Відповідальність держав - один з основних принципів міжнародного права. Він передбачає міжнародно-правову відповідальність у випадку, якщо одна держава чинить незаконну дію проти іншої держави, групи держав чи світового співтовариства в цілому. Порушення міжнародного зобов'язання з необхідністю викликає вимогу відшкодування шкоди, завданої в результаті такого порушення 1. В науці міжнародного права під міжнародно-правовою відповідальністю розуміють негативні юридичні наслідки, які наступають для суб'єкта міжнародного права в результаті порушення ним міжнародно-правового зобов'я- і зання. Комісія міжнародного права ООН ви- ] знала зміст міжнародної відповідальності як ті наслідки, які те чи інше міжнародно-правове діяння може мати згідно з нормами міжнародного права. Міжнародно-правова відповідальність є необхідним юридичним засобом забезпечення дотримання норм міжнародного права. Якщо у внутрішньодержавних правових системах відповідальність поділяється на ад- ■ міністративну, дисциплінарну, цивільну, кримінальну, то міжнародне право не проводить такої диференціації. Норми, які стосуються відповідальності суб'єктів у міжнародному праві, становлять особливий міжнародно-правовий інститут. Серед цих норм в даний час домінують норми звичаєвого походження, що надає особливого значення їх кодифікації. Міжнародне право розрізняє поняття «міжнародно-протиправні діяння» та «злочини за міжнародним правом» на основі 1 ЗНаш М. N. Іпїегпаїїопаі Ьа^.- 4*Ь е<і.- СатЬгісіее: СатЬгігіее ипіуегзНу Ргезз, 1997.- Р. 541.
суб'єкта міжнародно-протиправних діянь. Тлумачення поняття «міжнародні протиправні діяння» дається в Проекті статей щодо відповідальності держав за міжнародно-протиправні діяння (надалі - Проект статей), прийнятому Комісією міжнародного права ООН (надалі - Комісія) на 53-й сесії у липні 2001 р- *- Робота над цим Проектом статей розпочалась ще у 1956 р. з кодифікації норм відповідальності держав. Комісія першочергово сконцентрувала свої зусилля на розробці норм у сфері відповідальності держав за шкоду, завдану особі та майну іноземців. Нова програма роботи Комісії, прийнята ГА ООН у 1963 р., була спрямована на вирішення таких основних проблем відповідальності держав, як, наприклад, відповідальність за агресію, відмову від надання незалежності колоніальним країнам і народам тощо. У 1975 р. Комісія прийняла рішення поділити Проект статей щодо відповідальності держав на три частини, а саме: частину 1 присвятити походженню міжнародної відповідальності, частину 2 - змістові, формам та ступеням міжнародної відповідальності, а частину 3 - вирішенню конфліктів та імплементації міжнародної відповідальності 2. Частина 1 була попередньо прийнята Комісією у 1980 р., і розпочалась робота над частиною 2 3. Однак остаточний текст Проекту статей 2001 р. значно відрізняється від попередніх проектів як за змістом, так і за структурою. Він складається з чотирьох частин, а саме: частина 1 «Міжнародне протиправне діяння держави», частина 2 «Зміст міжнародної відповідальності держави»; частина З «Імплементація міжнародної відповідальності держави»; частина 4 «Загальні положення». У ст. 1 Проекту статей сформульовано основоположний принцип, згідно з яким «будь-яке протиправне діяння держави тягне за собою міжнародну відповідальність цієї держави». Таке міжнародно-протиправне діяння має місце, коли а) поведінка, що є дією чи бездіяльністю, приписується державі за міжнародним правом та б) ця поведінка є порушенням міжнародного зобов'язання держави (ст. 2). Отже, для настання міжнародно-правової відповідальності потрібні такі чинники: 1) повинно бути міжнародно-правове зобов'язання між двома державами; 2) повинна бути дія чи бездіяльність, які порушують це зобов'язання і які приписуються відповідальній державі; 3) наслідком цієї дії є втрата чи збитки 4. 1 КезропзіЬПНу ої 81аіез іот Іпієгпаііопаііу ЛУгопе^иі Асїз: ТШез апй *ехїз оГ ІЬе сігаП агїїсіез // ШПесі Шііопз Сепегаї АззетЬіу.- А/СМ.4Д..602/ к^.1 26 .Шу 2001. 2УеагЬоок ої іЬе ІЬС- 1975.- V. II.- Р. 55-59. 3УеагЬоок оі Ше ІЬС- 1980.- V. II.- Р. 2.- Р. 30 є* зе^. 4 Зеє 3 Наш М. ЛЛ- Ор. сН.- Р. 542.
76
РОЗДІЛ 6
міжнародно-правова відповідальність
77_
і
Якщо у попередньому варіанті Проекту статей в контексті І міжнародних протиправних актів проводилось розмежування понять «міжнародні злочини» та «міжнародні делікти» (правопорушення), то в остаточному його варіанті таке розмежування не проводиться. Зокрема, в статті 19 попереднього Проекту статей передбачалось, що всі порушення міжнародних зобов'язань є міжнародно-протиправними діями незалежно від предмета порушеного зобов'язання. Однак міжнародно-проти- і правна дія, яка виникає в результаті порушення державою міжнародного зобов'язання, настільки важливого для захисту життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, що його порушення розглядається як злочин міжнародним співтовариством в цілому, є міжнародним злочином. Згідно з ч. З ст. 19 передбачалось, що міжнародні злочини можуть, зокре-1 ма, виникати в результаті порушення зобов'язань, що заборо-1 няють агресію, встановлення чи збереження силою колоніального панування, рабство, геноцид, апартеїд, масове забруднення атмосфери чи морів. Усі інші міжнародно-протиправні діяння визнавались міжнародними правопорушеннями (деліктами). Отже, згідно з такими нормами вважалось, що деякі про-! типравні діяння, вчинені державами та їх урядами, виходили за межі деліктної відповідальності і тягли за собою кримінальну відповідальність. Однак проблема, чи можуть держави нести кримінальну відповідальність, була дуже спірною. Багато вчених вважали, що державна відповідальність обмежується зобов'язанням і компенсувати збитки. Інші ж доводили, що особливо після 1945 р. ставлення до деяких злочинів держав змінилось настільки, що вони були введені в царину міжнародного права1. Спеціальний доповідач (гаррогіеиг) Комісії у коментарі до ст. 19 Проекту статей зазначив три специфічні зміни після 1945 р.1 у цьому контексті: 1) розвиток поняття іиз со^епз як принци-' пів, від яких жодне відхилення неприпустиме; 2) виникнення індивідуальної кримінальної відповідальності безпосередньо за ; міжнародним правом; 3) положення Статуту ООН щодо засто-| сування дій проти держав, які загрожують миру та чинять і акти агресії. На запитання, чи держава може бути притягнута ■ до кримінальної відповідальності, Комісія міжнародного права на початкових етапах роботи над Проектом статей відповідала, що є достатньо підстав говорити про деякі діяння дер-жав як про «міжнародні злочини», тобто про міжнародні про- І типравні діяння, які серйозніші, ніж інші, а отже, повинні ! тягти за собою більш жорсткі юридичні наслідки.
Однак, як зазначалось вище, остаточний варіант Проекту статей 2001 р. не містить поняття «міжнародний злочин» і не передбачає кримінальної відповідальності держави. У Проекті статей також зазначаються «обставини, що виключають протиправність», а саме: а) згода держави на певну поведінку іншої держави, що не відповідає міжнародному зобов'язанню цієї іншої держави, в рамках отриманої згоди; б) самооборона згідно зі ст. 51 Статуту ООН; в) здійснення міжнародно-правових санкцій, тобто право мірна реакція держави на міжнародне правопорушення; г) форс-мажор (непереборна сила) і непередбачений випа док; д) лихо (гіізігезз), коли особа вимушена не дотримуватись зобов'язання заради врятування свого життя чи життя довіре них їй осіб; є) стан крайньої необхідності. Держава несе відповідальність за міжнародно-протиправну дію стосовно іншої сторони договору. Але є протиправні діяння, які зачіпають інтереси цілого міжнародного співтовариства, такі, наприклад, як забруднення довкілля. Міжнародний Суд Справедливості визнав існування таких зобов'язань ег§а отпез Ч Держави зобов'язані дотримуватись імперативних норм міжнародного права (ст. 26). Правові наслідки міжнародно-протиправних діянь описані в частині 2 Проекту статей. Відповідальність може бути пряма чи непряма. Пряма відповідальність застосовується до держави, коли вона чинить будь-яке протиправне діяння щодо іншої держави, наприклад, вторгається на територію іншої держави, захоплює іноземний корабель чи літак, порушує договір тощо. Відповідальність також виникає, коли шкода, завдана іншій державі, є непрямою. Прикладом є неспроможність держави відшкодувати шкоду, нанесену громадянину держа-ви-позивача. Міжнародне право не зовсім чітко розрізняє об'єктивну відповідальність, тобто відповідальність незалежно від наявності вини (зігісЬ ИаЬіШу), та відповідальність за наявності вини (іаиіі; ііаЬШіу). Об'єктивна відповідальність більш типова для міжнародного права. Прикладом її є порушення договору. На відміну від цього забруднення довкілля, як правило, тягне відповідальність тільки за наявності вини. Тоді розглядається природа відповідальності, зокрема, чи правопорушення було умисним, чи з необережності.
1 Ве АгесНада Е. ^. Іпіегпаїіопаі Нитап КівЬїз.- V. 159.- Р. 1.
іп *Ье Разі; ТЬігй оі ІЬе Сеігіигу //І
'Вагсеіопа Тгасііоп, рага. з.
Ролуег Со. Сазе.- І.С..І. Кер.- 1970.- V. 3.-
.78
РОЗДІЛ 6
міжнародно-правово відповідальність
79_
Проект статей виділяє такі форми відшкодування шкоди (герагаіїоп), завданої в результаті міжнародно-протиправної дії, як реституція (відновлення ситуації, яка існувала до міжнародно-протиправної дії); компенсація (в тій мірі, в якій відшкодування не було зроблене в результаті реституції); сатисфакція (визнання протиправної дії, вираження жалю з приводу цієї дії, формальне вибачення чи в інший спосіб); пеня (для забезпечення повного відшкодування шкоди); контрибуція до нанесеної шкоди (ст. 34-39). Прикладом відповідальності держави за порушення договору може бути справа Джейфа *. У 1981 р. м-ра Джейфа, громадянина Канади, було викрадено з Канади двома американськими поручителями застави, що діяли нібито від імені влади штату Флорида, де Джейфа було звинувачено у шахрайстві в земельних справах і випущено під заставу. Джейфа було звинувачено і засуджено до 35 років тюремного ув'язнення та штрафу в $152,250.00. Канадський уряд заявив протест урядові СІЛА щодо викрадення, і канадське посольство у Вашингтоні надіслало 6 дипломатичних нот, в яких заявлялось про порушення договірних зобов'язань США та порушення суверенітету Канади. Ще в 1971 році між Канадою та США було укладено Договір про екстрадицію, і викрадення Джейфа було порушенням цього договору. Це протиправне діяння потягло відповідальність США перед Канадою. У 1983 р., після апеляції, Джейфа було звільнено з в'язниці у Флориді і дозволено повернутись до Канади. У 1986 р. двоє поручителів застави, які викрали Джейфа, були видані Канаді, де засуджені за викрадення. На підтвердження взаєморозуміння того, що вони і надалі будуть співпрацювати, щоб не допускати викрадення через кордон, у 1988 р. уряди Канади та США обмінялись листами. Іншим прикладом того, що держави намагаються виконувати свої зобов'язання за договорами, зокрема договорами про екстрадицію, є справа Верховного Суду Канади «США проти Бернсів» 2001 р. 2. Двоє канадців, підозрюваних у вбивстві в штаті Вашингтон у США, були заарештовані після їх повернення в Канаду. Міністр юстиції Канади підписав наказ про видачу їх штатові Вашингтон згідно з канадсько-американським договором про екстрадицію. Справа, однак, ускладнювалась тим, що у випадку визнання їх винними за законодавством цього штату їм загрожувала смертна кара. Тому апеляційний суд Британської Колумбії відмінив рішення міністра юстиції і зобов'язав його отримати запевнення у тому, що смертну кару не буде застосовано як вид покарання у випадку видачі підозрюваних. 1 ^аіе Сазе, Сапайа V. ХІпИей 8Шез (1981-1984). 2 ІІпііесІ Зіаіез V. Вигпз.- 8СС- 2001.- V. 7.- Рііе N0. 26129 (ГеЬгиагу 15, 2001).
У справі каналу Корфу 1949 р. Міжнародний Суд прийняв рішення про те, що кожна держава «зобов'язана не дозволяти використовувати свою територію для дій, що суперечать інтересам інших держав»1. Сполучене Королівство, два військові кораблі якого були пошкоджені мінами під час транзиту через канал Корфу в межах територіального моря Албанії, подало скаргу проти Албанії на тій підставі, що Албанія знала про те, що Німеччина розмістила міни в цьому каналі, але не попередила про це. Суд вирішив, що оскільки Албанія знала або повинна була знати про це, вона вчинила протиправне діяння — бездіяльність. Згідно з Проектом статей 2001 р. держава є відповідальною за дії своїх органів будь-якої з гілок влади (ст. 4) чи органів, наділених владними повноваженнями (ст. 6), а також за поведінку осіб, що діють від імені держави (ст. 5). Згідно зі ст. 7 держава буде відповідати за їхні дії, навіть якщо вони перевищили свої повноваження. В той же час держава не є відповідальною за дії осіб, які не діяли від імені держави, та за дії повстанських рухів, які не стали новим урядом. Протягом останніх двохсот років міжнародне право розробило стандарти та механізми захисту життя, свободи та економічної безпеки громадян однієї держави, які відвідують, проживають чи здійснюють економічну діяльність в іншій державі. Міжнародні трибунали вважають, що держави повинні дотримуватись міжнародних стандартів щодо іноземців і не можуть на свій захист використовувати той аргумент, що з громадянами цієї держави поводяться так само, як з іноземцями. Загальне правило відповідальності за завдання шкоди іноземцям: держава А буде відповідати перед державою В, громадянином якої є іноземець. Держава може оскаржити справу приватної особи, яка є її громадянином, після того як ця приватна особа вичерпала всі можливі засоби свого захисту. Так, у справі Мавромматіса2 1924 р. Постійний суд міжнародної справедливості Ліги На-ЦЇй підтвердив, що спір спершу виник між приватною особою -містером Мавромматісом, громадянином Греції, та Великою Британією за відмову палестинських властей за британським мандатом визнати його права згідно з контрактами, укладеними з Оттоманською імперією, що була попереднім сувереном у Палестині. Згодом цей конфлікт вступив у нову стадію - спо-РУ між двома державами, оскільки держава має право захи-Щати свого громадянина, права якого порушуються в результаті дій іншої держави, що суперечать міжнародному праву.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Відповідальність держав за міжнародним правом» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
