв'язок між державою та злочинцем, як, наприклад, у справі Ліб-мана ' (Канадський Верховний Суд). Принцип «пасивної правосуб'єктності» застосовується, коли жертва є громадянином держави-обвинувача. Зокрема, цей принцип застосовують СІЛА, коли терористичні напади торкаються американських громадян. Принцип захисної юрисдикції визнає право держави розслідувати справу, яка загрожує її національній безпеці чи основним державним функціям, незалежно від того, де було вчинено злочин 2. Принцип універсальної юрисдикції застосовується до зло чинів, таких як, наприклад, злочини проти людства, над яки ми мають юрисдикцію всі держави. На практиці, однак, уні версальну юрисдикцію застосувати не завжди вдається. Напри клад, коли Канада намагалась розпочати кримінальний процес проти одного із злочинців Другої світової війни, це було досить важко зробити, оскільки її територія не була пов'язана з воєн ними діями. Підхід США - не порушувати судову справу, а вислати підозрюваних у ті держави, де було вчинено злочини, ■— ЧлЬтап V. ТЬе <3иееп {1985} 2 8.С.К. 178. 2 Вгоитііе І.- Ор. сН.- Р. 300-305.
.88
РОЗДІЛ 6
міжнародно-правова відповідальність
89_
тощо. Існує точка зору, згідно з якою дозволити універсальну юрисдикцію в деяких випадках означає дозвіл порушити права людини. Як зазначалося вище, екстрадиція може привести до порушення прав людини. Саме тому Німеччина, наприклад, зайняла протилежну позицію - вона відмовляється видворяти осіб, якщо є загроза застосування проти них смертної карк тощо. Саме з ініціативи Німеччини було розроблено Другик факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, спрямований на скасування смертної кари (1989 р.). Міжнародні трибунали щодо колишньої Югославії та щодо Руанди, які є судами з універсальною юрисдикцією, також виключають смертну кару як міру покарання. Екстратериторіальна юрисдикція - це застосування права однієї держави за межами її території на території інших держав. У контексті економічних питань можуть бути позови, в яких держави, зокрема США, намагаються застосувати своє право за межами своєї території таким чином, що уможливлюють виникнення конфліктів з правом інших держав. Коли ці позови базуються на так званій доктрині «наслідків» («еііесіз» сіосігіпе), виникають суперечності. Це виходить за межі об'єктивного територіального принципу і торкається ситуацій, коли держава набуває юрисдикції на тій основі, ще поведінка сторони викликає певні «наслідки» на її території. Ця доктрина наслідків застосовувалася США, зокрема у сфері антитрастового регулювання. Закордонні держави активне протистояли цій доктрині в кінці 70-х — на початку 80-х років. Проти такого підходу США різко виступив Євросоюз. У листі до Конгресового комітету в 1984 р. було заявлено, ще претензії США на юрисдикцію над європейськими філіями (дочірніми компаніями) американських компаній та над товарами і технологією американського походження, які перебу-вають за межами США, суперечать принципам міжнародного права і можуть призвести тільки до конфліктів політичного та правового характеру. Ці філії, товари та технології повинні регулюватись законами країни, де вони знаходяться. Отже, як держави, так і особи несуть відповідальність за! міжнародним правом у разі порушення ними міжнародно-пра-1 вових норм та принципів. Якщо держави можна притягти до] відповідальності за міжнародно-протиправні діяння, то особи можуть бути покарані за індивідуальні злочини (злочини за! міжнародним правом), до яких належать геноцид, воєнні злочи-] ни, злочини проти людства тощо. Юрисдикцію над такими осо-1 бами можуть мати як суди держав на основі територіального чи інших принципів юрисдикції, так і міжнародні трибунали.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Види юрисдикції держави над особою в міжнародному праві» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
