До міжнародних санкцій відносять головним чином за соби примусу, що застосовуються міжнародними організа ціями або державами до держав, які здійснили найтяжчі міжнародні правопорушення. 1 Бирюков П. Н. Международное право: Учебное пособие. — 2 е изд., перераб. и доп. — Воронеж: Истоки, 1996. — С. 95—97. Відповідальність держав у міжнародному праві 325 Власне відповідальність не включає засоби примусу, ос кільки правопорушення породжує лише первинну відпові дальність, яка полягає в обов’язку відновити порушене пра во. І лише в разі небажання виконати цей обов’язок настає вторинна відповідальність — за небажання відновити по рушене право. При цьому примус має бути правомірним як за підставою та метою, так і за методами обсягу. Пра вомірність визначається насамперед за критерієм відповід ності основним цілям і принципам міжнародного права. У теорії існує тенденція розуміння під санкціями приму сових заходів, що здійснюються лише міжнародними орган ізаціями. Що ж стосується держав, то прийняті ними захо ди слід іменувати контрзаходами. Така термінологія знай шла відображення й у роботі Комісії міжнародного права. Осудливі резолюції, прийняті, наприклад, Генеральною Асамблеєю ООН, не можна віднести до санкцій, але сила їхньо го морально політичного впливу дуже значна. Такого роду резолюції можуть мати і правові наслідки, якщо в них містить ся невизнання результатів, отриманих шляхом погрози чи застосування сили. У цьому вбачається своєрідна санкція1. Практика дозволяє виокремити два види контрзаходів (санкцій): індивідуальні (самодопомога) і колективні (у рамках міжнародних організацій). Кожний вид має декілька форм: індивідуальні — реторсії, репресалії, невизнання, розрив відно син, самооборона; колективні — відмова у членстві в органі зації, призупинення прав члена організації, виключення з міжнародного спілкування, колективні збройні заходи1. Реторсії — це заходи впливу однієї держави на іншу, що мають на меті спонукати останню припинити недружелюбні, несправедливі, дискримінаційні, але, проте, правомірні дії. Тому і заходи реторсії не можуть виходити за рамки міжна родного права. Строго кажучи, реторсія є контрзаходом при порушенні політичних і моральних норм, правил ввічли вості. Але нерідко такі заходи застосовують і у відповідь на 1 Лукашук И. И. Международное право. Общая часть: Учебник. — М.: Издательство БЕК, 1996. — С. 180—183. 1 Международное право: Учебник для вузов / Отв. редакторы — проф. Г. В. Игнатенко и проф. О. И. Тиунова. — М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА•М., 1999. — С. 147. 326 Розділ 20 порушення норм міжнародного права1. Вони спрямовані на обмеження прав, не охоронюваних міжнародним правом: обмеження імпорту, підвищення мита, вилучення внесків з банків держави, відкликання свого посла, відповідне обме ження прав громадян держав, на території яких громадяни держави, що застосовує заходи, обмежені у правах. Найчастіше реторсії застосовуються державою в разі дис кримінації її громадян на території іншої держави, у разі недружніх обмежень економічних і культурних зв’язків тощо. Іноді можливість застосування реторсій передбачаєть ся національним законодавством, наприклад відповідне обмеження правоздатності. Реторсії є заходами, що тотожні чи аналогічні тим, про ти яких спрямовані. Право на реторсії завжди належить дер жаві. На відміну від права на репресалії воно не виникає в результаті вчиненого іншим суб’єктом правопорушення. Звідси важлива якість реторсій — вони можуть застосову ватися як превентивний захід за наявності загрози право порушення. Репресалії можуть застосовуватися лише після того як правопорушення стане фактом, що здійснився2. Репресалії — односторонні примусові заходи, що допус каються міжнародним правом як контрзахід у разі право порушення. Вони здійснюються відповідно до міжнародно го права, але оскільки є контрзаходами щодо правопоруш ника, остільки можуть виходити за рамки міжнародного права в тих межах, що визначаються характером правопо рушення. З цього видно, що репресалії мають бути пропор ційними: інтенсивність контрзаходів не може бути вища за ту, що необхідна для досягнення безпосередньої мети. Пе ревищення меж необхідного саме по собі є правопорушен ням, зловживанням правом. Репресалії припиняються із досягненням мети. Мета ж полягає в тому, щоб спонукати до припинення правопору шення та до виконання зобов’язань щодо породжених ним правовідносин відповідальності. Сучасне міжнародне пра во забороняє збройні репресалії – бомбардування, інтервен цію, мирну блокаду. 1 Лукашук И. И. Международное право. Общая часть: Учебник. — М.: Издательство БЕК, 1996. — С. 185. 2 Там само. — С. 186. Відповідальність держав у міжнародному праві 327 Невизнання є відмовою визнавати ситуацію, створену неправомірними актами. Як приклад можна навести неви знання юридичної чинності протиправних договорів, тери торіальних змін у результаті агресивної війни, протиправ них режимів тощо. У певних ситуаціях держави вдаються до розриву дипломатичних і консульських відносин для захисту своїх прав. У рамках міжнародних організацій пе редбачені санкції, що передбачають призупинення членства та виключення з організації. Самооборона — особливий вид санкцій, оскільки перед бачає збройні примусові заходи. Право на самооборону відповідно до ст. 51 Статуту ООН може бути реалізоване виключно у відповідь на збройний напад. Цей різновид контрзаходів близький репресаліям, але, оскільки мова йде про реакцію на найбільш серйозне правопорушення, що слу жить підставою для застосування збройних сил, самообо рона виокремлена в особливий вид. У разі особливо небезпечних зазіхань на міжнародний пра вопорядок може бути використано міжнародний механізм для застосування проти держави порушника колективних приму сових заходів із використанням збройної сили. Важлива роль тут належить Раді Безпеки ООН. Стаття 42 Статуту ООН упов новажує його починати такі дії повітряними, морськими чи сухопутними силами, які виявляться необхідними для підтри мання (відновлення) міжнародного миру та безпеки1. Чітке договірне оформлення процесуального механізму врегулювання становить собою необхідну передумову реаль ної сили норм міжнародного права. Саме в цьому вбачають ся значні можливості підвищення їхньої ефективності. Коли порядок захисту прав нормативно не закріплений, державі важко змусити порушника нести відповідальність. Третя частина «Врегулювання спорів» Проекту статей ста новить собою спробу формулювання такого порядку та на зиває такі заходи: переговори, добрі послуги та посередниц тво, примирення, погоджувальні комісії, арбітраж. За загальним правилом можливості арбітражної та су дової процедури обмежені необхідністю згоди сторін. Так, 1 Международное право: Учебник для вузов / Отв. редакторы — проф. Г. В. Игнатенко и проф. О. И. Тиунов. — М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА•М., 1999. — С. 148. 328 Розділ 20 до компетенції Міжнародного Суду належать, як правило, справи, передані обома конфліктуючими сторонами. Санкції можуть застосовуватися лише в разі вчинення міжнародного навмисного делікту. Застосування санкцій в інших випадках не можна вважати правомірним, тому що, власне кажучи, санкції є реакцією на навмисне здійснення протиправних дій чи навмисне заподіяння збитку. На відміну від інших форм прояву принципу відповідальності (пред’явлення претензії на відшкодування збитку) застосу вання санкцій полягає не лише в компенсації інтересів по страждалої сторони за рахунок інтересів сторони відпові дача, але й в обмеженні політичних і матеріальних інтересів останньої. Санкції за своїми наслідками не завжди про порційні шкоді, заподіяній деліктвентом, вони можуть пе ревищувати обсяг і характер шкоди. У цьому полягає ха рактерна риса санкцій, що відрізняє їх від інших форм відповідальності та надає їм характер покарання2. Згідно зі ст. 41 Статуту ООН Рада Безпеки може вимага ти від членів ООН застосування примусових заходів, що передбачають «повне або часткове припинення економічних відносин, використання залізничних, морських, повітря них, поштових, телеграфних, чи радіо й інших засобів спо лучення, а також розрив дипломатичних відносин». Можуть застосовуватися й інші обмежувальні заходи: підвищення мита на товари цієї держави, відмова у в’їзді її громадянам тощо. На практиці cанкції можуть виражати ся також у виключенні держави з міжнародної організації, розриві з нею дипломатичних відносин, призупиненні прав і привілеїв, що випливають із членства в міжнародних організаціях, припиненні економічних, господарських і культурних відносин, обмеженні прав фізичних і юридич них осіб держави деліктвента тощо1. Щодо переможених держав, які розв’язали агресивну війну, можуть вживатися такі санкції, як обмеження дер жавного суверенітету, заборона мати свої збройні сили і т. д. Своєрідною санкцією можна вважати переслідування порушника міжнародного права.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МіжнародноOправові санкції» з дисципліни «Міжнародне право»
