Кажучи про захист жертв війни, мають на увазі забезпе чення сторонами конфлікту міжнародно правового захис ту для таких категорій осіб: поранені, хворі, особи зі скла ду збройних сил на морі, що постраждали від аварії кораб ля, військовополонені, цивільне населення, тобто надання їм такого статусу, який гарантував би гуманне поводження з ними та виключав насильство, знущання, глум над осо бою тощо. Основними міжнародно правовими актами, які визнача ють правове становище вказаних осіб, є чотири Женевські конвенції 1949 р. і Додаткові протоколи І та ІІ 1977 р. До поранених і хворих відносяться як військовослужбовці, так і цивільні особи, які внаслідок травми, хвороби, іншого фізичного чи психічного розладу, інвалідності потребують медичної допомоги чи піклування і які утримуються від будь яких ворожих дій. Це й пасажири корабля, що зазнав Міжнародне право в період збройних конфліктів 305 аварії, особи, які наражаються на небезпеку на морі й інших водах, вагітні жінки, породілля, новонароджені діти. Ре жим поранених і хворих поширюється і на особовий склад ополчень і добровольчих загонів, партизан, осіб, які сліду ють за збройними силами, але не входять до їхнього скла ду, на військових кореспондентів, обслуговуючий склад, на членів екіпажів торгового флоту, населення неокупованої території, яке береться за зброю з наближенням ворога. Держави, що воюють, повинні поводитися із жертвами війни за будь яких обставин гуманно, надавати їм макси мально можливу медичну допомогу та догляд. Якщо такі осо би опиняються у владі іншої сторони конфлікту, вони вва жаються військовополоненими. Щодо цих осіб забороняють ся такі дії: посягання на життя та фізичну недоторканність; взяття в заручники; колективні покарання; погрози вчини ти вищевикладені дії; проведення медичних чи наукових дослідів; позбавлення права на неупереджене судочинство; застосування практики апартеїду й інших негуманних дій на підставі расової дискримінації. Військові повинні дозво ляти цивільному населенню та благодійним організаціям за власною ініціативою підбирати поранених, хворих і піклу ватися про них, і за такі дії ніхто не повинен переслідувати ся та засуджуватися. Сторони конфлікту за можливості ма ють реєструвати полонених, поранених і хворих для подаль шої передачі державі, громадянами якої вони є. Міжнародно2правова охорона цивільного населення. Цивільне населення — це особи, які не належать до жодної категорії учасників збройного конфлікту та безпосередньо не беруть участь у воєнних діях. Правовий захист цивіль ного населення здійснюється в конфліктах як міжнародно го, так і неміжнародного характеру. Сторони конфлікту зо бов’язані вжити всі заходи, щоб діти до 15 років, ті, що оси ротіли чи розлучені із сім’ями через війну, не були кинуті напризволяще (ст. 24 Женевської конвенції про захист ци вільного населення під час війни). Не можна застосовувати до цивільного населення ніякі заходи фізичного чи мораль ного тиску з метою отримання будь яких відомостей. Забороняється завдавати фізичних страждань чи вжива ти будь які заходи, що приведуть до загибелі цивільного 306 Розділ 19 населення (вбивства, тортури, тілесні покарання, каліцтва, медичні, наукові експерименти, голод серед цивільних як метод ведення війни, терор, грабіж, взяття заручників, інше насильство з боку цивільних чи військових представників сторін конфлікту). Цивільне населення й окремі цивільні особи не повинні бути об’єктом нападу. Забороняється ви користовувати цивільне населення для захисту певних об’єктів, пунктів або районів нападу. Режим воєнної окупації. Воєнна окупація — це тимчасо ве захоплення території (частини території) однієї держави збройними силами іншої держави та встановлення військо вої адміністрації на захопленій території. Воєнна окупація будь якої території не означає її перехід під суверенітет дер жави, що її захопила. Згідно із положеннями ІV Гаазької конвенції 1907 р., ІV Женевської конвенції 1949 р., Додаткового протоколу І оку пуюча держава зобов’язана вжити усі заходи щодо забезпе чення порядку на захопленій території. Населення окупова ної території повинно підкорятися розпорядженням властей, але його не можна примушувати до принесення присяги на вірність окупуючій державі, до участі в бойових діях, спря мованих проти його держави, до свідчень про армію остан ньої. Мають поважатися честь, гідність, життя цивільних осіб, їхня власність, релігійні переконання, сім’ї. Держава, що оку пує, повинна забезпечувати цивільне населення необхідним одягом, продовольством і санітарними матеріалами. Щодо цивільного населення забороняється: вчиняти будь які акти насильства; застосовувати примус фізичного чи морального характеру, зокрема для отримання відомос тей; застосовувати тортури, тілесні покарання, медичні дос ліди, колективні покарання тощо; брати його в заручники; депортувати з окупованої території. Іноземцям, що опини лися на окупованій території, забезпечується право зали шити її в найкоротший час. Режим військового полону. Режим військового полону регламентовано ІІІ Женевською конвенцією 1949 р. Згідно із Конвенцією військовополоненими вважаються особи, які потрапили під владу ворога: особовий склад збройних сил, ополчення та добровольчих загонів, які входять до складу Міжнародне право в період збройних конфліктів 307 збройних сил; особовий склад партизанських загонів; осо бовий склад збройних сил, який підпорядковується уряду, не визнаному державою, яка утримує в полоні; військові кореспонденти, постачальники, інші особи, які слідують за збройними силами; члени екіпажа торгового флоту та цив ільної авіації; населення неокупованої території, що взяло ся за зброю, якщо воно відкрито носить зброю та виконує закони та звичаї війни. Держава, яка утримує в полоні, несе відповідальність за поводження із військовополоненими. Кожний військовопо лонений при його допиті зобов’язаний повідомити тільки свої прізвище, ім’я, звання, дату народження й особистий номер. Військовополонені не можуть бути піддані фізично му каліченню, науковим і медичним дослідам. До них не можуть бути застосовані репресалії. Військовополонені по винні бути захищені від насильства та залякування, їм за безпечуються повага до особистості та гідності. Держава, яка захопила в полон, може піддати військовополонених інтернуванню. Їм також може бути заборонено виходити за встановлену межу табору. Військовополонені забезпечують ся приміщенням, харчуванням, одягом, медичною допомо гою. До них має бути забезпечений доступ медичного та ду ховного персоналу. У полоні зберігається носіння відзнак. Військовополоненим забезпечується можливість працю вати, примушення до праці забороняється. Заборонено ви користовувати військовополонених на небезпечних роботах (наприклад, для знешкодження мін) або таких, що прини жують гідність. У процесі роботи мають виконуватися вимо ги техніки безпеки. Військовополонені повинні мати зв’язок із зовнішнім світом. Їм забезпечується також право подання скарги органам влади держави, яка утримує їх у полоні. Військовополонені зобов’язані виконувати закони дер жави, яка їх утримує в полоні та яка має право застосовува ти судові та дисциплінарні стягнення за проступки. Однак стягнення може бути накладене лише один раз за один про ступок. Забороняються колективні покарання. За втечу військовополонений може бути підданий тільки дисциплі нарному стягненню. Після закінчення воєнних дій військовополонені звільняються та репатріюються.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Міжнародно-правовий захист жертв війни» з дисципліни «Міжнародне право»
