Норми конституційного права України, їх особливості та класифікація
Конституційне право України, як і будь-яка інша галузь національного права е сукупністю конституційно-правових норм, у яких встановлюються формально-визначені обов'язкові правила поведінки учасників (сторін) конституційно-правових відносин. Як і іншим нормам національного права, їм притаманні загальні риси, що характерні для правової норми: всі вони встановлюються і санкціонуються державою, забезпечуються нею і охороняються за допомогою відповідних засобів; у деяких випадках вони захищаються примусом держави; в -16-
них сформульовано офіційні, формально визначені приписи, що є обов'язковими для виконання. Разом з тим конституційно-правові норми мають свої особливості. По-перше, ці норми приймаються з приводу політики, але не є її формальним виразом; по-друге, вони мають державно-владний характер і їх порушення тягне за собою конституційно-правову відповідальність; по-третє, конституційно-правові норми відрізняються від інших правових норм підвищеним ступенем стабільності і більшим ступенем охорони з боку Конституції України; по-четверте, відміну від інших правових норм, вони мають більшу юридичну силу і особливості предмета та методу правового регулювання. Згадані загальні та специфічні особливості конституційно-правових норм в основному відповідали і положенням радянської науки державного права, проте українська наука останніми роками внесла чимало нового. Зокрема, досліджувалися властивості норм цієї галузі права. Так, юридичні властивості конституційно-правових норм розуміються як способи вияву певних ознак цих норм щодо норм інших галузей права у процесі регулювання поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин. Звичайно юридичні властивості поділяють на загальні та спеціальні. До загальних властивостей належать: обов'язковий характер дії цих норм; їх державно-владний характер; визначеність їх приписів; потенційна можливість багатоваріантної поведінки; ситуаційний характер; цілеспрямованість конституційно-правових норм; їх гарантованість. Багато з цих властивостей характерні і для норм інших галузей права, проте у конституційному праві їх слід досліджувати в аспекті конституційно-правовому, що допомагає зрозуміти специфіку конституційно-правового регулювання. Так, наприклад, примус не є властивістю конституційних норм, а виступає як вид їх юридичних гарантій. Примус виконує досить обмежену і підпорядковану роль у цій галузі права, адже не всі конституційно-правові норми здійснюються через примус. У свою чергу конституційно-правові норми відрізняються від норм інших галузей права своїм змістом, тобто специфічною сферою суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані; джерелами, в яких вони відображені (перш за -17- все Конституцією України), і суб'єктами, на регулювання поведінки яких вони спрямовані. Виходячи з цих особливостей, до специфічних особливостей норм конституційного права слід віднести: вищу юридичну силу норм деяких конституційно-правових актів; особливий юридичний зміст; установчий характер конституційних норм; безпосередній і прямий характер їхньої дії та особливості їхньої структури. Вища юридична сила норм деяких актів виявляється у тому, що Конституція, окремі акти Конституційного Суду і конституційні закони мають вищу юридичну силу порівняно з іншими нормативними актами. При цьому Конституція України має найвищу юридичну силу, що відділяє її від згаданих нормативно-правових актів. Досліджуючи особливий юридичний зміст конституційних норм, слід акцентувати увагу на суб'єктному складі конституційного права та конституції правових відносин. Згадані суб'єкти відрізняються від суб'єктів інших галузей права політичним характером, правоздатністю (у індивідуальних суб'єктів) і компетенцією (органів державної влади, глави держави, Конституційного Суду України та територіальних утворень). Аналіз законодавства дає підстави стверджувати, що норми конституційного права здійснюють учасники, які є суб'єктами тільки конституційного права або сторонами й інших галузей права. Суб'єкти даної галузі не є поки що так часто учасниками правовідносин юридичної відповідальності. . Вивчаючи норми конституційного права, можна дійти висновку, що конституційне право — це право, констатуюче державу, тобто таке, що встановлює устрій держави, визначає принципи її діяльності, систему державних органів та їхню компетенцію. Ось чому установча здатність норм конституційного права виявляється щодо інших галузей права і цілої правової системи України. Установчо-універсальний характер мають і конституційні принципи, оскільки вони є відправними для всієї правової системи. Безпосередня і пряма дія норм конституційного права зумовлена специфічними особливостями конституційно-правового регулювання. Конституційно-правова норма діятиме безпосередньо, якщо її приписи достатньо визначені, якщо між нормою і поведінкою суб'єкта конституційно- -18- правових відносин немає потреби в опосередковуючій чи конкретизуючій ланці. У даному разі наявний^ необхідний і достатній зв'язок за схемою "норма—поведінка". Безпосередньо діє більша частина норм конституційного права, за винятком норм неконституційно-правових видів відповідальності та більшої частини норм Конституції. Такі норми породжують конкретні правовідносини. Коли йдеться про пряму дію норм конституційного права, то це стосується в основному конституційних норм. Пряму дію не можна ототожнювати з безпосередньою. Діяти прямо означає діяти через закон, зміст якого визначається нормою Конституції. Закон конкретизує цю норму, якщо немає такого закону, то конституційна норма може діяти безпосередньо1. До специфічних особливостей норм конституційного права належать особливості їхньої структури. Як відомо, правова норма складається з трьох частин: гіпотези, за допомогою якої визначаються умови і дії таких норм; диспозиції в якій сформульовано саме правило поведінки, тобто права і обов'язки суб'єктів правовідносин; санкції, в якій вказуються наслідки, які настають у разі недодержання приписів правової норми. Більшість конституційно-правових норм та їх основа — конституційні норми не мають тричленної структури. У багатьох з них відсутня санкція, деякі складаються лише з диспозиції. Якщо проаналізувати наявність елементів структури кон-ституційно-правових норм, то можна дійти таких висновків. Гіпотеза як частина правової норми містить у собі умови, обставини з настанням яких можливо або необхідно здійснювати її диспозицію. Призначення гіпотези — визначати сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми. Щодо конституційно-правових норм, то гіпотеза частіше за все висловлює загальні або конкретні умови, за наявності яких діють правила поведінки учасників правовідносин, що містяться у даній нормі. У Конституції України є й гіпотези, загальні для цілої групи державно-правових норм і інститутів. Див.: Степанюк О. І. Зазн. праця. — С. 14—15. -19- Диспозиція — це частина юридичної норми, в якій зазначаються права або обов'язки суб'єктів правовідносин. Вони являють собою центральну, основну частину норми, яка вказує дозволену (можливу), обов'язкову й заборонену (неприпустиму) поведінку суб'єктів. Зміст впливу диспозиції конституційно-правових норм більш багатогранний; він виявляється у регулюванні, орієнтації, ідеологічній, політичній оцінці явищ і процесів тощо. Санкція являє собою частину норми, в які зазначено заходи державного примусу в разі невиконання або порушення її диспозиції. Тому і призначення санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми. Санкції поділяються на каральні (штрафні) і відновлю- вальні. У конституційному праві санкції мають свою специфіку. Часто-густо в них встановлюються загальні принципи відповідальності і підпорядкованості (наприклад, відповідальність народного депутата за невиконання принципу несумісності посад), внаслідок чого ці норми є обов'язковими. У ряді випадків у конституційно-правових нормах містяться від-силки до норм поточного законодавства з приводу конкретних санкцій за невиконання тих чи інших конституційних приписів. Для конституційно-правових норм характерне неоднакове поєднання згаданих елементів. Досить рідко трапляються норми, які містять у собі всі елементи структури. Значно частіше норми містять диспозицію і досить рідко виражають гіпотезу. У конституційному праві України містяться норми, які з'єднані предметом правового регулювання, але вони різноманітні за змістом і призначенням. Тому для зручності вивчення, систематизації і застосування їх поділяють на види за відповідними ознаками. Така класифікація дає змогу повніше з'ясувати властивості цих норм, завдяки їй досягається певна зручність у застосуванні останніх. Отже, як і будь-який розподіл певної категорії на відповідні види, класифікація конституційно-правових норм — це розподіл їх на окремі види залежно від певного критерію. Критеріями класифікації цих норм є: об'єкт конституційного регулювання; особливості, що притаманні нормі в меха- -20-
нізмі конституційного регулювання; зміст закладених у нормі приписів; ступінь визначеності прщщсу; р_бсяг та особливості суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права; коло суб'єктів, на яких,, поширюється дія норм; межі дії норм у просторі; межа дії норм у часі тощо. Враховуючи специфіку цих підстав, критеріями видової диференціації конституційно-правових норм можуть слугувати такі: Залежно від правового регулювання норм конституційного права визначається коло політико-правових суспільних відносин, які випливають з предмета і методу правового регулювання конституційного права. Залежно від змісту в нормах конституційного права приписів загально регулятивного характеру виділяються: норми-визначення, норми-принципи, норми-декла-рації, норми-цілі, норми-програми. За юридичною силою, залежно від форм виразу і статусу органу, що приймає конституційно-правові норми, можна виділити: норми Конституції України, норми актів Конституційного Суду; норми конституційних законів; деякі інші конституційно-правові норми. Зв'язок норм конституційного права з правовідносинами зумовлює існування матеріальних і процесуальних норм. Матеріальні норми конституційного права поділяються на забороняючі, зобов'язуючі, уповноважуючі (дозволяючі) та установчі. Що стосується процесуальних норм, то їх зміст неоднозначне трактується у юридичній науці. Уявляється, що під процесуальними нормами конституційного права слід розуміти правила поведінки, що регулюють діяльність уповноважених органів і посадових осіб у сфері установчої, правотворчої і контрольної діяльності. У той же час процесуальні норми є засобом реалізації матеріальних норм, вони створюють юридичні передумови додержання прав учасників процесуальної діяльності, гарантують користування конституційними правами і свободами, слугують необхідною умовою конституційної законності та правопорядку. І, нарешті, процесуальні норми є по суті єдиним засобом переведення матеріальних норм із статичного стану в дина- **!**•>„_ « мічний. -21- За формою виразу виділяються нормативно-правові акти, в яких містяться ситуаційні, факультативні, конституційно-правові норми цієї галузі. За способом встановлення диспозиції конституційно-правових норм виділяються імперативні і диспозитивні норми. Залежно від характеру диспозиції виділяються уповноважуючі (дозволяючі), зобов'язуючі та забороняючі норми конституційного права. Норми конституційного права можна також класифікувати за ступенем визначеності в них гіпотези, яка може бути абсолютною, визначеною, відносно визначеною і невизна- ченою. Залежно від сфери діяльності конституційно-правові норми можуть бути загальними та локальними. За тривалістю дії розрізняються постійні і тимчасові норми. За спрямованістю дії є загальні, або неперсоніфіковані, і конкретно звернені норми. За структурою норми конституційного права бувають одноелементні та двоелементні. Здебільшого ці норми мають лише диспозицію, є норми, що складаються з гіпотези і диспозиції або з гіпотези і санкції. За способом дії розрізняються норми прямої і безпосередньої дії. Характер вираження у нормах конституційного права приписів дає змогу говорити про установчі норми, уповноважуючі, регулятивні, охоронні та конституційно-правові норми. Норми конституційного права поділяються на загальні, загальнодержавні, які діють на всій території України, місцеві (локальні), які діють на певній її території та за її межами. Залежно від органів, що приймають норми даної галузі права, останні поділяються на норми, прийняті всеукраїнським референдумом, парламентом, Конституційним Судом, Президентом. За ступенем визначеності змісту розрізняються абсо« лютно визначені та відносно визначені конституційно-право^; ві норми. і| Норми цієї галузі, залежно від їх ролі та призначення! у правотворчості, поділяються на первинні та похідні (доі| повнюючі, конкретизуючі). Л -22- За дією на коло суб'єктів конституційно-правові норми поділяють на загальні (їх дія поширюється на всіх суб'єктів), спеціальні (діють на певну групу однойменних суб'єктів, наприклад, державних службовців) та виняткові (у передбачених законом випадках, усувають дію норм щодо певних суб'єктів)1. За порядком вступу в дію виділяються конституційно-правові норми, які набирають сили з моменту прийняття конституційно-правових актів (укази Президента України у разі введення воєнного чи надзвичайного стану відповідно до ст. 83 Конституції України), через 10 днів з дня його офіційного опублікування, якщо інакше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. За цим критерієм можна ще говорити про нормативно-правові акти, що санкціонуються Президентом України і не потребують такої процедури, можна також розрізняти постійні (норми, не визначені у часі дії) та тимчасові (норми, визначені у часі дії) норми. Аналіз конституційного законодавства, свідчить, що норми конституційного права приймаються законодавчою владою, а в окремих випадках — Президентом України. Не безспірним є питання щодо актів Конституційного Суду України. Одні вчені (зокрема, Є. А. Тихонова) вважають, що вони належать до норм конституційного права, інші (П. Євграфов) виходять з того, що Конституційний Суд не створює нових норм права, в тому числі конституційного, а лише визначає відповідність Конституції України (конститу-ційність) зазначених у Конституції чинних правових актів, дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України тощо. Саме у здійсненні нормотворчих функцій і полягає специфіка діяльності Конституційного Суду України. Отже, норма конституційного права — це прийняте законодавчою, а іноді Президентом України формально-обов'язкове правило фізичної поведінки особи, що має загальний характер, встановлюється і санкціонується державою з метою регулювання політико-правових суспільних відносин у процесі організації, здійснення та Докладніше з цього питання див.: Рабінович. П. М. Основи теорії права та держави. — К., 2001. -23- загальної взаємовідносин публічної влади з людиною-громадянином, яке забезпечується владною, організаційною, виховною і примусовою діяльністю цієї влади. Уся сукупність конституційно-правових норм залежно від предмета і методу правового регулювання становить галузь конституційного права, яка у свою чергу поділяється на підгалузі, що регулюють особливу сукупність однорідних відносин у певній сфері (наприклад, у сфері взаємовідносин держави і особи). Підгалузі конституційного права у свою чергу поділяються на конституційно-правові інститути, які являють собою певну групу конституційно-правових норм, що регулюють відповідний вид родинних політико-правових суспільних відносин, які пройняті певною єдністю і виділені в особливий комплекс. Ядром цих інститутів є конституційні інститути, які являють собою органічно цілісний підрозділ нормативно-правового змісту не всіх норм конституційного права, а лише Конституції. У ці інститути включаються групи конституційних норм, які мають єдиний предмет правового регулювання. Виділяють три різновиди конституційних інститутів. Перш за все це загальні конституційні інститути, які відповідають системі Конституції України (основні засади конституційного ладу, основні права і свободи людини і громадянина, державний і територіальний устрій України тощо). У них концентруються всі інші інститути. Загальні інститути можуть об'єднувати менш складні інститути (наприклад, інститут єдиного законодавчого органу України включає в себе інститут законодавчого процесу). Складні інститути, як правило, охоплюють і невеличкі групи норм, що характеризують, наприклад, певні види прав і обов'язків громадян (особисті, соціальні, політичні тощо). Виділяють і одноелементні інститути, які включають конституційні норми, що відзначаються стійкістю і взаємозв'язком і не мають інших підрозділів. Такі інститути досить індивідуальні, найбільш рухомі, частіше змінюються (наприклад, інститут громадянства). Конституційні інститути можуть різнитися також зй змістом, структурою, методами та завданнями правового регулювання. -24- Вони у своїй сукупності утворюють систему, закладену в Конституції України. До цієї системи входять інститути: загальних засад, прав і свобод людини і громадянина, народного волевиявлення; інститути органів державної влади, територіального устрою, місцевого самоврядування; інститут, що визначає порядок змін і доповнень до Конституції України. Порушення конституційно-правових норм тягне за собою конституційно-правову відповідальність.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Норми конституційного права України, їх особливості та класифікація» з дисципліни «Конституційне право України»
